Проповідь Блаженнішого Мирослава-Івана, виголошена в храмі Жировицької Богоматері і святих мучеників Сергія і Вакха в другий день празника Різдва Христового 8 січня 1986 року*

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

У події Різдва Христового сплітаються завжди дві картини: саме народження Спасителя, радість, ангельські хори, ангели, мудреці… і твердість серця жителів Вифлеєму, які не знаходять місця для Йосифа і Марії, Ірод, вбивство дітей, плач Рахилі і втеча до Єгипту.

Коли вчора ми чули у святій євангелії про ці радісні події, сьогодні ми переживали жорстокість царя Ірода, який, думаючи наскрізь по-людськи, побоявся, що Христос здійме його зі свого царства і сам сяде на його престолі. До нього приходять мудреці зі Сходу, він розпитує їх про Ісуса. та в серці своїм бажає знищити його. Коли мудреці, попереджені ангелом у сні, не завернули до Ірода, а іншою дорогою пустились у край свій, він паде у хижу лють і наказує своїм жовнірам повбивати у вифлеємській окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, з виразним наміром між ними вбити новонародженого Христа.

Христос Рождається!

«Встань, візьми дитя і його матір
і втікай у Єгипет» (Мт. 2,13)

Та людські пляни рідко збігаються з Божими. Ангел Господній з’являється Йосифові у сні й каже: «Встань, візьми дитя й матір його і втікай у Єгипет і пробудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити» (Мт. 2,13). Можемо собі уявити біль Йосифа і Марії: щойно народився Ісус, стільки радости й дарів, але тут треба втікати в Єгипет, бо людська злоба бажає знищити Того, на якого чекали століттями цілі покоління Ізраїля. Не було ради: Свята Родина збирає клунки і втікає в Єгипет, де перебуває, доки не вмер Ірод, щоб вернутися через Галилею до рідного Назарету.

Скільки подібности між долею Святої Родини і нашою Українською Церквою. Наш нарід прийняв офіційно вже майже тисячу літ тому Христа, плекаючи й розвиваючи свою віру, але тут прийшов Ірод і вдаряє не лише по дітях, а по всіх віруючих, починаючи від Пастирів нашої Церкви. В Україні плаче Рахиль: «У Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Єр. 31, 15). Подібно як Святій Родині, так і нам довелось утікати на поселення, щоб рятувати Божу Дитину — нашу святу віру. Скільки то вже разів у нашій історії не стало нам місця на своїй землі! Скільки забрано нам прав, як то часто змушували нас покидати рідну землю, нас виселювали, засилали й викидали! Скільки пережили ми лихоліть, тому що ворог хоче вбити нашу віру у Христа!

Та й тепер наш нарід на чужині, на поселеннях у різних державах Европи, Америки й Океанії, і ми знаходимось тут у Римі, щоб зберегти це слово Христової істини для майбутніх поколінь нашого народу.

Йосиф і Марія знаменито знали, що час їх побуту в Єгипті не буде довгий, що вони вернуться до свого Назарету. Так і ми маємо це завжди пам’ятати, що наша Церква-Мати там, на рідних землях в Україні. Сьогодні вона свідчить Христові своєю кров’ю, мучениками й ісповідниками, що нам треба приготовлятись до того дня, коли принесемо знову на нашу Батьківщину Боже Дитя — святу віру в друге своє тисячоліття. Ми не сміємо притуплюватись тут на Заході чи то добробутом, чи вигідним життям, головно ми, священики, монахи й монахині, які повинні світити прикладом відданости, жертвенности й самопосвяти. Не забуваймо за Боже Дитя, за нашу віру, за Церкву і Нарід в Україні.

Людина може собі часто на одне думати чи плянувати, та Божі пляни бувають інші. Скільки імперій і потуг в минулому переслідували Христа, його учнів і святу Церкву! З їх слави зостався лиш попіл і спомин, а Церква Христова існує й існуватиме до кінця віків, бо врата пекельні не подолають її (Мт. 16, 18). Так само й ми будьмо вірні Христові, своїй рідній Церкві й Народові і готуймося до дня повороту в рідні сторони.

Сьогодні, в другий день свят Різдва Христового, наша Церква, поруч Пресвятої Богородиці, величає святого Обручника Йосифа — Покровителя Церкви, і минулими роками ми святкували скромно та щиро іменини мого Великого Попередника, Блаженнішого Йосифа. Він був в’язнем Христа ради і його Ісповідником, він, завдяки старанням Папи Івана XXIII, дістався на волю на Захід, до цього нашого теперішнього Єгипту, і переніс та розбудував стільки установ, які існували у Львові. Пом’янім його і допоможіть мені, його наступникові, продовжувати й завершити його діло. Я сам один багато вдіяти не можу; потрібно нашій Церкві людей спосібних і відданих; мені треба моральної і матеріяльної піддержки всього Українського Божого Люду, щоб цю Божу Дитину — віру Христову — привести знову до нашого Львова і в Україну.

Застановімся над тим у цей другий день Різдва Христового. Приречім собі вірність Христові й готуймось до дня повороту на наші рідні сторони. Амінь.

Христос Рождається!

* Передруковано з «Вістей з Риму» (Документація 1986) №1.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt