Чікаго (В.М.) — Українська Церква, починаючи від Київської Руси досьогодні, у зустрічі із Сходом і Заходом намагалася поєднати та абсорбувати у власній духовості, культурі й церковній структурі — одне і друге; з тої синтези вийшли чималі користі, але водночас виникли труднощі, роздвоєння і небезпеки. Майже вся історія українського християнства відбиває цю дилему. Проте в цій конфронтації народилася й окрема самобутня християнська традиція великого слов’янського народу, котрий все ще перебуває в процесі завершення свого духового обличчя. Досвід тисячоліття християнства України-Руси підтверджує, що українці, нащадки Київського християнства, прагнули засвоїти обидва варіянти християнської традиції — східню й західню і, помимо всього, у кінцевому підсумку цей винятковий духовний експеримент їм удався.
Таким був зміст і висновки справді магістральної доповіді проф. Ярослава Пелікана, професора катедри історії Стерлінга Єйльського університету, що він її виголосив 6 травня 1989 р. в Чікаґському католицькому Університеті Лойоли. Свою доповідь виголосив проф. Пелікан на закінчення серії десятьох публічних викладів запрошених професорів, темою яких було: «Релігія, національність і держава в Київській Русі та серед східніх слов’ян». На таку тему провадив у весняному семестрі проф. Василь Маркусь акредитований курс з політичних наук. Доповіді становили частину курсу та їх відвідувала, крім зареєстрованих студентів, також запрошена публіка.
Кінцеву лекцію проф. Пелікана, історика Церкви та християнського вчення у всіх його деномінаційних виявах, прочитано в авдиторії Кровн Сентер у присутності понад ста осіб. Серед видатних гостей були Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван Любачівський, Владика Іннокентій Лотоцький, духовенство, монахині, представники університетської адміністрації, професори, студенти та добірна українська публіка.
Академічний вечір відкрила проф. Барбара Бардес, декан Університетського Каледжу, у програмі якого цей курс відбувався. Д-р Бардес підкреслила співпрацю з університетом української громади саме в особі місцевого Ювілейного Комітету, що його очолює дир. Роман Мицик. Саме ця співпраця у висліді дала цю надзвичайну серію доповідей, що ними Університет Лойоли відзначає Тисячоліття Хрещення України.
Д-р В. Маркусь представив доповідача, якого навіть неспеціялісти знають із його багатьох писань і книжок. Проф. Пелікан зумів не лише дати історію християнської доктрини від апостольської Церкви через усі східні й західні собори, але вдало осмислив значення Христового вчення у пристосуванні до різних виявів життя — культури, політики, суспільної думки та у різних культурно-етнічних середовищах. Його п’ятитомова праця «Християнська традиція» (другий том якої присвячено східній традиції) є справжнім «опус маґнум» теологічної думки в її історичному дослідженні.
Доповідач вже на вступі вніс оригінальну символіку, у рамках якої розвинув свої думки: три собори святої Софії — Константинопольський і Римський (патріярший собор) та Київська Софія, як спільний міст поміж ними. На цьому тлі д-р Пелікан представив формацію київського християнства — орієнтацію князів Володимира і Ярослава за великого Митрополита Іларіона на Візантію з одночасним прагненням інтегрувати у ній кращі досягнення Заходу. Це постійно виявлялося в Київській Церкві в часах Унії, православного Митрополита Могили, а пізніше навіть в українській автокефалії, а далі в таких постатях, як Митрополит Шептицький та Патріярх Сліпий.
Напруження і синтеза між Сходом і Заходом, мабуть, стали історичним призначенням української Церкви й культури. А в лоні однієї вже християнської вітки, греко-католицької в Галичині та в діяспорі, ця дилема виявляється у двох тенденціях — східній і західній, боротьбі між ними та їх поєднанні. З історичної перспективи проф. Пелікан вказував, що ця конфронтація не була чужою й іншим слов’янським народам, наприклад, Чехії, Польщі, Болгарії, але вони її розв’язали односторонньо. Українці, натомість намагалися приєднатися до обох, у чому мали найкращих прототипів у житті та творчості двох слов’янських Апостолів — Кирила і Методія.
Більш докладно зупинився доповідач на постаті Блаженнішого Кардинала і Патріярха Йосифа, який, будучи за формацією західнім теологом, проте у своєму думанні й орієнтації високо доцінював Схід — патристику, літургію та тих церковних діячів Сходу (Ізидор, Віссаріон), що пробували будувати мости єдиної Вселенської Церкви (плюралістичної), яка вміла б поєднати різні богословські традиції. Другий Ватиканський Собор продемонстрував цю традицію у самій Римській Церкві. Покійний Патріярх Йосиф відчував, що українці-католики і православні — мають у цьому виняткову місію, але її мусять виконати шляхом вивченя спадщини цілої Церкви, а своєї зокрема. Тому Кардинал Сліпий мав велику візію, думаючи про науку (УКУ), продовження своєї спадщини в діяспорі (організація помісної Церкви) та намічуючи завдання для України (Патріярхат).
Вивчаючи біографію покійного Патріярха з метою написання книги про нього, проф. Пелікан прийшов до переконання, що Кардинал Сліпий, як мало хто інший, уосібнює ту історичну тенденцію українців стояти водночас із Заходом і Сходом, але без того, щоб бути виключно інтегрованим в один чи другий світ. (До речі, праця проф. Пелікана про Блаженнішого Йосифа вже друкується в одному із престижевих англомовних видавництв).
Після доповіді відбулася дискусія, після чого слово зайняв Патріярх Мирослав-Іван, дякуючи Університетові Лойоли за цінну серію викладів, що було з боку американської і католицької академічної установи найкращим відзначенням нашого Тисячоліття.
Опісля організатори академічної зустрічі запросили всіх учасників на прийняття в університетському вестибюлі, що його елегантно приготовили пані Люба Калін, Оксана Ванджура та Марійка Боднарук.
Увечорі того ж дня відбулася святочна вечеря на пошану Блаженнішого Патріярха і гостя-доповідача проф. Я. Пелікана з дружиною в нововідкритому Культурному Осередку свв. Володимира і Ольги. Присутніх було 32 особи, а серед них з Лойола Університету вісім осіб, представники організованої української громади на чолі з головою СКВУ Юрієм Шимком, що саме тоді гостював у Чікаго, ювілейного Комітету Тисячоліття та фінансових установ — банку «Певність» та каси «Самопоміч», які, між іншим, фінансували цю святкову вечерю.
Промовляли д-р Мирон Куропась (від Ювілейного Комітету), декан д-р Джеймс Вайзер та Владика Іннокентій. Відкрив цю зустріч о. митрат Маріян Бутринський, настоятель Собору свв. Володимира і Ольги, а вечором провадив проф. В. Маркусь, директор Філії Українського Католицького Університету. До речі, цією зустріччю Філія УКУ відзначила 15-річчя свого існування.
