Пропаща сила. Абсольвенти теології

Останніми роками преса була багата статтями про брак священиків і брак покликань. В одній із них п. н. «Чому бракує священиків» /«Шлях Перемоги», 5. жовтня, 1969/ автор кинув таку поверховну фразу: «Для нікого не є таємницею, що в Америці є деяка кількість богословів, що з різних причин не хочуть висвячуватися. Всі вони жонаті, мають дітей, працюють поза своїм фахом, але не можуть рішитися стати священиками.»

Мусимо зразу справити помилку: Не «вони не хочуть», лише «їх не хочуть висвячувати». Кількість тих богословів постараємось устійнити.

На скитальщині в Німеччині знайшлось понад сто абсольвентів Львівської Богословської Академії. Вони ніколи не стратили надії на свячення «та душпастирську працю». Вони зорганізувались були в станове «Товариство Абсольвентів Богословії ім. Митрополита Андрея Шептицького» в Мюнхені. Ціллю того Т-ва як подавав Бюлетень ТУСК «Обнова» за лютий 1948 р. було «піддержувати в житті своїх членів зв’язок з Укр. Кат. Церквою, плекати серед них внутрішньо релігійне життя, відбувати спільні реколекції і т.п. Коли взяти під увагу, що абсольвентів Богословської Академії є у всіх країнах Европи більше сотні, то це Товариство треба зі щирого серця привітати. Це ж велика резерва для духовного стану, якщо б обставини змінилися.»

На долученій фотографії є лише ті з богословів, що жили близько Мюнхену і взяли участь в спільних триденних реколекціях в грудні, 1946 р. в Пасінґу біля Мюнхену, в осідку Апостольської Візитатури. Відсутні ті, що були розкинені по цілій Німеччині й Австрії.

З Німеччини вони роз’їхались до країн нового поселення. Найбільше приїхало їх до ЗСА й Канади. Треба ще додати й тих,що докінчували теологічні студії в семинаріях на замку Гіршберґ в Німеччині і в Голяндії.

В ЗСА тяжка і затяжна недуга одного з друзів, Івана Задорожного, стала спонукою до завязання Комітету для грошової помочі потребуючому. Комітетові /Др. В. Ленцик, М. Бойко, Вол. Сусла/ вдалося зібрати адреси абсольвентів. Список 1970 р. виявив, що на територіях Америки й Канади живе 70 абсольвентів Богосл. Академії, які ще не є священиками. В міжчасі пощастило лиш кільком в Канаді одержати свячення.

Від коли вони приїхали до ЗСА минуло кругло чверть століття. Нині з перспективи часу здаємо собі справу, який це був великий людський капітал, тих молодих, готових кандидатів духовного стану з високою теологічного 5-літною освітою, вихованих на рідних традиціях в національно-патріотичному дусі 70 абсольвентів.

А тепер — яка це велика суспільна церковна страта ! З огляду на свій вік вони вже є пропащою силою ! Коли б хоч половина з них була допущена до свячень, то не треба було б нині писати про брак священиків.

А треба знати, що майже кожний із них коли приїхав до Америки, звертався до своєго ординарія особисто або письмово в справі свячень. Від 1947 аж до 1970 року всі вони одержували відмовну відповідь від наших Владик. Одних збували фразoю, що брак місця, інших відсилано до фабрики працювати і вчитись англійської мови, деяким давали відмовну відповідь без подання причин взагалі.

Не можна з певністю твердити, що лиш целібат був причиною відмов. Бо один кандидат хотів святитись в безженному стані.

Після того, як в 1947 році тодішний єпископ не приняв його навіть на авдієнції, він вніс подання до Впреосвященного К. Богачевського у Філядельфії і отримав відповідь: «З огляду на Ваш вік і з огляду на тутешні відносини – відмовляється…» Цей кандидат B. C. мав тоді 37 років і ще не був жонатий.

Зі священиками, що приїхали зі скитальщини висвяченими, не було спочатку краще. Ще недавно деякі з них працювали по фабриках, бо таке було наставлення до священиків і до богословів зі «старого краю». А чому це трактування було неприхильним чи навіть ворожим? Хіба тому, що вони привезли зі собою живу любов до Рідного Краю і до своїх традицій, та не були податливі на латинізацію і винародовлення.

Відношення наших Владик пригадує нам латинських єпископів у ЗСА, які на початку XX стол. отримали були ось які доручення з Риму: «Коли б до тебе зайшов якийсь священик з Австрійської Галичини, що буде зватись греко-католиком, викинь його !»

Підписаний префект Конґреґації, Кардинал Сімеоні. Цей лист наводить один наш священик в «Ниві» з 1908 р. ч.4. ст.103., та описує обставини серед яких латинський єпископ у ЗСА дав йому той інструктивний лист прочитати. Свої не були багато кращі.

Зворушлива авдієнція.

Підчас обїздки Верховного Архиєпископа по осередках українського поселення у ЗСА 23. липня, 1968 р. у вечірних годинах, в Катедрі Неп. Зач. Преч. Д.М. в Філядельфії відбулась ориґінальна авдієнція. Це була зустріч бувшого Отця Ректора Богословської Академії у Львові зі своїми колишніми студентами, Виховника зі своїми вихованками, учителя зі своїми учениками, котрим воєнна хуртовина не дозволила стати священиками на рідних землях.

Це була дуже сердечна зустріч,яку пресовий репортер в щоденнику «Америка» назвав «зворушливою аудієнцією». Тридцять абсольвентів і один студент замешкалі в Філядельфії і близькій околиці стрінули свого «Татунця» — як звикли були називати питомці свойого Отця Ректора.

Після трьох десятків літ Верховний Архиєпископ пізнав кожного і знайшов тему інтимної розмови з кожним з них.

Невеселі перспективи на майбутнє.

Якщо б наші Владики у ЗСА впровадили в практику постанови Архиєпископського Синоду і висвятили хоч два десятки кандидатів, то були б хоч тимчасово заповнили пекучу прогалину, поки центральна семінарія нашої Церкви не підховала б молодих кандидатів. Місцеві семінарії не користуються відповідною опінією і не виховують належних священослужителів Українській Католицькій Церкві.

«Дайте нашій Церкві кандидатів на священиків !» — взивають наші Владики мирян. А миряни відповідають: «Приверніть Нашій Церкві її історичні права і привілеї /між иншим право на жонате духовенство/ що її належались від початку, заґарантовані римськими папами, а які римська курія постепенно обкрадала та іґнорувала !»

Архиєпископський Синод 1969 р. у Конституції Патріярхального Устрою У.К.Ц. прийняв постанову /пар. IV, точка 25/ домагатись, щоб Конґреґація для Східніх Церков відкликала свою заборону для Нашої Церкви в Америці й Канаді святити жонатих кандидатів.

Дуже відрадно підтвердити, що в останніх роках Канадські Владики висвятили кількох: жонатих кандидатів і тим вони виявили спробу впровадити в життя постанови Архиєпископського Синоду Нашої Помісної Церкви. Але 2. лютого, 1971 року до них наспіло від Східньої Конґреґації письмо з пригадкою та упімненням, щоб не святити жонатих кандидатів. Сам Митрополит Германюк заявив у пресі, що така заборона повинна бути відкликана згідно з постановами ІІ-го Вселенського Собору. /«Поступ» 21. червня, 1971/.

«Exempla trahunt»

Іменування директорів для справ покликань, чи творення Комісій для реорганізації семінарій в ЗСА – це формальності, що не поправлять ситуації покликань.

Молодій людині треба поставити перед очі приміри жертвенних священиків – героїв, патріотів, які приміром свойого життя можуть доростаючим молодцям дати внутрішний поштовх та потяг до наслідування, та вщепити стремління до ідеалів і до служіння Богові і Божому людові.

Таким ідеалом на наших очах є живий примір геройської постаті Верховного Архиєпископа Кир Йосифа. Він в силі потягнути до священичого стану неодного ідейного молодця, якщо Постійний Синод передасть йому в руки організацію центральної семинарії для цілої Укр. Катол. Автономної Церкви.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>