Про мовний Збруч та Мунгольське ґетто

Другий Ватиканський Собор прийняв постанови про конечність введення живих мов у церковні Богослужби, а наші владики їх прийняли та нормували постановами Архиєпископських Синодів з 1965 та 1969 років. Залишаючи в засаді надалі церковно-слов’янську мову, Архиєпископський Синод з 1956-го року рішив ввести з часом і в міру потреби живу, українську мову в св. Літурґію та інші священодіяння. нашого обряду. Також дозволено в разі конечности вживати за виразним благословенням місцевого владики візантійсько-українського обряду теж інших мов – у читанні Апостола і Євангелії /після їх прочитання українською мовою/, та ВІРУЮ, ОТЧЕ НАШ, ВІРУЮ ГОСПОДИ та у проповідях.

У доповненні до повищих постанов – Синод з 1969-ого року дозволив у точці 16-тій Постанов – на впровадження інших мов також у діяконських частинах /єктеніях/, якщо у храмі служиться більше св. Літургій та, якщо заходить справжня потреба. Згідно з ухвалою, впроваджування цих додаткових частин в інших мовах, вимагає узгіднення та апробати Верховного Архиєпископа.

У допущені чужих мов Синод руководивсь ось такими мотивами:

  1. зберегти органічну цілість та єдність нашого обряду на землях України та поза її межами,
  2. зберегти цілість УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ Церкви /УКЦ/ – в Україні і по всіх поселеннях українців в світі,
  3. дати можливість і тим нашим вірним, що не розуміють достаточно української мови, духово користати з наших Богослужб та почувати себе приналежними до УКЦеркви,
  4. зберегти зв’язок з нашими однокровними, православними братами та в той спосіб сповнити екуменічну місію.

Як знаємо з преси, в деяких єпархіях нашої діяспори вже введено живу українську мову в церковні Богослужби. На щастя, маємо вже не лише св. Письмо, але також текст св. Літургії – українською мовою. І тому нічого не стоїть на перешкоді введенню української мови – по інших єпархіях діяспори, де цього ще не зроблено. Можна теж вводити і інші мови, у дозволені Синодами частин Богослужб, якщо на це є дозвіл Церковної влади.

На жаль, мусимо ствердити, що тутешні владики УКЦеркви, як і деякі священики, не впроваджують в життя повищих постанов Синоду, згідно з їхньою інтенцією. Навпаки, замість їх обороняти, ці владики та священики їх зумисне ломлять, чи то безправним впроваджуванням англійської мови, чи то неприхильною поставою до української мови в св. Літургії. А це є грубим порушенням постанов Синоду. І цего порушення допускаються не лише тут роджені священики, що їм чужа українська проблематика, але також випускники Львівської, Римської та інших Духовних Семінарій. Панує повне мовне безладдя помимо того, що Архиєпископські Синоди сподівались зрозуміння цих рішень самими владиками та усіми прошарками нашого суспільства. Наші владики сподівались, що усі наші миряни, та духовні особи – візьмуться до праці, щоби реалізувати повище рішення та дати кожній УКРАЇНСЬКІЙ ДИТИНІ відповідне ЗНАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ і в той спосіб допомогти їй бути живим членом своєї рідної Церкви. Таке рішення, а не інакше зробили наші владики на Архиєпископському Синоді, і тому служіння св. Літургій, чи уділювання св. Тайн, як пр. Подружжя, виключно англійською мовою є САМОВІЛЬНИМ, КАРИГІДНИМ ВЧИНКОМ кожного священика, що це робить, впроваджуванням анархії до нашої Церкви, та зумисним провадженням до ліквідації УКЦеркви – дорогою творення ще одного, цим разом – МОВНОГО «ЗБРУЧА».

З острахом довідуємось, що згідно із заявою відповідальних церковних кругів на терені Філядельфійської єпархії – аж 23 парафії послуговуються в Богослужбах виключно англійською мовою. Це діється мабуть за тихою апробатою Митрополичої Канцелярії. Для прикладу бажаємо згадати, що один мирянин Вашінґтонської парафії, що його прізвище є нам відоме, мабуть в добрій вірі, хоч і не добре поінформований, звернувся до Митрополичої Канцелярії по інформації в тій цілі, щоби була введена англійська мова у цій парафії. В тій цілі він відвідав канцлера Філядельфійської єпapxiї, який поінформував відвідувача, що дозвіл на введення англійської мови видає не владика, а місцевий парох. Ця заява збуджує в нас журбу за будучність УКЦеркви на цьому терені та зміцнює переконання, що місцева церковна влада не є на висоті завдання, якщо йдеться про зберігання нашого візантійсько-українського обряду. Бо без української мови наша Церква вже Українською Церквою не буде. Вона стане ще одною МУНГОЛЬСЬКОЮ /Пітсбурґською/ провінцією.

Якщо взяти під увагу повище становище філядельфійського канцлера, то стає ясним, чому священики на власну руку вводять англійську мову в св. Літургію та інші Богослуження. Як нас інформують – до цих піонерів англізування нашої Церкви належать оці священики на терені Філядельфійської Митрополії: оо. Віктор Поспішил з Картерет, Мирон Козмовський з Кемден, Андрій Банчок з Вільмінґтону, Степан Тиханський з Нортгемпону, Михайло Пиріг з Філядельфії, Степан Гриньох з Оліфанту, Рассель Данильчук з Карнеґі, Йосиф Насевич з Арнольлу, Волтер Качмар з Летровб, та Михайло Нестор з Мек Кіс Ракс. Це ще не повна листа прихильників мовного «Збруча» в УКЦеркві. В додатку, повне безладдя панує в св. Літургії, якщо йдеться про поминання Верховного Архиєпископа. Одні поминають … кардинала /це ті, що йдуть по обов’язуючій в єпархії лінії/, інші взагалі не поминають особи Верховного Архиєпископа /це 100% льоялісти єпархіяльного напрямку/. До них належать оо. Петро Липня. Ричард Семінар з Честеру, Раймонд Ревак з Брістолю, Йосиф Корба, ЧНІ з Факс Сейсу, Микола Бабак та Н. Корчинський з Рочестеру, та навіть Степан Хрепта із Стемфорду. Цей достойний отець шамбелян мав заявити, «що він немає часу поминати Верховного Архиєпископа».

Заходить питання: хто дозволяє ламати постанови Синодів? Чи владики про це знають? Чи балаганять самі священнослужителі? Чи діється це за тихою апробатою «з гори»? Миряни повинні шукати відповіді на повищі питання і в той спосіб моральним тиском вимагати виконування Соборових постанов.

Та це ще не кінець лиха. Також бюлетені з церковного життя друкуються часто лише англійською мовою. Хто бажав би про це переконатись, хай погляне в бюлетень церкви св. Марії у Картерет. Ні одного словечка рідною мовою !

Погана ситуація панує також в ділянці молитовних книжок. В деяких призначених для «БИЗАНТАИН РАЙТ», вже не знайдете української мови, як видно зі сторінок молитовника парафії св. Марії. Замість призвичаювати молоде покоління до української азбуки та мови, їм подається фонетичну підмінку, щоб ту мову вони могли раз на завжди забути.

З повищого видно, що синодальні постанови Архиєпископського Синоду УКЦеркви, щодо вживання живих мов, не є реалізовані на цьому терені згідно з обов’язуючим законом. Мабуть не краще мається сплата в інших єпархіях: стемфордській та чікаґівській.

Чому так діється, чому так мало любови виявляють тутешні владики і деякі священики до свойого, рідного обряду? Чи дійсно вони підписували СОБОРОВІ ПОСТАНОВИ на те, щоби їх опісля ігнорувати та насміхатись зі своїх власних підписів під соборовими ухвалами? Ми не хочемо вірити, що церковний провід на цьому терені не бажає опреділитися по стороні ПОМІСНОСТИ УКЦ та ПАТРІЯРХАТУ. Ми не хочемо вірити, що наш церковний провід бажає, для нашої Церкви в ЗСА лише статусу ще одної МУНГОЛЬСЬКОЇ єпархії, статусу забезпеченого залізним листом від префекта Східньої Конґреґації – на взір того, що його одержав владика Коціско, та в якому кардинал Фюрстенберґ запевняв мунгольських пастирів, що УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІЯРХАТ їм не загрожує та, що вони і надалі підлягатимуть безпосередньо Римській Курії.

Дехто суґерував думку, щоб ті, що їм не по нутру і не до вподоби український характер нашої Церкви, перейшли до існуючого вже мунгольського ҐЕТТО, що покищо є гарантоване листом від «ясного пана» з Курії. Кажемо покищо, бо є можливим, що духово-національне відродження 1938-1939 років в Карпатській Україні – та включення цих земель в Українську, хоч і Соціялістичну, Республіку, докотиться до Пітсбурґа та полонить уми наших братів, що покищо свідомо – чи не свідомо терплять від мадяронсько-словацького iгa в т. зв. рутенсько-візантійській Церкві. Ми не хочемо вірити, що це є ціллю ТРЬОХ УКРАЇНСЬКИХ ВЛАДИК і не хочемо навіть бачити такого ісходу, бо ми віримо, що такий ісход таки почнеться колись, але з Пітсбурґа через Філядельфію до Українського Материка, а не навпаки. Наші владики, отці духовні, ченці, черниці та і усі ми, миряни, повинні сміло і повсякчасно боронити прав нашого обряду, його розвивати, закріплювати, поширювати та удосконалювати /гл. Постанови Синоду/.

Оце й обов’язок кожного з нас, що є зумовлений любов’ю до своєї, рідної Церкви та свойого народу. На цьому скористає теж Вселенська Церква – мозаїка різних обрядів і традицій.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>