Пару років тому, відвідуючи літом Україну, запросили мене на храмовий празник до одного села Рогатинського району — празник Успення Пресвятої Богородиці. По довгих роках життя на чужині мав я нагоду пережити живу і глибоку набожність нашого народу до Божої Матері в це Її велике свято на пам’ятку Її відходу враз з тілом у вічність в обійми Її Сина і нашого Господа. Коли хочете бачити набожність нашого народу до Богоматері, візьміть участь у Літургії на честь Марії! Не буду описувати подробиць, але звернув я увагу на один момент, який варто було пережити. По св. Літургії виповнена по береги народом церква, співала враз зі священиками Акафіст Успенню. Вся громада гарними голосами співала приспів до ікосів Акафісту: «Радуйся, обрадованная, во успенії твоїм нас не оставляющая». Це варто було послухати, бо описати співу і мелодії, в якій говорили серця людей, неможливо! Здається мені, якийсь композитор найшов би у цім мелодійнім заклику тему до релігійної марійської симфонії, яка описувала б переживання народу, його радощі, тривоги, трагедії, сподівання, певність в опіку їхньої Матері. Музика, яка висловлювала б почування дітей, які мають Матір зі собою, вони не сироти, не осамітнені, їм нічого боятись, бо вони, хоч, немов на віддалі, але Вона своєю могутністю все готова з поміччю біля них, бо Вона велика їхня мати, а вони, що з такою вірою співали, Її справжні духовні діти! Це треба було почути, описати це — годі! А разом все — то був вислів щирої побожности нашого народу до Марії повної Божої благодаті, вибраної для нас усіх у ділі нашого спасення і то так, що й у її успенні Вона нас не залишила, — говорив заклик Акафісту!
«Радуйся обрадованная благодатна!» То привіт не наш людський, не створений євангелистом Лукою ані якимсь поетом. То привіт Архангела, посланця Божого, у великий день, коли Марія одержує вістку про Її велике покликання. Ніяка досі людина на землі, навіть ангели не отримали такого високого титулу: повна благодаті! Що це значить? То немов друге ім’я Марії: обрадованна, благодатна, повна благодаті, або в свобіднішому перекладі — вся в Божих ласках, високо винагороджена, вибрана Богом. Якби ми не перекладали, з певністю для дванадцять-тринадцятьлітньої дівчинки такі прикметники є більше чим дивні, Марія слушно стривожилась, налякалась, бо як могла таким коротким життям на такі високі прикметники заслужити перед Богом? А посланець Божий ще й додає: Господь з Тобою! Пізніші призадуми Церкви над тим титулом найшли стільки основ для незвичайної гідности Діви з Назарету і відкрили красу і велич душі Марії в тому титулі і в тім її покликанні в моменті Благовіщення: вона стала Матірю Бога-Слова, який одержить престол царя Давида, але не престол земський, який зі славою і не славою перетривав з династією Давида всього не цілих п’ятсот років, але престол вселенної і нового Ізраїля з усіх народів світу і царюванню його не буде кінця (Лк 1, 31-33) і все те станеться силою Святого Духа, дією Пресвятої Трійці і Отці Церкви своїм стилем оспівували б: Отець посилає Архангела, Святий Дух отінює Діву і Син поселюється в її пречистому лоні, щоб стати Спасителем світу. А все тут було у тієї Діви з Назарету Божим покликанням у тім благословеннім Божім пляні спасення. Папа Іван-Павло II щасливо находить потвердження на цю високу вибраність і покликання Марії у словах св. Павла, які відносяться до нас усіх, що в Христі народжуємось, а до Марії ті слова є прямо пророчими і прямими, як вибраної перед віками, перед сотворенням світу. Св. Павло пише, і уважаймо на кожне його слово: «Отець Господа нашого Ісуса Христа, в якому нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі і бездоганні перед ним у любові, призначуючи нас для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа» (Еф 1,4-5). Очевидно, отже, так вибрав Отець і Марію, але окремо, на Матір Того, через якого ми стаємось святими і шляхотними в любові, але Вона з куди більшими прикметами, красою душі і величчю серед сотворінь і нас людей. Так хотів Бог. Сила аргументу — як ми вибрані у Божих плянах до святости, то поготів, тим паче Марія сіяє світлом незвичайної святости і гідности як Мати святих і вибраних Богом Його благодаттю. Тому найдемо в історії спасення стільки натяків на її Непорочне Зачаття, тобто її вийняткову душу без першого гріха, на її справжній титул і гідність Богоматері, Її вступлення враз з тілом до неба. Її вийняткову красу душі, на якій не було ніколи і тіні гріха. Її близькість до Триєдиного Бога робить її чеснішою від Херувимів і славнішою без порівняння від Серафимів, які співає древній гимн на її славу. Вона тому «обрадованная» — благодатная, повна Божої благодаті, хоч вона — сотворіння, людина як ми. Виїмковість ця — через її високе покликання бути Матірю Бога самого!
Її покликання є для її участі у ділі спасення людства. Наш рятунок і наш поворот до Бога стався через Неї. Наша зранена людська природа стала грунтом для Божої благодаті і Спаситель, як Бог, взяв людську природу в лоні Марії, в якому відбулася ця непонятна злука Божої природи з людською «без ніякої зміни, чи змішання розділу, але в цілості зберіг прикмети обох природ» (Догмат гл.З), а при тім зберігаючи пречисте дівство Марії, яким «вона стала небом і храмом Божества» (Догм, гл 1). Слова ці взяті зі славних «догматів», які ми співаємо в суботи на Вечірні. Не легкі то роздуми, бо торкають найглибші таїнства віри, в які включена одна споміж нас — Марія з Назарету. Це таїнства для розуму, але це дійсність з історії спасення, в якій ми живемо. Марія — то чудовий таїнственний твір Божий для рятунку людства. Той же догмат описує ролю Марії, як учасниці в ділі свого Сина: «Вона знищила перегороду ворожнечі, установила мир і відкрила царство. Тож маючи в ній опору віри, ми здобули оборонця Господа, що народився з Неї». (Догм, гл. 1). Ось і овоч того титулу – повна благодаті, великий дар — її служіння. Її Боже Материнство — то її служіння в ділі нашого спасення за її власними словами: «Ось Господня слугиня» (Лк 1,38), чим вона дала свою згоду на те служіння. Вона своїм служінням в ділі спасення стала першою спасенною, щоб людство могло спасення через Неї прийняти по довгім історичнім очікуванні. Нехай, отже, ніхто не дивується, що ми християни-католики чи православні так високо цінимо і величаємо Марію як Богоматір.
«Во успенії Твоїм нас не оставляющая»! Вислідом перших двох роздумів ось і ця третя, незвичайно щаслива. Музично у співі людей воно звучить дуже кольоритно: чується чутливий смуток у мелодії, але він огорнений щасливою скритою радістю і до тієї радості мелодійно постепенно підноситься. Болісні сльози з радістю! Справді дивно! Бачили, коли мала дитина розплакалася гірко, бо не могла вже видержати, що мами так довго нема в хаті і саме в тому моменті мати надходить! Сльози змішалися з втіхою!» Тебе не було, чому ж тебе не було, але ти є, ти знова біля мене, з тобою так добре», — кажуть сльози, змішані з радістю. Такий і зміст мелодії до слів: «во успенії твоїм нас не оставляющая»… То думка Успення!
Марія — то велика заступниця і Слугиня нашого спасення. Вона — Мати спасенних, пам’ятає, живе, заступається за них, молиться за них постійно біля свого воскреслого і прославленого Сина, очікуючи нас в нашім воскресенні при кінці віків. Правда про Її вступлення враз з тілом до неба — теж овоч її високої гідности, як першої спасенної ради нас, щоб не очікувати загального воскресення своїм тілом в землі. Тому празник Успення належить у Східній і Західній Церкві до найбільших празників літургічного року, до празників слави Марії, нашої небесної Матері, якій кличемо сьогодні словами найстаршого гимну Богородиці: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво! Молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід вибави нас, єдина чиста і благословенна!» Амінь.
о. Іван Музичка
