Промова Митрополита Стефана на надзвичайному Папському Синоді

(26 листопада 1985 р.)

Маю честь говорити в імені філядельфійської української митрополичої провінції. Церква-Мати цих юрисдикцій відновила єдність зі Святою Столицею чотири століття тому головно з однієї причини, а саме, запевнити собі опіку верховної власти Римського Архиєрея через нашу віру в примат св. Петра та його наслідників, єпископів Риму. Хоч ми були добре обзнайомлені з поняттям про вселенський собор як верховну власть та хоч мали ми власний синод єпископів, нам бракувало верховної власти папи як намісника Христа на землі.

Другий Ватиканський Собор видав для східніх католицьких Церков декрет Орієнталіюм Еклезіярум. Без сумніву, це був крок уперед; однак, не був він такий повний, як ми собі того бажали. Головна точка для застанови в Орієнталіюм Еклезіярум — це обмеження юрисдикції східніх патріярхів та верховних архиєпископів до історичних границь їхніх Церков.

Декрет відмовляє східнім католицьким Церквам прямої юрисдикції над власними вірними, які поселилися напостійно поза історичною територією своїх Церков. Це обмеження не є згідне з правдивим положенням цих східніх Церков; воно також є шкідливе для духовного життя їх вірних.

Під час останніх 20-ох років воєн, політичні й релігійні переслідування, несприятливі економічні й соціяльні умови та непостійність у модерної людини разом майже змусили більшість східньо-католицьких вірних покидати їхні рідні землі і шукати кращого життя для себе і своїх родин в інших країнах, а часто й на інших континентах. Коли вони поселю валися в цих нових землях, вони засновували парафії, екзархати та єпархії. Часто, однак, вони залишали за собою на батьківщині малі громади їхніх матірних Церков, патріярхати. Так, отже, як ось стоять справи, майже більшість вірних усіх східньо-католицьких Церков тепер напостійно поселилися поза своїми рідними історичними територіями. Що більше, Українській Католицькій Церкві забороняється у своїй історичній території діяти як Церква через совєтське поневолення. А все таки ця ж сама Церква, при помочі Святої Столиці, зросла до 15-ох дієцезій і єпархій на чотирьох континентах у вільному світі.

Ми піддаємо думку, що воно неприродно, щоб патріярх чи верховний архиєпископ, якого II Ватиканський Собор називає батьком і главою своєї Церкви, зривав зв’язки, які існують між ним і його вірними, тільки тому, що ці другі мусіли покинути свої рідні землі та емігрувати до інших частин світу. Природний закон встановляє, що члени родини не зривають відношення, які їх в’яжуть, тільки тому, що деякі переселилися далеко від рідного гнізда.

Вірні, які пережили біль розлуки зі своєю батьківщиною, природно шукають лікувального духовного напряму та проводу батька і глави своєї рідної Церкви; відмовляти їм цієї потіхи глибоко відчувають їх. Їх Церква є їх національною спільнотою, їх духовний добробут уповні забезпечують лиш їхні рідні священики і їх рідна Церква. Батько і глава без юрисдикції над ними — це для них зубожіння, яке вони глибоко відчувають.

Тому ми з пошаною просимо Вселенського Архиєрея як намісника Христа на землі і правдивого наслідника св. Петра зарядити та дарувати пряму юрисдикцію головам східніх католицьких Церков суї юріс над їхніми вірними, де б вони не жили.

Визнаємо верховну власть Римських Архиєреїв встрявати в кожну справу всіх Церков, включно з автономними східніми католицькими патріярхатами й верховними архиєпископствами. Історія доказала мудрість встрявання папів у критичних ситуаціях, що помогло індивідуальним Церквам.

Врешті, закінчуючи наші слова до цього світлого збору, ласкаво просимо, у додатку до дарування юрисдикції східнім католицьким патріярхатам і верховним архиєпископам над своїми вірними по цілому світі, щоб це поширення юрисдикції введено в майбутній кодекс східнього канонічного права, як завжди, з такими обмеженнями й винятками, що їх Святіший Отець уважатиме потрібними й корисними.

Дякую за Вашу увагу.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt