Промова на похороні мати Марії

Кількома словами хочу попрощати Високопреподобну д-ра мати Марію Должицьку також від Відділу Патріярхального Товариства у Трентоні. Вдячні миряни пам’ятають її приїзд до нашого міста й виголошену нею проповідь в обороні прав нашої Церкви.

Були це часи намагань поділити Українську Католицьку Церкву й втопити її вітки у заздалегідь заплянованому візантійському гибриді, а далі і в римокатолицькій Церкві. Були це часи, коли оборонців прав нашої Церкви-Страдниці серед духовних кіл було небагато. Були це часи, коли многі думали, що боронити рідну Церкву — це гріх, а дорога до спасіння веде обов’язково через асиміляцію.

Провідною ідеєю всього життя матері Марії була любов до Бога, любов до Української Церкви й любов до українського народу. Була в неї також велика любов до чесноти й християнської справедливости. По тій лінії проходила постійна праця Покійної. Своїм житям мати Марія дала приклад духової прямолінійности й сили не тільки членам монаших обителей, але також багатьом церковним провідникам на різних щаблях єрархічної драбини, як також мирянам.

Від самого початку мати Марія стала по стороні законного Голови нашої Церкви, Ісповідника Віри й Патріярха Йосифа. Допомагала, де тільки могла, роздобуванням фондів на будову собору св. Софії й розпродуванням видань УКУніверситету в Римі. Була вона першою між тими , дуже нечисленними, монахинями, які були вірні рідній Церкві. Прикро було їй, що не всі зрозуміли важливість часу. Прикро було їй бачити обоятність, а то й ворожість до єдности нашої Церкви у патріярхаті. Прикро було їй, що українська мова опинилась на правах беззахисної сироти в українських католицьких школах, де за вживання рідної мови не раз дітей навіть карали.

Мати Марія була завжди в перших рядах оборонців прав нашої Церкви, яку ради фальшивого екуменізму переслідувано по обидвох боках залізної заслони. Світлина матері Марії із кайданами на руках із часу демонстрації під час Євхаристійного Конгресу в 1976 році обійшла світ; була поміщена в різних чужих та українських публікаціях, а кайдани на її руках промовисто говорили про трактування нашої Церкви, говорили про нехристиянські діла охрещених, які навіть заборонили нашому Патріярхові прибути на той конгрес. Мати Марія залишилась у пам’яті тисячних мас символом поневоленої УКЦеркви не тільки в Україні, але також у вільному світі, де її розвиток сторонні сили постійно паралізували.

Багато, дуже багато прикрих подій пережила мати Марія разом із тими нашими владиками, священиками й мирянами, що їх боліли заподіяні нашій Церкві кривди. Вона мужньо стала по стороні справедливости й заявила це словами: «Я тільки Бога боюся, а більше — нікого!»

Були й радісні моменти, хоч було їх на шляху матері Марії небагато. В останньому часі це була подорож на Україну, щоб ще раз діткнутись рідної землі.

Добрий Господь благословив мати Марію довгим віком і притомністю ума до останнього часу її поцейбічного буття. І всі ті довгі роки посвятила вона на службу саме Українській Церкві.

В цей день похорону матері Марії ми в глибокій вдячності хилимо голови перед нею, перед монахинею-героїнею, яка після всіх щоденних трудів уже відійшла в життя вічне, у світ радости й Божої справедливости.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web