Про причини патріархального руху мирян та його противників

Непорозуміння між єпископами УКЦеркви і мирянами заіснували у висліді змагань за патріярхат УКЦеркви. Деякі владики в ЗСА дальше не стараються про замирення і віднову довіря мирян до себе, хоч його можна осягнути через реалізацію прав УКЦеркви та їх власних синодальних рішень, які вони підписали і які дальше ще очікують на урядове зарядження владик.

Ці непорозуміння почалися в 1964 р. тоді, коли миряни зареаґували на відхилення отцями Другого Ватиканського Собору внеску Верховного Архиєпископа УКЦеркви, щоби «Києво-Галицьку Митрополію піднести до гідности патріярхату» і почали слати петиції до папи Павла VI в справі створення патріярхату УКЦеркви. Владики цього почину мирян не одобрили, а натомість спонукані інструкціями Конґреґації для Східніх Католицьких Церков, старалися припинити всяку акцію за патріярхат УКЦеркви /листи митрополита Амврозія до своїх отців духовних, 1965 р./

Миряни скоро довідалися, що неґативна постава ватиканських рішаючих мужів про політику Апостольської Столиці до встановлення патріярхату УКЦеркви була вислідом заходів московського державного уряду, який хоче зліквідувати УКЦеркву також і поза Україною і тому вони не оправдали надмірної льояльности своїх владик до нельояльних провідників Ватикану супроти УКЦеркви. /Читай Віктора Поспішіля: Старання за патріярхат УКЦеркви, ст. 24, Філядельфія, 1971 р./

Проватиканське становище владик підтримали були поодинокі діячі деяких українських громадських організацій, які спочатку не вловили затій Москви проти УКЦеркви і її патріярхату засобами інструкцій Ватикану до українських владик.

Українські провідні миряни оцінили ці настанови як зломання льояльности і вірности УКЦеркві. Тому вони самі на прю опінії владик і згаданих діячів станули в обороні УКЦеркви і почали змаг за встановлення її патріярхату. Для цеї цілі вони почали організувати патріярхальні комітети. Перший Патріярхальний Комітет постав літом 1964 р. в Ню Йорку за ініціятивою проф. Миколи Чубатого і ред. Василя Качмара. В цьому самому році миряни ЗСА зорганізували подібні комітети в містах: Нюарку, Ню Гейвені, Гартфорді, Балтиморі, Клівленді, Чікаґо і Вашинґтоні.

В 1965 р. ці комітети об’єдналися в Комітет Києво-Галицького Патріярхату з головою д-р Богданом Шебунчаком. Цей комітет весною 1966 р. переорганізувався в статутове Крайове Товариство за Патріярхат Української Католицької Церкви. В черговості дворічних каденцій Крайове Т-во очолювали: ред. Василь Пасічняк, ред. Василь Качмар, д-р Зиновій Ґіль, а тепер д-р Мирослав Навроцький.

В 1967 р. Комітети Оборони Мови і Традицій Української Католицької Церкви, які постали в роках від 1964 p., об’єдналися в Центральний Комітет Оборони Традицій і Мови Української Католицької Церкви, з головою проф. Богданом Попелем. Світове Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, якого ідею створення подав був перший голова Крайового Т-ва на засіданні його управи весною 1966 p., зорганізувала Комісія Крайової Управи Т-ва і чільні мирянські діячі в Европі, Австралії і Південній Америці в році 1968. Це Т-во очолює д-р Володимир Пушкар.

Діяльність Крайового Т-ва і Центрального Комітету загально відома. Вона спиралася виключно на силу незалежних українських мирян, ціхувалася безкомпромісовими і рішучими виступами проти маніпуляції правами УКЦеркви та виступала проти порушень цих прав тими українськими діячами, які своїми виступами вносили дезорієнтацію в українське суспільство зі шкодою для рідної Церкви.

Тому ті всі, проти дій яких ці виступи були спрямовані, не злюбили Крайового Товариства. Однак діяльність Т-ва зрушила совість загалу мирян і багатьох священиків, які підтримали акції Т-ва.

Нехіть опонентів до Т-ва з наведених вище причин, сполучених в додатку з особистими і груповими амбіціями, подиктувала їм творити різні організації у противагу до Крайового Т-ва. В надії осягнути цю свою ціль, вони зорганізували: Координаційний Комітет Українських Організацій за Патріярхат УКЦеркви в Канаді і ЗСА, Раду Громадської Дії за Патріярхат УКЦеркви в Чікаґо і чікаґівську Крайову Раду Українських Організацій за Патріярхат УКЦеркви та, остаточно, Комісію Патріяршого Фонду в Чікаґо.

Арґумент ініціяторів цих багатьох організацій про те, що вони творили їх тому, бо не могли увійти до Крайового Т-ва, яке об’єднує лише фізичних членів, є неслушне, бо ці організації могли боротися за патріярші права УКЦеркви в церковних комісіях при УККА і СКВУ, яких вони були і є членами. Якщо би в цих ініціяторів була добра воля, то вони могли би були стати членами Світового Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, яке об’єднує правних членів.

Творенню цих організацій сприяли також деякі владики, як це останньо підтвердило благословення для чікаґівської Крайової Ради владик Ярослава Ґабра і Василя Лостина у відрізненні до становища Голови Синоду Верховного Архиєпископа Йосифа VII, який відраджував ініціяторам творити Крайову Раду в Чікаґо, маючи на увазі непотрібне розпорошення українського потенціялу.

Діячі українських організацій повинні підтримувати змагання за патріярхальний устрій УКЦеркви, однак творення ними організації організацій є недоцільне, бо така організація спричинює заколот і дезорієнтацію серед українських мирян і дублює працю мирянського Руху.

Статути українських організацій не уповажнюють їхніх діячів творити нові патріярші організації. Легковаження власних статутів провідними людьми мусить доводити до непорозумінь серед їхнього членства і української громади.

Якщо діячі українських організацій направду хочуть приєднати для реалізації самоуправи УКЦеркви тих, які без наших прохань повинні це робити та які ще й тепер ведуть подвійну тактику, то це можна би осягнути чесною співпрацею і згодою громадських діячів з мирянськими діячами.

Якщо б ця згода наступила і якщо б громадські діячі морально підтримали плян Т-ва, який воно тримає в завішенні, то тоді патріярхальний устрій в УКЦеркві напевно був би зреалізований.

Деякі ватиканські екуменісти – партнери діялогів з Москвою вже твердять, що «українські патріярхальники самі себе пожеруть і тому немає потреби присвячувати увагу боротьбі мирянського руху за патріярхат УКЦеркви».

Тому між діячами мирян і діячами громадських організацій мусить дійти до замирення, згоди і дієвої співпраці в справах патріярхату, мимо протилежних виступів поодиноких людей. Хоч ці виступи є оправдані прикрим минулим, то однак добро Церкви й народу на це не дозволяє.

Треба нам усім постійно пам’ятати зазив Голови УКЦеркви Йосифа VII, що «де згода – там перемога».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>