Про пошану неділі – Господнього дня

І благословив Бог сьомий день і освятив його (Бут. 2, 3)

Теперішній папа Іван-Павло II у своїй широкій пастирській дбайливості видав 53 пастирських апостольських листів і поучень до християн і всіх людей доброї волі, які називаються енцикліками. Це практичні і важливі поучення про Божі правди, це поучення про нелегкі питання нашого буденного життя з Богом і з Божими вимогами, це — загалом поучення, як бути християнином або за словами Христовими як бути нам світлом для світу, щоб те наше світло світилося перед людьми, щоб вони бачивши наші добрі вчинки, прославляли Отця, що на небі (Мт 5, 16). Ці листи-послання – то знамениті проповіді Божого слова Вселенського Архієрея для цілого світу. І світ їх читає. Читають їх вчені і відповідальні за виховання і долю народів, читають їх журналісти поважних газет світу, недавно тому одну таку енцикліку про соціяльні проблеми читали в Організації Об’єднаних Націй. Бо папа проповідує і вчить справді як той, що має власть і при тому його великий обов’язок даний йому Христом.

Тому пів року видав Святіший Отець одну чи не з найкращих своїх енциклік, незвичайно простим стилем, здавалось би про просту і ясну справу, на яку однак не звертаємо уваги. Енцикліка зветься — «День Господній» — про неділю! Ідеться про грубі порушення обов’язків супроти цього святого Дня: ми християни забули, про значення цього Дня, про його зміст, а навіть про його встановлення самим Богом для нас і почали цьому дневі давати наші нові цілі, викреслювати його призначення в нашім житті, забуваючи про пошану до нього, даємо йому нові пусті назви, словом порушуємо навіть в такій святій і корисній для нас справі Божу волю і Божий лад. Поглянемо на ці благословенні науки, бодай дещо коротко, як постала неділя і як справді стала вона Днем Господнім, як стала вона заповіддю Божою для всіх людей і що ми зробили з цього мудрого Божого зарядження і встановлення сьомого дня, забуваючи мудрі слова поета Старого Завіту: «Як великі діла Твої, Господи, все премудрістю сотворив Ти!» (Пс 103, 24). Прислухаймося до голосу папи і привернім нашу давню християнську пошану до цього святого дня. яким є неділя.

Як постав цей святий день і став днем Божим, розказує нам поетично св. Письмо на своїй першій сторінці. То поетичний опис сотворення призначений для старозавітньої Літургії. Господь творить усе по черзі, немов кожного дня щось окремо: світло-темряву, землю-води, рослини-дерева, тварини, риби, птахи. Св. Письмо — то не підручник геології. То мудрий опис, щоб показати Бога Творцем всього, що існує, поетично — а поетам вільно так описувати і це творення, немов тривало шість днів, завершилось воно сотворенням людини, для якої Господь віддав все, і в сьомий день, як завершення великого діла своєї любови. Бог немов спочив і той сьомий день Він благословив і освятив його. Сьомий день — Божий день і день Людини на спогад сотворення!

Так пояснений подією сотворення сьомий день і в Старому Завіті він звався суботою — святий день спочинку Божого і людини. Людина — то образ і подоба Божа, то одинока істота на землі, що має свідомо продовжувати Боже діло сотворення. Зі сотворенням постав час — найдорожча річ на землі, бо то міра буття-існування і за шість днів творчости, віддаємо Богові сьомий, в ньому прославляємо Його і дякуємо Йому за все!. Чудово це встановлено! Це день людини, бо ним ми згадуємо великий факт нашого сотворення!

Та сталась на початку нашого існування велика катастрофа, яка пішла немов тінь за нами. Ми залишили Бога у грісі наших прабатьків і тим нарушили увесь лад в нас самих і в житті на нашій плянеті. То жах гріха, який треба було направити і цю направу зробив сам Бог, бо гріх був злочином проти Нього. І сам прийшов до нас в історії, про це згадуємо так докладно у Різдві, Його народженні для нас, Він був між нами, вчив нас, помер за нас і на завершення того великого діла нашого спасення на третій день по своїй смерти воскрес з мертвих. Це сталося не в сьомий день суботи, а в перший день по суботі і той день став новим великим днем для нас, ми й називаємо його Великоднем. Християни зразу відчули вагомість тієї події і той перший день по старозавітній суботі став зразу для світу другою новою суботою, другий сьомий день тижня —День Господній, День Христовий. В багатьох мовах світу той день так і зветься, а в російській мові зветься той день воскресенням, в нашій мові — неділя — то день Божої слави, в якому зупиняється всяка дія! Так постала нова Субота! Новий день Господній — новий день людини, бо то день її Спасення!

Так постала в Новому Завіті нова заповідь про пошану і святкування нового сьомого дня — воскресення, нового сотворення, нової людини в Христі Господі. І як шанували цей день християни! То був день молитви цілої громади, день нового спочинку, радости і миру. Міста і села принимали в цей день новий вид, люди одягались у «святочну одежу», жили молитвою, повагою і спочинком. Нагадаймо з життя Шевченка як пополудні, коли відбулась Богослужба в церкві, його дід перед зібраними сусідами брав Мінею і читав життя святого того дня. якісь церковні стихири і потім розказував про минуле народу. Так виглядала наша пошана до неділі. В нашій бувальщині, коли згадувалась якась болісна подія, творці народних пісень, коли хотіли показати трагізм тієї події, додавали до опису, що це сталося «у неділеньку святу», «в неділеньку вранці» і хтось нарушив її лихим несправедливим вчинком для когось з християн­ського люду… Така була в нас пошана до неділі.

Що ж сталося у світі і в нас з тієї пошаною до Господнього Дня? О, Дорогі Брати і Сестри, важко про те говорити. Диявол хитрий і вміє поплутати великі і священні вартості життя людини, вартості Божі. Почала навіть мінятись назва неділі. В нас появилась кимсь видумана назва «вихідний день», наче б кудись ми виходили!.. Зі Заходу до нашої преси, яка залюбки засмічує нашу мову англійськими модними словами, вже починає враз з всякими призами, рейсами, таймами, мітингами, брифингами появлятися слово «вікенд». День Христового Воскресення, день Його слави, став «вікендом» — кінцем тижня, не його початком! Як сумно, майже по святотатськи! А замість цього Господнього Дня сьогодні — всяка неконечна праця, торгівля, забава і розвага. Папа зі смутком на це звертає увагу. Святий день людини, день найбільшої радости, в модерні часи став днем тільки розваги, в тому і грішної. Церкви порожні, а спортові стадіони – повні, Церкви мовчазні, а кіна, театри і діскотеки повні дикого вереску і різних божевільних світел у темряві, церкви без молитви, а бари, розвагові клюби. літом пляжі, побережжя рік і озер, лісові поляни повні гамору і запаху алькоголів. Як боляче це описувати. А то переміна того святого і Господнього дня і дня великої гідности людини. Ми поважились враз з іншими народами спотворити так цю «неділеньку святую». Що ми натворили? Як поважились ми це зробити? А скільки молодих людей цей день Божого спочинку і спочинку людини на славу Божу закінчують смертельною втомою і гидким пониженням своєї гідности і в понеділок приходять до праці чи до школи виснажені, втомлені без запалу до життя, до науки і праці!

Завернім з поганої дороги! Привернім давній зміст, значення і вартість неділі в нашім житті, в нашій Україні, яка так шанувала в своїм минулім тую «неділеньку святую»! Не осквернюймо образу Божого, як казав би Шевченко, святотатськими вчинками в неділю. По пошані неділі пізнати справжнє християнство і релігійність народу! Нехай кожна неділя буде для нас днем великої обнови і практичної радости в Господі нашім, що той день нам своїм Воскресенням приніс!

о. Іван Музичка