Промова Блаж. Йосифа на аудієнції укр. Владик у Папи, дня 13. XII. 1976

(З Ль Оссерваторе Романо)

Ваша Святосте!

До Вас, як наступника св. ап. Петра, Глави єдиної святої і апостольської Церкви, приходимо ми: Пастирі повіреного нам українського стада.

Ватиканський Собор закликає зберігати традиції і дорогоцінну спадщину Східньої Церкви, а там, де вони силою різних умов призабулися чи затратилися — ці багаті християнські традиції (богословського, правно-канонічного, устроєвого. обрядового і літургічного характеру) — їх відновити. Українське християнство є давне християнство і незабаром Церква, якої ми є Пастирі, святкуватиме 1000-річний ювілей офіційного охрищення її землі і народу.

При тому слід підкреслити, що початки нашого християнства сягають апостольських часів св. ап. Андрея, чого доказом є незвичайне почитання, від самих початків нашого християнства. Римських Архиєреїв — святих мучеників Климента Папи і Мартина Папи. Хочемо особливо підкреслити почитання у нашій Церкві цього Папи Климента, якого мощі віднайдено і зберігано на території нашої Церкви, а наші слов’янські учителі, св. Кирило і Методій, йшли з тими мощами до Римського Апостольського Престолу. При виборі Київських Митрополитів, мощами цього св. Папи благословлено ново вибраного Митрополита-Главу нашої Церкви, чим маніфестовано, навіть після офіційного розколу між Римською і Грецькою Церквами, єдність Київської Митрополії з Римським Апостольським Престолом.

Ми є Пастирі цієї Церкви, яка, як «Митрополія Київська і всієї Руси» відома в історичних документах і актах Римської Апостольської Столиці аж до найновіших часів, як «Руська Церква», чим також І назвою самою засвідчувано завжди, що ця Митрополія є Помісною Церквою. Цю Помісність ґарантували нам також акти Фльорентійського Собору, що його підписав на п’ятому місці наш Попередник Ісидор — Митрополит Київський і всієї Руси. Римський Архиєрей відзначив того Митрополита гідністю кардинала за його вірність і змагання за привернення єдности у Христовій Церкві. Права нашої Церкви, як Помісної Церкви у Вселенській Церкві, гарантував нам і Берестейський Собор. Ми є переємниками спадщини цих великих Пастирів нашої Церкви під проводом своїх Митрополитів, таких як Ісидор, Рутський і т. д.

Та залишаючи на боці всі документи і давню історію, хочемо підкреслити наступне, що для нас найбільш болюче, а водночас, що є силою нашої цілої Церкви: наша Церква — це Церква Мучеників і Ісповідників. Коли почались в новітній історії переслідування християн, які своєю жорстокістю перевищили переслідування перших віків, наша Церква видала тисячі і сотні тисяч Мучеників і Ісповідників за вірність Христові і вірність Петровій столиці.

І це було причиною отого мого слова на Вселенському Соборі Ватиканському II в жовтні 1963 р. — щоб цю Митрополію-Ісповідницю піднести до Патріяршої гідности.

Сьогодні ми зійшлися тут в Римі в першу чергу, щоб бути на празнику св. Климента, Мученика і Папи, якого мощі Ви, Ваша Святосте, принесли були до собору Св. Софії у вересні 1969 р. Ви, Ваша Святосте, не тільки принесли нам мощі Вашого святого Попередника, — Ви поблагословили Св. Софію, Ви поблагословили нашу високу школу, наш Університет, який носить ім’я св. Климента. І цього великого символу єдности з Апостольським Престолом, єдности з Вселенською Христовою Церквою і вірности столиці Апост. Петра нам ніхто не може заперечити, ні підкопати, ні знищити. Ця вірність і єдність освячені кров’ю і смертю Дітей нашої Церкви.

Ми, Пастирі нашої Церкви, зібрались тут у Римі, щоб віддати шану і поклін Ісповідникові Віри нашої Церкви з нагоди Його 60-літнього священного служіння в цілій Церкві. Дехто з тих, що перебувають поселень наших вірних з приводу немочі чи інших перешкод оправдали себе. А інші, які живуть, працюють і страдають, несучи свій хрест — тільки в молитві єднаються з нами. Маємо на це докази, що в теперішних часах переслідування християн і наступу модерного безбожництва і комуністичних режимів, увесь Український Нарід у всіх його шарах (навіть ті, які ще не знайшли дороги до Вселенської Христової Церкви) — співчувають з нами і дивляться на нас, і дивляться також на Римську Апостольську Столицю, як на моральну силу і підтримку у страшних часах, які нагадують картини з Апокаліпси св. Йоана.

Силою умов знайшлися вірні нашого стада у всіх країнах різних континентів і наша журба — це журба за душі тих вірних. Справа тут дуже часто не в мертвих буквах закону, а справа в людських душах. Ці душі і їхнє спасіння повірені нашому пастирському служінню. Мусимо підкреслити, що в останньому часі, якраз через нереспектування всього того, до чого закликає Ватиканський Собор II, заіснувала небезпека захитання віри, заіснували сумніви щодо справедливости і любови, якої сторожем була і обов’язана бути — Христова Церква. І те, що нас найбільше болить — це те, що там на території Київсько-Галицької Митрополії, присуджено нашу Церкву на смерть, а тут, в різних країнах, де наші вірні врятувалися перед неволею, щоб зберегти свою віру — цю віру підважується, нашу традицію і спадщину присуджується на повільний заник.

Ми, Пастирі, хочемо сповнити свій пастирський обов’язок. Ми не хочемо бути глухими на голоси мільйонів наших вірних у всіх країнах під комуністичними режимами — голосів з тюрем, заслань і таборів смерти по всіх просторах Східньої Европи і Азії аж до Полярії. Зрештою і Вашій Святості ці голоси відомі і до Вас прийшли листи священиків з таборів праці-відокремлення, листи з проханням прислати їм Св. Письмо; а голос вмираючого з виснаження — письменника Валентина Мороза, який боронить у своїх творах нашу Помісну Церкву — відомий сьогодні цілому світові. Ми — Пастирі тої самої Церкви і брати по крові тих Страдників — не можемо мовчати. І ми у цих страшних часах бажаємо рятувати нашу Церкву, рятувати людські душі, обороняти наше стадо перед вовками, які часто зодягаються в овечі шкіри. Ми хочемо бути добрими Пастирями свого стада, а не наємниками, бо прикладами для нас є наші попередники — Святці і Ісповідники, між якими в новіших часах відомі Слуга Божий Митрополит Андрей і ціла наша Єрархія.

Ваша Святосте, ми Вас прохаємо тільки про одне: дозвольте нам користуватися устроєвими правами заґарантованими Вашими Попередниками, дозвольте нам правитися згідно з канонами Східньої Церкви і згідно з нашими Синодами, дозвольте нам молитись так, як велить нам наше сумління. Ми хочемо одного, і це Вас запевняємо, хочемо бути добрими Пастирями, яких служіння є в тому, що вони за своє стадо готові покласти і душу.

Накінець, Ваша Святосте, я хотів би промовити ще одно слово в імені наших Братів і Сестер, що вже 30 років по-геройському терплять за Христа, Його Святу Церкву й за вірність Апостольському Престолові, під комуністичним режимом на землях України. Вже 30 років вони чекають на слово батьківської потіхи Вашої Святости, на слово заохоти до витривалости у вірі і запевнення зі сторони наслідника св. Петра про духовну піддержку цілої Христової Церкви і Його Намісника, бо Ваша Святість, своєю любов’ю і печаливістю, обнимає всіх вірних Христової Церкви.

Нашим гарячим проханням було б, щоби Ваша Святість, як спільний Батько всіх вірних Христової Церкви, зволив проголосити цього року окреме звернення до всіх своїх вірних дітей Українського Народу, що вже тридцять років терплять жорстоке переслідування за Христа і Його Церкву. Бо справді, Святіший Отче, хто ж це може зробити, як не Ваша Святість? Наші страдаючі Браття і Сестри ждуть на то батьківське слово і будуть щасливі за цей різдвяний дар. Ми глибоко переконані, що Ваша Святість не відмовить їм цеї духової помочі, і за це всі українці у вільному світі висловлюють Вашій Святості їх глибоку і синівську вдячність.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>