Про долю української святині

Відкритий лист Президентові України

Вельмишановний пане Президенте!

Обіцянка повернути церкві майно — законна. Так само, як законно повертати землю селянам. Але як? Будови Києво-Печерської лаври належать церкві. Але якій?

Поставимо питання прямо: чи має Московський патріярхат в Україні майбутнє?

Відповідь елементарно проста: якщо Українська держава має майбутнє, то Московський патріярхат у ній майбутнього не має.

Колись, коли архимандритом Києво-Печерської лаври був Петро Могила, на ту Лавру були зазіхання і Москви, і Варшави. Але родовитий шляхетний чужинець Петро Могила обрав полем служіння Богові Україну. Він вважав би ганьбою поєднувати одверту приязнь до польського короля з потаємним прислужуванням королеві. Запорожці підтримали його і відкинули «свого» митрополита Києво-Печерської лаври Копинського, запідозреного у потаємних зв’язках.

Незрадливий Петро Могила мав право збирати під свою руку всі посілості Києво-Печерського монастиря.

Жодного права не має на власність Києво-Печерської лаври митрополит Володимир, який не те, що зраджує, а одверто посланий Москвою.

Дехто обманює себе ілюзіями, що це, мовляв, справи церковні, а не політичні. Але ж Московський патріярх навіть не вдає релігійної нейтральності. Навпаки, він демонструє «патріотизм» «союзного» характеру.

Російський архієрей Лазар у Криму демонстративно підтримує протиукраїнські провокації Лужкова, а той Лазар належить до УПЦ МП. І їх таких легіон.

Ясно, що назва УПЦ — маска для темних людей. Для Москви УПЦ — то невід’ємна частка РПЦ, і там культивується той самий дух ворожості до української державности й української мови.

І той дух не має нічого спільного з християнською релігією.

Треба сказати, що є духовно високі священики в УПЦ, але такі є і в РПЦ. То що з того?

Звичайно, РПЦ має право мати в Україні свої окремі церкви, так само як має їх у Польщі, Чехії чи в Єрусалимі. Але вони там політично нейтральні, вони не шкодять державі. Зрештою, там вони не приховують свого імені.

То велика ганьба України перед світом, що найбільша українська святиня перетворена на політизований антиукраїнський центр, схильний до союзу з безбожними комуністами і відвертими шовіністами.

Передавати Московському патріярхові нові приміщення Києво-Печерської лаври — значить посилювати чужий плацдарм в Україні.

Слід зауважити, що тут ще є важлива проблема культурного характеру: кому передавати і з якими гарантіями збереження?

Старі храми, що були під доглядом реставраторів, потрапляють до рук людей непідготовлених.

Сама Лавра нині залишається духовно спустошеною. Вона ще не піднялася до свого імені. Вона не має свого лиця духовного.

Тому вона легко приймає ганебну для церкви політичну роль і домагається розширення території навіть не через релігійну потребу, а через накинутий з Москви плян.

Мусимо ясно оцінювати реальність і не заплющувати очі на правду.

Українська інтелігенція і вся культурна громадськість не можуть стояти осторонь подій явно не духовного і явно антинаціонального характеру.

Лавру, за нашим переконанням, можна передавати лише об’єднаній Українській православній церкві.

Вважали своїм обов’язком підписатися під цим листом

Іван Дзюба — від редакції журналу «Сучасність»,
Іван Драч — від Конгресу української інтелігенції,
Євген Сверстюк — від Українського ПЕН-Клубу