ВАША СВЯТОСТЕ!
У нас, тут у Римі, вже витворився звичай, що після Синоду Єпископів ми, всі владики, збираємось тут, у ватиканських залях, подякувати за всі добродійства, що їх ми, наша Католицька Церква та наш український народ як на рідних землях, так і на поселеннях, зазнали від Вашої Святости. Дозволю собі позичити слів, що їх мій великий попередник, бл.п. Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий звернув до Вашої Святости, вітаючи з нагоди вибору на престол Верховного Апостола Петра. «Приходимо ми, пастирі нашої Української Католицької Церкви, щоб привітати першого Папу-слов’янина, близького нашому серцю — колишнього сусіда, а тепер голову вселенської, католицької Церкви». Як того сподівався мій попередник, Ваша Святість сповнив наші сподівання, бо не тільки як Папа-слов’янин знав та розумів наш народ, але також, перебуваючи якийсь час під совєтською владою, особисто з власного гіркого досвіду знає, що то значить бути під владою ворога Бога та християнського світу.
І ми не помилились, бо на нас усіх спочила Божа благодать під проводом Вашої Святости. Цю ласку відчув насамперед я сам особисто, бо після 23 літ служби Церкві як сотрудник у різних парафіях, а опісля як духовник і професор по каледжах і семінаріях, на 65 році життя Ваша Святість покликали мене на архиєпископа й митрополита великої Філядельфійської Архидієцезії.
Зустріло мене й друге відзначення, а саме, що Ваша Святість враз із Верховним Архиєпископом і кардиналом Йосифом та Архиєпископом і Митрополитом Максимом Германюком уділили мені єпископські свячення. Думаю, що ця ласка була також причиною того, що владики на надзвичайному синоді вибрали мене на коадьютора Верховного Архиєпископа й Кардинала Йосифа, після смерти якого іменовано мене Верховним Архиєпископом і Митрополитом, а слідом за тим Ваша Святість іменували мене й поставили в ряди кардиналів святої Римської Католицької Церкви.
Подібно як на мене, так саме й на Українську Католицьку Церкву, зійшло Боже благословення через Вашу Святість. Особливішу опіку Вашої Святости відчуваємо всі, не тільки ми, українці-католики на поселеннях, але також і наші брати, що терплять під комуністичною кормигою. Ось вони недавно в «Заяві» звертаються з довір’ям до Вашої Святости, прохаючи про охорону та поміч у їхньому невідрадному положенні. Ми всі одержали багато благ від Вашої Святости, як ось можливість відбувати наші синоди, на яких можемо спільно радитись над справами нашої Церкви на поселеннях, а також журитися недолею наших братів-католиків на рідних землях та над способами, як у їхньому горі й недолі допомогти?
Цю турботу Вашої Святости про нашу Церкву на поселеннях,а;передусім на рідних землях, порівняв би я не до батьківської, а радше до материнської опіки. Чому? Бо батько любить і гордиться своїми вдалими й успішними синами та гарними й добрими дочками. Очевидно тих прикмет не можемо собі й нашому народові на рідних землях приписати. Бо ми не славні ані сильні, ми, правду сказавши, стали по волі невільниками російського імперіялізму вже майже 450 літ, ще за царів, а тепер уже під комуністичним урядом 42 роки втратили все, тобто не тільки нашу державу, а останньо навіть і нашу Церкву Католицьку. Нам вже майже все відібрали, але й того безбожному окупантові ще замало. Він бажає нас, як народ, цілковито знищити. Забороняє нам нашу рідну мову, карає за її вживання публічно, бо за їхнім наказом ми маємо злитися в один російський народ.
І тому опіку Вашої Святости супроти нашої Церкви й народу називаю материнською опікою. Бо кожна добра мати не дивиться на красу, сили чи успіх своєї дитини, але вона радше найбільше любить свою хвору, немічну, а то й терплячу дитину. Тому саме, що вона її найбільше потребує, тобто її любови і піклування й допомоги.
Подібно й Ваша Святість старається на всі лади допомагати нашій Церкві й народові, якраз тому, що він такий нещасний і так дуже терпить, головно на рідних землях від безбожних людей. Пригадую собі багато разів повторювані слова Вашої Святости, що їх звертається до мене при різних нагодах, а саме: «Я завжди думаю й молюся про Вашу терплячу Церкву, думаю й благословлю всіх українців, які дуже страждають!». Ваша Святість так закінчують: «Моліться разом зі мною й помагайте моїм молитвам про Божу поміч Вашому народові й Церкві у їхніх важких терпіннях. Щоб добрий та милосердий Отець Небесний глянув на них ласкавим оком і своєю всемогутньою силою закінчив їхню Голготу; дав волю народові й свободу Католицькій Церкві. Так що, повернувши на рідні землі, ви могли одним серцем і устами хвалити Його, нашого Творця, за опіку й усі Його ласки. Тож ми маємо спільну віру, що за молитвами Пресвятої Богородиці й Вашої Святости, голови Католицької Церкви, Господь Бог визволить наші народи від безбожницької кормиги й пошле цілому світові свій справжній та справедливий Божий мир!
