Промова колишнього секретаря Папи Івана XXIII Л. Франческо Каповілла на бенкеті у пошану Патріярха Йосифа

У двадцятьліття приїзду Митрополита Йосифа Сліпого

Ваше Блаженство, Отче Кардинале Йосиф Сліпий, Достойний Батьку, Душпастирю, непоборний провіднику багаточисельного стада. Завтра сповниться двадцять років з того часу, коли Рим — Апостольська Столиця св. Петра прийняла Вас, поворотця з незаконного заслання; прийняла Вас з чутливою обережністю, як вимагала Ваша особа, що була поставлена в ситуацію, яку важко усвідомити, як підказували специфічні обставини, що дозволили пройти шлях від берегів ріки Москви до берегів Тибру.

За рішенням Державного Секретаріяту згідно з Конгрегацією Східніх Церков я прибув разом з монсеньйором Іґіно Кардінале, щоб уночі, в суботу, 9 лютого 1963 р. привітати Вас в містечку Орте, 84 км. від Вічного Міста і передати Вам, що Іван XXIII очікує на Вас з відкритими обіймами.

Під час очікування прибуття поїзду начальник станції і дехто з зацікавлених, які відчули, що папський секретар очікував приятеля, який приїжджає з далекої віддалі, бажав оминути рух і шум на головній станції у Римі.

Ви зійшли з альпійського експресу о 22:15 години у супроводі монсеньйора Джана Віллебрандса, представника Секретаріяту для з’єдинення християн. Ваше Блаженство, Ви на мене зразу зробили враження своєю шляхетною і маєстатичною поставою, Ви були бадьорий і скромний, прибитий, але не пригноблений; і на Вашому обличчі очима засланця поета Тараса Шевченка я побачив віддзеркалення родючої і чарівної України.

Промовець процитував уривок з поезії Т. Шевченка за італійським перекладом.

Опівночі я підсунув під двері кімнати папи короткий звіт, що його Ви вже знаєте, в якому також згадав про Вашу коротку зупинку у Венеції на молитву перед вівтарем євангелиста Марка і Нікопейської Богородиці. Наступного дня, в неділю, 10 лютого, минала річниця смерти Папи Ратті, Папа Іван XXIII в залі Климентія, поблагословивши перший камінь для Ломбардійської Семінарії і поклавши підпис на беатифікаційний процес кардинала Андрія Карла Феррарі, при участі мілянського архиєпископа Дж. Б. Монтіні із зворушенням натякнув про Ваш приїзд до Італії. За його звичаєм, приписавши цей епізод Божому Провидінню, він не чувся у праві це промовчати:

«Пій XI був батьком мойого єпископства. Він мене висвятив на єпископа в церкві св. Карла, тут у Римі, а згодом слідкував за моїми кроками на апостольській службі на шляхах сходу, про яку часто люблю згадувати, як про плід добрих овочів. Якраз із сходу Европи вчора ввечері наспіла зворушлива новина, за яку покірно складаю дяку Всевишньому, за щось таке, що у тайнах Божих може приготовити Церкві та нею керованими душами новий запал до щирої віри, до мирного і плідного апостоляту. Не перешкоджаймо тайному помислу, що до нього Всевишній кличе до співпраці всіх, збираючи нитки у тканину, що відбувається за його благодаттю і співпрацею невинних душ і душ скромних та жертвенних. Ви читаєте у мойому серці зворушення і ніжність хвилини, і мене звільняєте від інших виявів, з якими радо ширше поділився б. (ДМС, У, р. 123)».

Цього самого вечора о год. 6:30 відбулась папська авдієнція у приватнім помешканні, де Ви прибули у супроводі кардиналів А. Дж. Чікоґнані і Ґуставо Теста, архиєпископа Анджельо Дель’Аква та монсеньйорів Кардінале і Віллебрандса. Папа вийшов до входу свого мешкання зустріти Вас і, простягаючи руки, Ви, Ваша Еміненціє, впали на коліна і бажали за кожну ціну цілувати ноги Його Святости.

Світлина з цієї небуденної події була вилучена з обігу через небажане зацікавлення преси, однак вона потверджує цей спонтанний жест, дає приємний кольорит. Це була Церква у катакомбах, що схилялась перед вікарієм Христа, Церква свідчень, а не слів; Церква історії, а не проминальних новин. Ще будучи на колінах, Ви промовили слова, на які я не просив дозволу на їх оприлюднення, бо вони зафіксовані, немов вогонь, у моїй пам’яті, Ви висловили палаючу віру в непохитну єдність з святою Римською Апостольською Столицею, рішення жити і розвиватись для Вашого народу подивугідно згуртованого в одне на батьківщині та в діяспорі.

Після привітання папа завів Вас до каплиці, де біля Святіших Тайн і перед чудовим образом св. Родини (у виконанні школи Веронезе) Ви відмовили молитву подяки. Після цього відбулась 80-хвилинна розмова. Саме тоді Ви подарували Іванові XXIII географічну мапу, на якій папа олівцем зробив свої знаки і дав коментарі, що показують Вашу чутливість і великодушність: «Серце є ближче до того, який просторово є багато дальше; молитва летить, щоб шукати тих, які найбільше потребують, щоб їх згадували, розуміли і доцінювали».

Наприкінці авдиєнції у приявності тих, які їх супроводжували і не нарікали, що довго чекали, папа зробив деякі подарунки, між іншим свій портрет з дидикацією, що включає його побажання, його надію, його благання за вас за всіх, що страждають за Христа, за вірність Католицької Церкви і всіх переслідуваних, що походять з різних теренів, які зачислюються до наших братів і приятелів. «Щаслива година, коли Ісус кличе від сльоз до радости духа» (Наслідування Христа 2, 8).

Достойний Кардинале, Батьку і Пастирю! Що за честь для мене зберігати в моїй душі цю золоту леґенду про Вашу особу. Разом з іменем духовних і світських людей Курії і держави, культури і суспільної комунікації, що зацікавились Вами, подивляю Вашу криштальну совість, радію Вашою появою, нарешті, біля Святішого Отця під час папських церемоній і під час щоденних служб; знаю, що Вас вирвано від певної смерти за допомогою багатьох чинників, про які історія висловить свій справедливий і вичерпний осуд; відокремлюю цей епізод від політичних достосувань і дипломатичної гри.

Еміненціє, Ваше визволення — не менша подія, ніж похорон улюбленого кардинала Степінача (початок зв’язків з Югославією), як візита кардинала Кеніґа у героїчного кардинала Міндсенті, як приявність на Соборі церковних достойників центральної і східньої Европи, шанигідна й авторитетна дія кардиналів Вишинського і Берана, як й інші речі, про які не час тепер говорити — треба записати між помітними релігійними подіями та їх оцінити з уваги на свої євангельські й душпастирські мотиви.

І не буде неправильним признати цьому чи тому противникові Церкви почесний титул за співпрацю у гуманному вияві, не ставлячи жодних умов. Признання могло б виявитись з Іванового твердження, яке кард. Казаролі підкреслив «наочний свідок» під склепінням св. Петра: «Церква має багато ворогів, але вона не є ворогом нікому».

Факт, що людина, ув’язнена хибною ідеологією і апаратом, що її зумовляє віддатися надхненню, що приходить з висот, це природня справа. Бог нікого не залишає.

Рим, «спільна мати всіх», це Ваша батьківщина, Ваше Блаженство. Ви не є тут і не були ніколи за тих двадцять років змученим та огірченим вигнанцем. Ви є членом папського священства та його співробітників, Ви є Ієрархом Предсідником Українського Синоду. Більше, ніж символом, Ви є дійсністю.

Всюди там, де б’ється серце і де чути голоси її дітей; всюди, де розповідають про її історію і передають її релігійну віру та її гуманістичну культуру. Хто дивиться на Вас, що через вік, мудрість і терпіння сприйняті з вірою, для нього Ви є біблійним Патріярхом; і поділяє похвалу, признану Вам Павлом VІ 18 листопада 1963 p., коли він ствердив і потвердив, що Ви «Вашою постійністю, навчаєте, як треба визнавати нашу любов і пошану до Христа, навіть у найтрудніших обставинах». Уділяючи Вам кардинальську гідність, признану Вам вже Папою Іваном, що його Всевишній забрав оце до гробу, як це довірочно заявив Вам кардинал Теста, Павло VІ повторив цю хвалу та її поширив. Під час одної давньої зустрічі з митр. Андреєм Шептицьким він збагнув «дещо з життя, історії й аспірацій українського народу, а тому мав окремі причини любови в своїм серці». «Я хотів дати публічний розголос і виголосив 26 лютого 1965 р. слово, звернене до Ваших співвітчизників, що відноситься до Кардинала-Митрополита за його великі заслуги, що їх Церква вважає майже своїм скарбом. Вже записано до його найкращої історії: терпіння, героїзм, вірність, що їх церковний достойник показав за Христову віру». Еміненціє, я є тим скромним священиком, який одного зимового вечора з теплим серцем зустрів Вас у містечку Орте. Я привітав Вас, правдивого представника живої спільноти, геніяльного народу, багатогранної традиції, і я пообіцяв собі самому знайти втіху з такої надзвичайної нагоди, щоб краще зрозуміти Церкву у її бутті, в її історичному втіленні, в її щоденних вимогах, у її місійному та екуменічному розгалуженні, у її службі євангелізації, катехізації та милосердя. Тоді того вечора Україна увійшла у мій розум і мої очі, щоб дозволити мені на славу її дітей, у їх честь та підбадьорення вжити іншу цитату з Шевченка.

Ваше Блаженство, в минулому один новий кардинал розповів мені про те, що післав був до Росії одного свого священика на кількамісячні студії. Після повороту запитав його: «Скажи мені, яке твоє перше враження про цю безмежну країну». Священик відповів: «Росія є повна Бога». Це не диво, це ж Він є справді творцем історії, Він є початком і остаточним кінцем, Він є бажаний народами, Він залюблений шукач своїх створінь.

Як не дякувати чоловікам і жінкам, які — не переможені поганством, що ще має силу, теоретичним і практичним матеріялізмом, що ще завзятий, жаданням матеріяльних дібр і влади, — дають свідчення християнській вірі у всіх країнах світу та схиляють подібних собі до роздумування, а часто і допомагають у їхньому наверненні.

Найдостойніший Отче, Ви і багато Ваших земляків, яким ми завдячуємо те, що нас спонукало піти дорогою «віднови і віри» і започаткувати у любові новий порядок людських взаємин, «оснований на правді, побудований на справедливості, одуховлений та оживлений любов’ю і вкладений у свободу»(Мир на землі), Ви є з насіння тих мужів, що через них спасіння зійшло на Ізраїль, Ви належите до роду тих відважних, через руки яких здійснилось спасіння Ізраїля. (1 Мак., 5:62)».

Лоріс Франческо Каповілла

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>