Програма Світового християнського конгресу УГКЦ

  1. Християнство за майже дві тисячі років пройшло славний, хоч нелегкий, тернистий шлях. Не зважаючи на жорстоке переслідування його визнавців у різних місцях планети, починаючи від римських Пилатів, Іродів та Неронів у перші століття його існування та закінчуючи кривавими володарями комуністичних імперій у двадцятому столітті, християнство вистояло у нерівній боротьбі з силами зла, утвердилося як одна з найбільших релігій світу, виробило і засвоїло багатющі духовні цінності і морально-етичні засоби, які сьогодні ісповідують сотні мільйонів людей світу. Християнство стало світовою релігією.
  2. На українських землях християнство поширювалося ще в апостольські часи, але прийняте тисячу років тому на державному рівні, воно відіграло в історичній долі України вирішальну ролю. Християнство згуртувало племена Київської Руси в єдиній могутній державі на Сході Европи, сприяло розвиткові культури, утвердженню моральних принципів життя великого слов’янського народу на стику Азії і Европи, засвоєнню ним духовних принципів, богословських основ двох великих світових центрів — тодішньої Візантії і Риму.
  3. В ХVI столітті відбулася поновна злука християнства України з Вселенською Церквою на основі збереження давніх греко-руських обрядових і культових традицій та догматичних принципів Західньої України. Це церковне поєднання (Унія) інтегрувало християнську Україну в західньоевропейську культуру, зберегло її від денаціоналізації, сприяло виробленню у нашого народу єдности зі світовим християнством, а отже — з європейською цивілізацією. З цього часу Церква стає основним оплотом і символом Української Нації.
  4. Саме тому безбожницький більшовицько-комуністичний режим, здійснюючи знищення українського народу, переслідував у першу чергу християнську Церкву, аж до її повного знищення і заборони. Проте йому не вдалося викоренити християнського світобачення в українців, витравити віри, надії, любови, задавити її в катакомбах. З відродженням Української Греко-католицької Церкви відбувається відродження християнських ідеалів, повернення морально-етичних та духовних вартостей народу.
  5. Християнство в житті українського народу в цей державнотворчий період може відіграти важливу ролю. Дві національні Церкви українського народу — УГКЦ і УАПЦ — вийшли з підпілля. У цих Церквах активну участь стали проявляти не тільки ієрархи і душпастирство, але й миряни. Мирянський рух набуває все більшого розмаху, його роля в житті Церков посилюється.
  6. Мирянський рух в Україні багатий своїми традиціями, має великий історичний досвід, який збагачували братства, сестрицтва, молодіжні та дитячі організації. До зруйнування УГКЦ у сорокових роках апостолят мирян був представлений тоді такими спільнотами, як Братство Апостольської Молитви, Братство Найсвятіших Тайн, Братство Пречистої Діви Марії Неустанної Помочі, Братство Христового Серця, Братство Рождества Пречистої Діви Марії, Братство Тверезости, Братство свічкове, Марійська Дружина, Братство Доброї Смерти, Марійський Союз, Братство Покрова Пресвятої Богородиці, Братство св. Михаїла, Католицька Акція, Братство Христової любови і милосердя, Братство Церковне, Братство Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Марійське товариство молоді, Братство Господньої молитви, Братство святого Спаса, Братство святого Івана Милостивого, рух під гаслом «Українська Молодь Христові» та ін. Хоч і розгромлені в 1940 p., мирянські спільноти вписали славну сторінку у визвольну боротьбу українських християн за свою Церкву в роки катакомбного періоду.

Багатюща палітра традицій вищезгаданих та інших спільнот мирян, які існували в парафіях та єпархіях УГКЦ в минулому, варто було б вивчити та використати, урізноманітнюючи їх форми діяльности, стосовно до сучасного життя Церкви у самостійній державі, збагачуючи їх змістом євангельських істин.

  1. Новий соціяльний стан мирян виник останнім часом у християнських Церквах за кордоном: організовуються спільноти мирян, які прагнуть не належати до традиційних монаших чинів чи згромаджень, але наслідують Христа у щоденному житті, зберігаючи свій стан і працю в суспільстві. Цих мирян об’єднує особлива духовність тієї чи іншої організації, яка сприяє розвиткові певних аспектів християнського життя. До таких мирянських спільнот належать одружені і не жонаті, молодь і старше покоління. Завдяки широкій доступності деякі з таких мирянських організацій нараховують сотні тисяч осіб. Буває, що мирянську спільноту очолює група людей, яка, проводячи мирянське життя, складає обіти убогости, невинности, покори, тобто вони — «висвячені світські особи». Це і є новий стан мирян у Церкві, який виник після Другого Ватиканського Собору. Ці люди часто проживають разом, щоб жити життям спільної молитви. Такі нові організації чи мирянські спільноти займаються різноманітною діяльністю: надають допомогу хворим, забезпечують християнську присутність у світі культури, катехизують молодь у літніх таборах відпочинку, допомагають сім’ям, які мають дітей з фізичними вадами, організовують молодіжні фестивалі і форуми, відвідують сиротинці, інтернати для перестарілих, колишніх ув’язнених. Більшість мирянських спільнот офіційно визнані Церквою і сприяють її духовному відродженню.

Зарубіжні мирянські організації вже багато років мають свою пресу, в якій пропагують миротворчу та екуменічну діяльність Церкви, її змагання до помісности та Патріярхального устрою, широко висвітлюють діяльність низових та епархіяльних мирянських осередків.

  1. Роля мирянства на Україні та в діяспорі за сучасних умов зростає не просто з практичних чи утилітарних міркувань. їх суспільна значимість ґрунтується на високому теологічному достоїнстві синів Божих. Обмаль священиків і викликає потребу залучених мирян на допомогу, якщо вони можуть її надати ближнім, Церкві. Саме цими мотивами був викликаний Світовий Християнський Конгрес мирян з України і діяспори, який відбувся 25-26 серпня 1992 року у Львові. Як громадсько-релігійна організація українців-мирян УГКЦ, Конгрес здійснює свою діяльність відповідно до ухваленого ним Статуту та згідно з християнським світоглядом діє в рямках конституції України та чинного законодавства Української Держави. Конгрес об’єднує зусилля усіх мирян, координує діяльність мирянських організацій УГКЦ в Україні та в діяспорі входить у контакти з духовенством та ієрархами УГКЦ.

Світовий Християнський Конгрес тісно співпрацює з іншими мирянськими християнськими організаціями, клюбом інтелігенції, товариством «Українська молодь — Христові» та ін., постійно опираючись на настанови Другого Ватиканського Собору Вселенської Церкви про апостолят мирян, активізацію їх діяльности Церкви.

Велика роля СХК як найефективнішого посередника між світськими і духовними інституціями, поміж Церквою і державою, поміж мирянами і владою.

  1. Ставлячи собі за мету відродити український народ в економічно-політичній та культурно-духовній сфері, Конгрес вважає першочерговим завданням такі заходи:
  • відродження Української Церкви, без чого неможливе духовне відродження народу, розбудова незалежної Української Держави;
  • відродження християнської моралі, етики, Християнство — це спосіб суспільного діяння і поведінки людини;
  • здійснення регабілітації та повернення усіх прав репресованої тоталітарним режимом Церкві. Цим ми сповнимо і десяту Заповідь Божу: «Не бажай дому ближньго свого». УГКЦ отримала право легалізації — вільно діяти на Україні. Але легалізація ще не розв’язує до кінця справу нормалізації Церкви. Потрібно вирішити ще один аспект нормалізації — офіційної державної регабілітації, відсутність якої залишає в силі всі звинувачення колишньої більшовицької влади в Україні. Повернення доброго імени Церкві — справа не тільки історичної справедливости та морального відшкодування, але й загартування державно визнаного статусу Церкви на майбутнє, незалежно від того, хто буде при владі в Україні. Не вирішено питання повернення Церкві храмів, церковних плебаній і майна. Ці справи вимагають взаємних зусиль і вирозумінь;
  • продовження боротьби за статус помісної Церкви і її Патріярхальний устрій. Блаженніший Мирослав-Іван Кардинал Любачівський у привітанні учасникам Світового Конгресу мирян помісної УГКЦ (серпень 1992 рік) писав: «Донедавна в більшости наш мирянський рух боровся насамперед за визнання патріярхату УГКЦ. Сьогодні ввесь наш єпископат в Україні й на поселеннях стоїть на цій позиції, і ми докладаємо зі своєї сторони всіх зусиль, щоб врешті Римський Архиєрей остаточно визнав нашу Церкву як патріяршу».

Брак помісної свідомости на всіх церковних рівнях — одна з найбільших внутрішніх проблем УГКЦ. Блаженніший Йосиф Кардинал Сліпий вбачав у помісній свідомості запоруку не тільки церковної, але й національної єдности, єдности між діяспорою і Україною. Через брак помісного статусу Церкви могли статися такі маніпуляції, як виокремлення з УГКЦ закарпатських русинів, підпорядкування парафій УГКЦ в Польщі римо-католицькому примасові. В питаннях міжцерковних відносин католицький світ все більше виходить на Богослов’я сестринських Церков. Треба надіятися, що в міру розбудови власної держави і, як наслідок, все більшого усвідомлення українським народом власної суб’єктивности, паралельно все більше розвиватиметься свідомість помісности власної Церкви. Українська Помісна Церква, завершена патріяршим устроєм, має стати могутнім фактором не тільки духовно-національного відродження, але й моделлю єдности для нової Европи від Атлантики до Уралу;

  • поширення екуменічного руху серед українців різних конфесій на основі повернення до нашої первоматері — Церкви св. Володимира, коли християнство на Русі було єдиним. Екуменічний рух повинен бути спрямований на те, щоб згуртувати християнські ряди на основі положень, які нас об’єднують, які сприяють поєднанню «Руси з Руссю»;
  • об’єднання українських християнських Церков. У зверненні Синоду УГКЦ до українського народу мовиться: «Ми відчули не тільки єдність нашої Церкви в Україні і на поселеннях, ми відчули і тугу за єдністю усіх наших Церков. Бо Українська Церква, хоч сьогодні так розділена, а має вона всі історичні і богословські основи стати знову одною. Нас єднає спільне Київське походження, Свято-Володимирське благочестя, візантійський обряд, одна народня мова і одна спадщина християнської віри, поставлена на джерельних її основах Святого Письма, Літургії і традицій Святих Отців Церкви»;
  • утвердження ідеї УГКЦ як феномену обрядово-догматичного синкретизму, як прообразу єдности християнського Сходу і Заходу, як найоптимальніший шлях до порозуміння з Апостольською Столицею;
  • сприяння в налагодженні тісної співпраці з архиєпископатом та духовенством Помісної УГКЦ з метою її віднови та розбудови в дусі традицій цієї Церкви на Україні та ухвал її соборів і синодів.
  1. Усвідомлюючи важливість духовного відродження УГКЦ, Світовий Християнський Конгрес бачить свої підстави у духовних, моральних і культурних вартостях, що склалися в результаті тисячолітнього впливу християнських традицій на Україні. Для забезпечення якнайширших можливостей, спрямованих на пізнання та дальше помноження спадщини християнства, СХК використовує зв’язки з відповідними державними структурами, громадськими організаціями. Активне визнання вирішальної ролі християнства в історії українського народу допоможе йому усвідомити національну місію — об’єднати християнський Схід з християнським Заходом на основі з’єдинення обидвох християнських Церков.

Світовий мирянський Конгрес сприяє тому, що УГКЦ трактовано нарівні з іншими конфесіями в Україні, щоб вона втішилася високим моральним авторитетом, щоб усі миряни глибоко усвідомлювали, що перед нами стоять високі завдання і перспективи у майбутньому, головно на соціяльному відтинку, і Церква вимагає від вірних активної підтримки всіх мирянських верств населення — інтелігенції, робітництва, селянства, жіноцтва, молоді, усіх організацій і товариств.

Святий обов’язок мирян у цей відбудовний період — допомогти селянству повернути пошану і любов до своєї землі, щоб вона була для них не лютою мачухою, а рідною матір’ю. Щоб робітництво та люди розумової праці відзискали працелюбство, щоб високо утримували честь своєї марки, поборювали факти розкрадання державного та особистого майна, дбайливо використовували земні дочасні добра. Мирянські організації повинні повернути свою увагу до невідкладних проблем моралі на сучасному етапі. В усіх вадах суспільства потрібно не тільки виявити хиби, але допомогти витворити механізм, який допомагав би їх ближнім впевненіше ставати на ноги завдяки їх здібностям і власним зусиллям, щоб не збагачувалися чужими здобутками, а результатом своєї чесної праці, щоб суворо дотримувалися Божих заповідей, справедливих норм людського співжиття.

* * *

З трьох структурних частин Церкви — ієрархів, священиків, мирян — остання чисельно найбільша. З неї і тільки з неї формуються дві перші частини. Але всі члени Церкви — однаково творять містичне Тіло Христове, відкуплене тією ж самою Кров’ю, прийняте в Тайнах Хрещення і Миропомазання. Маємо ж запевнення від самого Господа, що кожна християнська душа — це «світло світу й сіль землі». До того ж духовенство становить лише менший відсоток членства Церкви. Було б великою несправедливістю, якби воно двигало всі її тягарі, а миряни, майже 99 відсотків, пасивно користало з їх праці. З утвердженням у незалежній Україні демократичного суспільства роля мирянського руху зростає. Одночасно посилюється і відповідальність мирян за свою Церкву, що яскраво проявилося ще недавно у боротьбі за визволення їх з-під тоталітарного режиму комуністичної імперії.

Завдяки мирянам Церква збереглася. Сьогодні, в роки релігійного відродження, ця відповідальність мирян за свою Церкву постала у повних вимірах. Хочеться бути впевненими, що і цим разом миряни У ГКЦ гідно постоять за свою Церкву та іспит, який висунула перед ними історія, буде складений ними успішно.

Майбутність Церкви — в руках мирян!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web