Як нас інформують, тут надрукований меморіял, який виготовило Крайове Товариство за Патріярхапьний Устрій Помісної УКЦеркви у Німеччині, був розісланий, у німецькій мові, перед 41 Міжнародним Евхаристійним Конгресом, що відбувся в серпні 1976 p., у Філядельфії, на 256 адрес: єпископів, монаших згромаджень, католицько-мирянських централь і організацій, центральних пресових органів і агенцій та чільних католицьких журналістів. На розісланий матеріял Крайова Управа у Німеччині одержала потвердження одержання листів і вислови зрозуміння.
Редакція
Кардинал Йосиф Сліпий, Глава Помісної Української Католицької Церкви (Ecclesia particulars) запросив на 8 травня ц. р. до Риму єпископів, членів Правлячого Синоду Української Католицької Церкви, щоб обговорити і вирішити невідкладні пасторальні питання. Одначе папська курія, найправдоподібніше за відомом папи, заборонила єпископам, членам Синоду, які резидують у різних країнах, залишати свої резиденції і брати участь у Синоді. Через цю самовільну заборону, яка порушує канонічне право Східньої Церкви, Синод не міг відбутися.
Коротко після того слідує інший жалюгідний факт: у світовому Евхаристійному конгресі у Філядельфії, в серпні цього року, братимуть участь тисячі українців-католиків з різних країн і континентів (Европи, Північної Америки, Австралії). Вони паломничатимуть до Філядельфії, щоб там взяти участь у служінні Евхаристійної жертви, бувши водночас замісниками мільйонів їхніх терплячих і переслідуваних братів у Радянському Союзі й інших країнах з атеїстичними системами правлінь. Всі ці паломники — єпископи, священики і миряни, учасники Евхаристійного світового конгресу, очікували, що вони святкуватимуть Святу Літургію з їхнім Главою-первоієрархом, довголітнім в’язнем радянських тюрем і штрафних таборів, ісповідником віри Патріярхом Йосифом. Тимчасом довідуємося з офіційного повідомлення канцелярії патріярха, що папа Павло VI уважає за «не вказане», щоб кард. Сліпий брав участь в Евхаристійному конгресі, що означає ніщо інше як заборону участи в Евхаристійному конгресі.
Нам невідомо, які мотиви схилили Папу до цієї заборони: ми можемо тільки здогадуватися, оскільки від років слідкуємо за так званою «остполітік» Ватикану і його мовчазною згодою на вирок смерті для Української Католицької Церкви.
Сам факт заборони є чимсь безприкладним і нечуваним в історії святої Христової Церкви. Звертаємо увагу:
«Батькові і Главі» Помісної Церкви, як це проголошує Ватиканський Собор, Папа забороняє брати участь в Евхаристійному торжестві всього католицького архипастиря, якому атеїстичні можновладці впродвж 18 років забороняли приносити Евхаристійну жертву. В’язень міг тільки молитись і потаємно приносити Евхаристійну жертву.
Папа забороняє патріярхові Йосифові разом з єпископами, мирянами і священиками його Помісної Церкви молитися за ту Церкву, яку докладно 30 років тому знищили радянські можновладці за згодою московського патріярхату.
Ми не перебільшуємо, коли кажемо, що всі вірні нашої Церкви, у тому числі і наші православні брати, є тим глибоко потрясені. Заборона папи залишається нам незрозумілою. Якщо, згідно Ватиканського Собору, правильним є порівняння апостольської колегії з єпископською колегією, то справа представляється нам так: апостол Петро забороняє своєму братові в апостольській службі, апостолові Андреєві чи Павлові, молитися разом з церковними громадами цих апостолів і приносити з ними Евхаристійну жертву.
Заборона папи є в наших очах не християнською; спосіб поступовання папи є жорстокий, а для самої Церкви і для людських душ не спасеннодійний. Спасіння душ, одначе, є найбільшою заповіддю також для тих, які виконують найвищий церковний уряд, уряд Петра.
Патріярх Йосиф залишився єдиний живий з-поміж пастирів української Католицької Церкви в Україні. Після майже вісімнадцятирічного ув’язнення в більшовицьких тюрмах і таборах, завдяки старанням блаженного папи Івана XXIII, він був звільнений. Усі інші єпископи, сотки священиків і тисячі мирян за Христа і Його Церкву дали свідоцтво віри і вірности своїм ісповідництвом і навіть смертю. Мільйони терплять дотепер переслідування.
Упродовж двох десятиріч атеїстичний режим ізолював Главу-Первоієрарха українців-католиків від його вірних; атеїстичні можновладці не дозволили, щоб тодішній митрополит Київський, Львівський і всієї Русі міг виконувати свої пастирські обов’язки. Чи це не парадоксальне, що нині у вільному світі і в Церкві, в якій невідзовно жити мають благодать і свобода дітей Божих, очевидно інша потуга, тим разом не безбожницька, а християнська, конкретно Римська курія, як найвищий папський уряд і, що ще болючіше, сам папа, намагаються перешкодити нашому патріярхові виконувати пастирьскі обов’язки супроти своїх вірних? Насувається запитання: Чи таке поступування і таке справування найвищого церковного уряду становить ще моральну підтримку тим, хто за Христа поносить терпіння і переслідування?
Високопреосвященіших Владик і всесвітліших отців, високоповажаних пань і панів, які отримали цю меморіяльну записку, просимо пробачити, якщо ми говоримо одверто, гіркими словами. Коли висилаємо Вам цей документ, то очікуємо від Вас тільки зрозуміння до терпінь українського Божого Люду у його батьківщині і в екзилі. Ми прагнемо висловити нашу велику турботу, яку відчуваємо, коли призадумуємося над долею і майбутністю Христової Церкви. Найновіші події не є підбадьоруючі; вони тим болючіші, що відбуваються «на верху гори» і тому також «не можуть укритися» (Мт. 5, 14).
Крайове Товариство за Патріярхальний Устрій
Помісної Української Католицької Церкви в Німеччині
