Початки василіян
До 17 ст. школою українського монашества був Печерський монастир у Києві — заснований св. Антонієм і Теодосієм в XI ст., на правилах св. Теодора Студита. Святий приклад і діла монахів цього монастиря записані золотими буквами в історії нашої Церкви і народу. В тому часі кожний монастир підлягав єпископові, на якого території він діяв. Ігумени і монахи шанували, любили і слухали своїх єпископів, а кожний єпископ дбав про монастирі своєї єпархії.
Щойно в часах владицтва митр. Рутського в 17 ст., коли українське монашество було занепало, митрополит зреформував його на зразок західніх монастирів, а наші монахи почали називати себе василіянами. Одначе все таки митрополит Рутський уважав себе найвищим наставником усіх монастирів своєї Києво-Галицької митрополії, хоча вже за його життя деякі монахи не були йому послушні. Сам митрополит писав до Риму проти свого прокуратора, василіянина, Миколи Новака, який фальшував тексти листів до митрополита і митрополичих листів до Риму, а часом давав їх копії непокликаним людям. За те митрополит відмовив йому свою фінансову поміч і о. Новак просив милостині в конґреґації на свій прожиток. (Подібно тепер робить василіянин Єп. Горняк у Англії) Василіяни хотіли «перерости» свого реформатора, який до своєї смерти був протоархимандритом.
Упродовж 18 ст. василіяни бунтувалися проти своїх митрополитів і тим гіршили наш побожний нарід. Але Бог не благословив їх праці, бо в 19 ст. залишилась їх тільки маленька горстка в Галичині. Цікаво, що в час нищення нашої Церкви Катериною II на Правобережній Україні московські солдати ув’язнили багато світських, жонатих священиків у Бердичеві й інших місцевостях, але між ними не було ані одного василіяна, уважали бо їх латинниками.
Папа Лев XIII рішив зреформувати оту горстку василіян і передав цю справу в руки польських ісусовців (єзуїтів). Українці були цьому противні. Митр. Йосиф Сембратович (якого мощі Патріярх Йосиф переніс до підземелля собору св. Софії в Римі) був також противний цій реформі Зпоміж зреформованих василіян за Божою поміччю вийшов великий святець і патріот митр. Андрей Шептицький. Василіяни і йому не були послушні, тому він задумав відновити старо-український чин студитів, заложивши для них Студіон в Уневі.
Василіяни під час і після Другої світової війни
Докладно невідомо, скільки василіян пішло на Сибір до конц-таборів, скільки пішло в підпілля, а кілько зрадило свою Церкву і співпрацює з КҐБ-істами. І, врешті, кілько вийшло на еміґрацію до Риму, ЗСА, Канади і інших країв. Використовуючи знищення нашої Церкви большевиками, василіяни просили Апост. Столицю взяти їх під свою опіку й це сталося в часах Папи Пія XII.
В Римі приміщується «Курія Чину св. Йосафата». І як можна бачити із папського шематизму, василіянський чин став «безнаціональним». У списку Instituti Religiosi е Secolari, ст. 1156, де записано цей чин, немає про нього ані одного слова, що він український, а його головний наставник прийняв латинську назву «генерала», додавши при кінці, що він також є протоархимандритом. Отож, василіянська курія не признається до українства і в такому дусі впливає на своїх монахів. При інших чинах там подано, що вони: мелхітський, італійський, польський, і т.д. Нам добре відома афера з одним молодим монахом, який у церкві св. Хреста в Асторії в Ню Йорку, де є американська провінція василіян, вийшов на проповідь в дні 1-го листопада і почав історію України від 1945 року, тобто від основуючих зборів Об’єднаних Націй. На те дозволив йому «безнаціональний» протоігумен.
Безсумнівно, і між василіянами трапляються добрі українські патріоти, але їх мало і їм висловлюємо нашу пошану.
Український Патріярх і василіяни
Великою історичною пробою василіянського чину, його курії та єпископів була справа створення українського патріярхату під час Другого Ватиканського Собору, коли Ісповідник митрополит Йосиф Сліпий, 11 жовтня 1963 р. висунув тамже домагання до Отців собору, за попередньою ухвалою Синоду Українських Владик. На жаль, під впливом ватиканських дипломатів, три василіянські єпископи: митр. А. Сенишин з Філядельфії, єп. Йосиф Мартинець з Бразилії та єп. А. Горняк з Англії, запротестували, мовляв, ми не хочемо українського патріярхату. В цьому чималу ролю відіграв протоарх. А. Великий, ЧСВВ, і його генер. прокуратор, Павло Миськів, що були і є «рукою» Сх. Конґреґації (особливо apx. М. Бріні) та й досі діють на шкоду ПУКЦеркви, намагаючись паралізувати всі старання Патріярха Йосифа в справі закріплення патріярхату. Це є свідоме й добровільне діяння на шкоду Української Церкви і Народу. Честь василіянського чину врятував єп. Ніль Саварин з Едмонтону, що хоч є василіянином, але підтримав і підтримує щиро Патр. Йосифа. Є також василіянські священики, які щиро підтримують Патр. Йосифа словом і письмом, але їх небагато.
Події в Англії і газета «Шлях»
Газета «Шлях», це офіціоз митрополита А. Сенишина, ЧСВВ, з Філядельфії, відома із свого неприхильного становища до Патр. Йосифа. В номері з 5 лютого 1976 року там є надрукована англомовна редакційна стаття (без підпису) п.з. «Правдивий пастир не тікає перед надходячим вовком». Хто пастир, а хто вовк, на думку редактора, неважко догадатися. В згаданій статті помішаний горох з капустою. Редактор — злобний анальфабет в українських справах — задумав боронити василіянського єпископа А. Горняка з Лондону, який із запалом неофіта воює проти патріярхальних діячів, отців і світських людей, а посередньо з Його Блаженством Патріярхом Йосифом.
Згаданий редактор «Шляху» не згадує сильної реакції мирян в Англії проти такої акції єпископа Горняка, ані що цей єпископ в час Різдва Христового ц.р. кликав поліцію до свого собору, що його миряни купили і прикрасили для українських Богослужб. Він, вигукуючи з проповідальниці (це саме роблять і деякі його священики, за його прикладом), накидався на прихильників патріархального руху і викликав сильну реакцію мирян, які почали співати коляди, і тому він покликав до церкви поліцію. Чи не було подібно в Фільдельфії кілька років тому, куди василіянський митрополит Амврозій також кликав поліцію?
Це було єп. Горнякові, василіянинові, ще замало і він написав листа до «Таймс-у», що його редактор «Шляху» довільно скоротив і надрукував. В ній єп. Горняк, ЧСВВ, інформував англійських редакторів, що Папа не хоче визнати українського патріярхату (що його єп. Горняк називає «новим урядом») для «когось», хто живе поза своєю територією (чи не арґумент арх. М. Бріні із Сх. Конґреґації?), тому демонстранти обвиняють Папу за відкинення, з політичних причин, намагань кард. Сліпого осягнути кращі умовини для християн Сов. Союзу. Єп. Горняк, мовляв, повчає про те своїх людей, але вони не принимають його поучення, бо вірять, що тільки сильна воля народу може це доконати. «Я не хочу — мудрує єп. Горняк —щоб вони накидали мені свою волю, бо я вірю в закон. Я навіть місяць тому писав до Папи, щоб надав кард. Сліпому почесний титул і може це закінчить диспути. Я відчуваю, що деякі демонстранти (так єпископ називає патріярхальників) мають добрі наміри, бо гадають, цей новий уряд піднесе престиж нашої Церкви, але треба заховати закон і підтримати рішення Папи». А редактор «Шляху» додає від себе «Блаженні миротворці» і, здається, має на думці єп. Горняка, ЧСВВ, який щонеділі «миротворно» вигукує в церкві обидливі слова проти своїх мирян і проти патр. Йосифа та суспендує священиків, які мають відвагу молитися за Патріярха. Це може робити тільки «Кочубей» і авантурник, а не миротворець; він не доріс бути єпископом українців!
Блаженніший патр. Йосиф у своєму слові до українців в Англії (гл. «Вісті з Риму» 7 лютого 1976 р.) писав, що «нині не можна бути чесним Українцем і віруючою людиною, хто є проти патріярхату. Від віків побожні українські єпископи і священики, князі, і миряни бачили свій рятунок у свому патріярхаті. Наш патріярхат існує!» повідомляє патріярх Йосиф. Досі так бувало, що ані Собори ані папи, патріярхатів не творили, але треба знати історію. На український патріярхат дали свою згоду всі українські єпископи, хоч згодом деякі з них налякались погроз чужих людей; це були три василіянські єпископи, а між ними А. Горняк, до яких згодом долучились ще єп. Андрій Сапеляк і о. М.Марусин, що живуть з милостині Сх. Конґреґації. Не є річчю єпископа бунтуватися проти Глави своєї Церкви і виписувати в своїх газетах речі проти своїх людей. Побожні люди своєю кривавицею здвигнули ці храми Божі не на те, щоб їх за те «пастирі» ганьбили. Як хто не любить свого народу, хай забирається до чужих і не затроює нашої атмосфери.
Наша Церква потребує патріотичних і сильних духом людей, а не боягузів, що стоять під дверима ватиканських дипломатів і роблять доноси на Главу своєї Церкви. Нарід найкраще знає, хто його пастир, а хто вовк-кочубей. Це треба тямити всім василіянським єпископам, інакше самі наражують себе на ненависть свого стада!
