Про покликання сучасної людини

Покликання сучасної людини окреслюється вже у молитві «Отче наш» словами: «Нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі», а в Святому Письмі: «Воля Божа святість ваша» (1 Сл 4,3)! Цими словами надає людина першість Богові та довіряє Йому, а також пізнає, чого хоче Бог. І, осягнувши те, що Він хоче, буде насправді щаслива. Каже також, святий Ігнатій з Лойоли: «Людина створена для того, щоб Господа Бога славити, поклонятися Йому і служити, а таким чином спасти свою душу» (Духовні вправи, 23).

Тож і сьогодні необхідно дбати про святість! Якщо не дбатимемо про духовне – матеріальне нас не спасе. Без Бога неможливо подолати зло. Сучасна людина мусить пам’ятати про Початок і Кінець, про Вічне. Завжди, а особливо тепер, в часі війни, коли так дорого нам знову обходиться воля. Вона ж бо завжди дорого коштує, бо здобута Христом на хресті, Він її «придбав кров’ю власною» (Дії 17,28) смертю і воскресінням, щоби ми знову були вільні й мали можливість вільно вибирати Божу волю для себе і для своїх та бути насправді щасливими. Тому ми й розуміємо, що людської волі замало, аби витривати в доброму до кінця, необхідні Божа воля та Божа сила. Звідси ми навчимося цінувати волю, яку Бог дав кожній людині та свято її поважає.

Господь заохочує людину до пізнання своєї Волі, допомагає пізнати її, дає здатність вибирати її та силу триматися її. Але не робить це насильно, а з любов’ю: повертає її правдиву людськість, освячує її та робить щасливою, через що вона вдячна.

Тут хотів би зосередитися на тому, що людина, аби осягнути мету свого життя, покликана зростати в тому, щоби бути людяною, Божою і вдячною.

Бути людяною

Світ, у якому живе людина, щораз менше стає людяним. Людині щораз важче бути людиною. Десь вона сама загубила важливість турботи про те, щоби бути людиною.

Щирість, доброта, зичливість – ось цього бракує людині, коли їй стає добре жити. Вона спокійно користає з Божих дарів, а про Бога в добрі забуває. Проблеми і тривоги ніби й пробуджують ті якості, але згодом, як небезпеки минають, людина про них забуває.

За будь-яких обставин, а тим більше коли не знаєш, як вчинити – чини по-людськи, зберігай свою гідність. Це зрозуміння своєї гідності.

Людяність – це побачити іншого, того, що в біді, в потребі, тихо, щиро і щедро старатися допомогти як брат, по-людськи. Людяність уважна до бідних і потребуючих з усвідомленням особистого: «що маєш, чого б ти не одержав?» (1 Кр 4,7).

Це викорінення гордості та егоїзму. Це милосердя і любов.

Це культивування моральних чеснот. Набуття і закріплення їх у собі. Адже людяність – немов фундамент будинку, на якому він стоїть.

Людяність щодо себе та інших. Уміти любити себе і приймати в любові тих, що нам даровані. Пам’ятай, що в задумі Божому людина людині не ворог.

Сприйняти важливість «бути»: кожну мить – бути. Тут і тепер. Немає нічого важливішого і реальнішого. Уповні, з уважністю до дрібниць, не відкидаючи людей. Життя людини на цій землі насправді таке коротке!

Уникати презентацій добра, не робити щось напоказ, не фальшувати в любові – Господь знає наше серце.

Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.

 

Свіжий номер

1-2(495-496)2023