Про аудієнцію Єпископів ПУКЦеркви в Папи

Вістку про авдієнцію єпископів ПУКЦеркви в папи Павла VI 13-го грудня 1976 p., миряни прийняли холодно. По прикрих досвідах останніх років, Божий люд нічого доброго від Ватикану не очікує. Загально поширеною є думка, що Патріярх Йосиф пішов на цю авдієнцію тому, бо цього бажала більшість членів його Синоду.

Прохання єпископів, щоби Папа дозволив те, на що постороннього дозволу не треба, здивувало багато людей. Вони знають, що на жонате священство, на поминання Патріяха Йосифа в Богослужбах та на юрисдикцію Патріярха Йосифа поза Україною, дозволу Ватикану не треба. Факт, що декастерії Апостольської Столиці, опановані Ватиканською державою, присвоювали собі впродовж довгого часу права ПУКЦеркви, ніяк не означає, що ми тих прав не маємо. Це присвоєння було нелегальне. Ми, усвідомивши собі це, довше на це не хочемо погодитися. Всяке «вето», зокрема чуже, є диктатурою шкідливою нормальному існуванню і розвиткові Церкви і народу.

Всі перешкоди ставлені нашій Церкві з боку Ватикану в минулому, випливають із заходів римо-католицьких і московських шовіністів, щоб нас засимілювати. В цих заходах перші майже дорівнюють моральному переслідуванню нашої Церкви Московським імперіялістичним патріярхатом, який також задля імперіялістичних асиміляційних цілей робить все можливе, щоб зруйнувати і знівечити фортецю української духовости — ПУКЦеркву. Під тиском цих злих сусідів Ватикан не респектує визвольних змагань українського народу, включно із Патріярхатом. Ми не забули злої слави листа кард. Тіссерана… який теж підтверджує наші закиди в сторону Ватикану.

Ми звикли вже до московського «нє било, нєт, і бить не может» і поволі привикаємо до Ватиканського «вета». Але ні одно, ні друге, нас не зможе подолати, бо ми є великий 50 мільйоновий нарід. Це зрозумів був навіть Сталін і тому не міг зробити з нами того, що зробив з татарами.

Найвища вже пора перестати чужих питати, що нам вільно, а що не вільно в справах, які відносяться виключно до нашого бути чи не бути, і тисячолітньої Християнської Церкви українського народу. Віримо, що врешті і наше духовенство прозріє і звільниться від чужих доктрин, які служать чужим інтересам.

Всетаки із авдієнції в Папи є користі. Блаженно віруючі, що дальше надіялися на ласкавість Риму, ще раз пізнали жорстоку дійсність… Звернення єпископату до Папи, щоб він «де юре» визнав існуючий «де факто» патріярхат ПУКЦеркви, є додатним явищем у процесі розвитку церковної думки наших єпископів. Може вони врешті зрозуміли, що папи досі не мали права творити патріярхати, та що щойно нове уповноваження папів до цього Другим Ватиканським Собором було вислідом майстерних, кулюарних впливів московських «обсерваторів» на цьому Соборі.

Це нове уповноваження папи під впливом Москви створило для імперіялістів можливість використовувати узалежненого того чи іншого папи від сприятливих їм політичних обставин, проти прав Церков поневолених ними народів. Зараз це підтверджує відмова папи Павла VI визнати патріярхат ПУКЦеркви, бо мовляв обставини під сучасну пору на це не дозволяють.

Москва на Другому Ватиканському Соборі своїм маневром «підтримки» для цього нового уповноваження для папи задумала позбавити єпископів ПУКЦеркви права на незалежний вибір свого патріярха і посередно підкорити їх під свій позакулісовий диктат, використовуючи їх сервілістичний послух папі, навіть у справах адміністративних ПУКЦеркви, які до цього послуху її не зобов’язують.

Цей такий їх послух папі і улеглість папи політичним обставинам стали допоміжним засобом Москви для нищення нею ПУКЦеркви і убійства українського народу.

Суттєва причина відмови визнати патріярхат не є у назві. Йдеться про розбиття єдности Церкви, через знищення Центрального Управління Церкви. Для Москви не важним є назви, а обезголовлення ПУКЦеркви, щоб ніхто в ній не мав начальної, об’єктивної влади — юрисдикції над всіми українськими єпархіями. Тому чи це буде особа із такою юрисдикцією і з церковним титулом Голови, Верховного Архиєпископа, чи Патріярха, то Москва однаково буде мобілізувати сили проти об’єднуючої власти в нашій Церкві. Довідуємося, що Ватикан подбав, щоб про авдієнцію Голови ПУКЦеркви із його єпископами 13-го грудня 1976 p., в «Осссерваторе Романо» подано, що в Папи був Кардинал Сліпий і українські єпископи, хоч Блаженніший Отець Йосиф виразно говорив до Папи як голова ПУКЦеркви і як голова її єпископату.

Промова папи на цій авдієнції, його відмова визнати патріярхат, а понад усе його заява, що це все він робить з огляду на добро Української Церкви викликують думки, які є в суперечності з почуваннями до Голови Вселенської Церкви. Красномовна риторика — це ще не приязнь до ПУКЦеркви і до українського народу.

Тому підтверджуємо що не лише «деякі круги», але більшість українців думає, що люди, які репрезентують Апостольську Столицю, перестали бути прикладом християнського поступовання. Коли читаємо уважно промову Блаженнішого Отця Йосифа і порівнюємо її з промовою Папи під час згаданої авдієнції то розуміємо: говорили — християни із політиком… Що ж бо відповів Папа на повідомлення Голови ПУКЦеркви, що українська Церква засуджена на смерть? Цю відповідь дав тижневик «Спектейтор» із 18-го грудня 1976 p.: «Папа образливо відмовив визнати Голову українців католиків, Кардинала Сліпого, патріярхом, бо це могло б обидити совєтську владу».

Відповідь Папи дійсно породжує почуття образи Красномовні фрази в сторону українців в часі, коли безбожні москвини поволі і пляново вбивають нарід і його Церкву, а Ватикан пактує з убійцями і торгує «українською картою», є дійсно гіркими і болючими. А врешті збуте мовчанкою прохання Ісповідника Віри Отця Йосифа, щоб папа Павло VI звернувся (в Різдво чи на Новий Рік) зі своїм батьківським словом потіхи до переслідуваних українських християн в Україні, аж надто свідчить про відхилення нинішніх провідників християнського Заходу з дороги Христа, який сказав: Я є Правда, Дорога і Життя.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>