«Проблеми УКЦеркви в Австралії, це його внутрішня справа», — сказав на синоді єп. Петро Стасюк

Чи справді ситуація нашої УКЦеркви на австралійському терені є внутрішньою справою єп. Петра Стасюка? Справді треба мати відвагу зробити таке ствердження, а ще більше турбує нас, що це твердження, що було сказане на останньому Синоді єпископів УКЦеркви, що відбувся на початку вересня 1998 р. у василіянському манастирі у Крехові, синодальні отці прийняли. Редакція журнала «Патріярхат» одержала інформацію, що на вище згаданому Синоді УКЦеркви, було поставлене питання нездорової ситуації УКЦеркви на австралійському терені. Мабуть була інтенція синодальних отців, якось обговорити і знайти розв’язку цеї нездорової ситуації, що утворилась у нашій Церкві, в Австралії. Єп. Петро Стасюк, до речі, який є спричинником тієї ситуації, гостро запротестував проти обговорення цих питань, бо це є його внутрішня справа.

Напевно, синодальні отці, прочитавши вище сказані слова, що мали місце на форумі Синоду УКЦеркви у Крехові, будуть більше турбуватись тим, як це сталось так, що редакція журнала «Патріярхат» має цю інформацію, ніж над тим, що у нашій УКЦеркві на австралійському терені вже від довшого часу відбувається велике згіршення, спричинником якого таки є єп. Петро Стасюк.

Повернімось до твердження, яке сказав єп. П. Стасюк, що мовляв ситуація УКЦеркви на австралійському терені є його внутрішньою справою? Від коли єпархія УКЦеркви в Австралії чи будь де є власністю єпископа? Відомо, що єп. П. Стасюк, ретельно, кожного року їде до Канади на лови ведмедів. Можна б погодитись, якщоб хтось сказав єп. П. Стасюкові, що справу ловів канадських ведмедів, треба обговорити на форумі Синоду. У такій ситуації єп. П. Стасюк міг би добре і правильно відповісти, що це є його внутрішна, чи приватна справа, але, що проблеми єпархії і вірних на тому терені є його внутрішньою справою, є застрашаючим.

Дозволимо пригадатись пам’яті єп. П. Стасюка. Під час Патріяршого Собору УКЦеркви, що відбувся наприкінці серпня 1998 р. у Львові на особисте бажання єп. П. Стасюка відбулась спільна зустріч з діячами мирянського зорганізованого руху, у присутносте Владики Любомира Гузара і на якій власне обговорювались проблеми УКЦеркви на австралійському терені. Про цю зустріч була ближча інформація у листопадовому числі журнала «Патріярхат». Тоді не було мови, що це є внутрішня справа. Єп. П. Стасюк говорив про те у як поганому стані знаходиться Владика Іван Прашко і що він не раз не знає, що з ним діється (лист Владики І. Прашка не прозраджує таких познак) і що серед невдоволених є не більше, як десять осіб.

При цьому, автор цієї статті, нагадав єп. П. Стасюкові, що Владика Іван Прашко написав листа, якого розіслав усім владикам, а останньо редакція журнала «Патріярхат» одержала офіційно з проханням його надрукувати у журналі, який з’явиться за місяць вересень. При цьому було поставлено питання: — Чи Ви, Владико, могли б назвати, що в цьому листі є неправдивого? Єп. П. Стасюк зробив вражіння, що він про цей лист ніби нічого не знає… Автор цих рядків запропонував, що лист буде надрукований і Владика Петро зможе прочитати і написати до журнала «Патріярхат», що у листі невідповідає правді; 3 того часу редакція не одержала жадних заперечуючих фактів від єп. П. Стасюка.

Це є дуже поганий прециденс. Хто мав би вирішити, що є внутрішньою справою єпископа у загальному. Чи може вірні церкви є невільниками, чи підданими єпископа? Це дуже серйозна справа. Як бачимо вже від довшого часу єп. П. Стасюк неспосібний полагодити «його внутрішньої справи», а на цьому таки терпить Церква. Проблема, яка утворилась на австралійському терені сама від себе не розв’яжеться. При цьому можна б висунути цілу низку аргументів біблійного лексикону для того, щоб показати, що так не повинно бути, що це у жадному випадку не є згідне з вченням Христової Церкви. Христова Церква не була , не є і не повинна бути форумом для володіння, але для служіння і тільки для служіння.

Ми були і залишаємось бути противниками засекречення Синодів, бо за тою засекреченістю багато чого ховається…, а зокрема ховається те, що не приносить користе Церкві, а навпаки шкоду.

Виглядає, що наші Синоди УКЦеркви не є спосібні вирішувати своїх справ. Як це вже не раз було, що «кривий німець» вирішить все і приймуть без спротиву.

Нам відомо, що о. Іван Шевців звернувся до Синоду, щоби його справа була вирішена. Мабуть це також є внутрішньою справою єп. П. Стасюка, а коли ця ж справа опиниться на офіційному австралійському суді, не дай Боже, тоді це вже не буде внутрішньою справою? Варто над тим подумати!

На жаль, з великим болем відмічаємо, що такою практикою і тактикою, яка не має нічого спільного з ученням Христової Церкви, а є чистої води маніпуляцією, далеко не зайдемо і нічого не осягнемо. Хочеться бачити, що у нашій УКЦеркві задержуться, не на словах, але у практичному житті, принципи Христової Церкви.

М. Галів