Проповідь на Благовіщення

Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою!
Благословенна Ти між жінками! (Лк. 1, 28)

Наш славний київський митрополит Іларіон у своїм «Слові» на честь Володимира має дуже гарні слова про князя Ярослава, який побудував на Золотих Воротах в Києві церкву Благовіщення.

Перша церква в Україні присвячена цій великій події історії спасення, якої днесь празник торжественно святимо. Іларіон хоче бачити цю свою церкву, наче б вона говорила столичному городові ті самі слова привіту Архангела до Марії: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою»,— . а до Києва: «Радуйся, благовірний городе, Господь з тобою!». Благословенна думка доброго князя, що посвятив свій город і свій народ Марії!

Привіт Архангела, дорогі Браття і Сестри, був не тільки привітом, але й великою вісткою для Марії і для цілого світу, до цілої земської історії! Господь перебував зі світом і людством своїм Провидінням тисячі років до тих слів, перебував окремо зі своїм народом, з якого мало вийти благословення для всіх народів, але в моменті, коли Архангел привітав тим своїм привітом Марію в Назареті, почалося інше перебування Господа з людьми: Він особисто, як Богочоловік, прийшов до нас і між нас в історії, прийшов до нас і почав з нами перебувати в окремий, постійний і навіть видимий спосіб, роблячи нас своїми братами через Марію, а з людства родину Божу, Люд Божий. Наш Іларіон дивиться на свій город Київ і хоче, щоб слова Ангела до Марії відносились теж і до благовірного города: Господь з тобою!

Гарна проповідницька і поетична думка, але при тому має в собі і велику правду: у  Благовіщенні небо звістило Марії, світові, людству, що на землю приходить Спаситель, рятунок, і Спаситель буде Сином Марії і Сином Всевишнього, Сином Божим і царствуванню Його не буде кінця! То зміст сьогоднішнього празника, сьогоднішньої радісної для всіх події, якою почалось так довге світом вичікуване наше спасення Божим Материнством Марії. Справді, до тієї хвилини було довге, томляче і болюче і при тому сумне вичікування, а «днесь спасення нашого початок»,— співає Церква, бо Син Божий стає Сином Діви, кличмо разом Богородиці з Ангелом: Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою…

Світ чекав довгі тисячі років тієї хвилини. На початку нашого існування ми, мов блудний син з Христової притчі, залишили батьківський дім Отця небесного, гріхом зірвали наше родинне благодатне життя з Богом і в грісі почали жити самостійно без Бога, грішно, в забутті про нашу велику гідність дітей Божих, в злобі між собою не як брати однієї великої сім’ї, а як злющі звірі, що ненавистю, кривдами і жорстокими війнами себе нищили взаємно. З першим гріхом згодом з роду в рід почалось навіть наше здичавіння в забутті про добро, до якого ми в любові були створені. Яке ж велике було це здичавіння, яке приніс перший гріх, наша схильність до гріха. Навіть поганські поети якимось дивом бачили це велике вселюдське нещастя в грісі і терпіння людства через гріх і волали, як це гарно описане в грецькій драмі-трагедії поета Есхіла, що народився понад п’ятсот років перед приходом Христа, і поема ця зветься «Прометей закутий», яку недавно видали в українському перекладі в Україні. В цій драмі Гермес, посланець богів, каже нещасному Прометеєві:

Стражданням цим (твоїм) не дожидай закінчення,
Покіль з богів котрий у тяжких муках цих
Тебе заступить і в Аїд безпромінний
За тебе зійде.

Дорогі Браття і Сестри! Навіть поганський світ чекав, хоч точно не знав, на кого, хто він буде, як принесе визволення, як змінить життя людини, як перемінить лукавство людей. А окремий нарід Ізраїль знав, на кого чекає, знав зі слів Божих — слів великої обітниці, що прийде потомок від жінки, яка розчавить голову тому, що приніс у світ гріх, з ним смерть і терпіння, а з ними і замкнену до щастя вічність. Той дивний нарід знав, на кого чекає і чому. Він мав слово Боже, історичними подіями Бог себе йому об’явив і до нього словом говорив. Поганський же світ жив у щоденних моральних терпіннях і темряві, які приносило звиродніння через гріх, не знав, чому терпить, що і чому треба йому очікувати від своїх богів, як і коли закінчиться те очікування і чи закінчиться — не знав…

Для Ізраїля і через нього до світу Господь посилав пророків, посланців Божих і то нераз в найтяжчі й найтемніші часи історії, щоб вони пригадували про цей рятунок з неба. Нераз ті пророки, у відміну від поганських поетів, дуже точно казали, що «діва зачне і породить сина і дасть йому ім’я Емануїл, що значить «З нами Бог» (Іс. 7, 14), що він народиться у Вифлеємі (Мі. 5, 1), а останній пророк Малахія 450 років перед закінченням того важкого очікування сказав, що прийде посланець і приготує дорогу Спасителеві і той посланець буде Ілля перед тим днем Господнім — страшним і великим (Ма. 3,1). А потім 450 років небо мовчало і не було більше пророка…

Аж ось в тихім і біднім домику в Назареті появляється посланець з неба і сповіщає Діві Марії велику і радісну вістку. Спасення вже ось перед світом, вона має стати його Матір’ю — потрібна її згода на те! І її згода закінчить те велике і довге історичне очікування спасення і сповниться те, що останній пророк казав про людство: «Вони будуть моїми в той день, що я готую, стануть моїм скарбом, я їх помилую, як чоловік милує свого сина» (Мал. З, 17).

Ось ця хвилина! Марія тільки дивується з тривогою, як це станеться, бо хоча вона вже заручена, а в ізраїльськім побуті це вже має силу подружжя, вона посвятила себе перед Богом остатись дівою до смерти і про те знає її муж — праведний Йосиф. Ангел з великою точністю, і при тому теж бачиться його велику пошану у мові до тієї молоденької Діви з Назарету, їй вияснює: «Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього осінить тебе, тому й Святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1, 35). І велике закінчення очікуваного спасення завершується благословенними словами згоди Марії: «Ось я слугиня Господня, нехай зі мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38).

Слідкуючи за словами-поезією нашої Літургії, дорогі Браття і Сестри, враз з її співом, видається, наче прорвалась якась велика гать-тама і ринули з великою силою міцний спів-музика-дзвони зі словами: «Радуйся, вівтарю вогненний, радуйся, престоле Царя Небесного, радуйся, горо неторкнена, радуйся, захисте всешляхетний, в тобі бо тілесно поселилась повнота Божества благословінням споконвічного Отця та співдіями Святого Духа, радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!». Такий великий славень тій згоді і Благовіщенню!

Це значення сьогоднішньої події Благовіщення, благословенної вістки, це велич сьогоднішнього празника, це зміст, щастя і сила нашої радости, радости Церкви і всього світу. Прийшло спасення через Діву Марію, прийшло його проголошення через вістуна з неба, прийшло благословення закінчення великого очікування! Благословенний день, коли Бог зійшов на землю в лоні Діви через Святого Духа і з її благодатною згодою!

Зі словом Спаситель-Ісус задзвеніло в історії і друге щасливе слово, що сповістило нам прихід Спасителя,— Марія! Велике і благословенне ім’я, через яке ми отримали ім’я — Ісус-Спаситель! Марія, ім’я в списку жіночих імен стало найславнішим, найбільш уживаним, зокрема в нас в Україні, найбільш оспіваним поетами, музиками і мистцями. Хотілось би в цю хвилину нашого празника нагадати захоплення цим іменем нашого великого поета Максима Рильського. Максим Тадейович писав: Єсть ім’я жіноче, м’яке і ясне;

В йому і любов, і журба, і надія,
Воно, як зідхання, бринить весняне: Марія!
Як запах фіялки в осінній імлі,
Як пісня дівоча в снігах і завії,
Зорею сіяє над смутком землі: Марія!
Нехай у серці святе погашу,
Нехай упаду в беззмістовній борні я,
Та слово востаннє, що я напишу:
Марія!

Те щасливе ім’я, що стало в історії безсмертним, бо принесло спасення і світло, і перемогу у всіх людських змаганнях, в хвилині, коли завершиться наше життя і теж наше особисте велике очікування спасення у вічності, нехай буде в нас останнім: Маріє, Мати мого спасення!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>