Проповідь на Зіслання Святого Духа

Коли Ти, зійшовши, язики змішав, розділив Ти народи, Всевишній; коли ж вогненні язики ти роздав, у з’єднання всіх Ти призвав, і одноголосно славимо Пресвятого Духа!

Це слова простенької немов поезії, що зветься кондак, сьогоднішнього празника Зіслання Святого Духа, яку написав славний поет початку шостого століття в Царгороді — диякон Роман, званий Сладкопівець. Він лишив велику збірку поем, які згодом увійшли у Літургію, і деякі з них ми співаємо й досі. Роман був глибоким знавцем св. Письма і мав великі поетичні здібності. В сьогоднішньому кондаку, що значить коротка пісня, він получив дві події в історії спасення.

Перша подія, на яку Роман натякає, є доволі важка для пояснення. В Книзі Битія, в главі одинадцятій розказується, як одне плем’я, поселившись в краю Шінеар, задумало побудувати місто і височенну вежу аж до неба, щоб здобути собі славу і не розсипатись по всій землі. Цей цікавий опис, як і всі інші в попередніх главах, має характер релігійний, а не, як дехто думає, що це опис, як постали різні мови і різні народи-нації у світі. Той, що зладив це оповідання про вавилонську вежу, не мав на думці постання народів. У десятій главі перед тим вичислені численні народи, які появились по потопі від Ноя із трьома увагами, що кожний з тих народів мав свою мову. Коли починає одинадцяту главу словами, що вся земля мала одну мову, ідеться тут про думку, що все таки у великій різнородності народів, і мов тії народи мали спільну мову у відношенні до Бога. Бажання збудувати місто і вежу в ньому і з тим здобути собі славу, — то намагання людини по потопі знову усамостійнитись від Бога при помочі науки, будівництва і мистецтва легко створити все, що можна людині задумати, шукати нових винаходів і нового способу життя без Бога. Св. Павло говорив до вчених греків на Ареопагу: «Бог сотворив з одного ввесь людський рід, щоб жив по всьому лиці землі, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога» (Ді. 17,27).

У Вавилоні, де родиться нова культура і цивілізація, починається це людською химерністю без Бога. І нічого з тієї будови не вийшло. Не закінчили її, і той, що це писав, мав на думці славний незакінчений зігурат, який відкопали недавно сучасні археологи. Єврейський історик-хронікар з деяким насміхом в тоні описує це в тодішнім стилі з думкою: без Бога нічого не зробиш, проти. Бога виступиш, і твоє діло обернеться у велику нісенітницю, наче б у всіх будівничих помішалося в голові і замість їхньої мови вийшло пусте белькотіння. Слово Вавилон — Бабель можна пояснити як «баб-ілі» — ворота до неба, або, як зробив це єврейський хронікар, — від слова «баляль» — белькотати, базікати, торохтіти. Тут св. Письмо не хоче нас вчити філології, а йдеться про релігійний зміст і думку: поза Божою волею нічого не стається. Коли народи по потопі замишляють здобути собі славу своїм розумом, містом, вежами і будівлями, Господь готує іншу силу і славу для них і їхнього нерозуму: зараз у наступній, дванадцятій, главі розказується про покликання Авраама, з якого вийде нарід, славний не будівлями, культурою чи мілітарною силою, а тим, що з нього вийде благословення для всіх народів в особі Спасителя світу, який не помішає думки, замисли народів, не роз’єднає їх, не поставить одних проти других, а пішле Духа Святого, який об’єднає народи в одну думку, одне серце, одну родину. То станеться приходом Ісуса Христа Спасителя і Святим Духом, і цей Дух буде діяти через Церкву — спільноту Христову, яка буде носити Його ім’я. Ось такий глибокий зміст кондака диякона Романа про другу подію, яка об’єднає, відродить людство, що хоче жити без Бога: зійшовши між народи у Вавилоні, думки їхні, мова змінились і постав поділ і замішання між народами, коли ж зійшов Святий Дух у день П’ятдесятниці у виді огнених язиків, Господь призвав усіх до єднання, одности! В тому пам’ятному моменті-події не говориться про одну мову. Навпаки! Апостоли почали говорити мовами, які розуміли всі присутні з різних провінцій римської імперії! Всі дивувались, а дехто думав, що апостоли п’яні, і проповідь Петра усіх заспокоїла. Справа не в мові, а в тім, що всі її розуміли! У нащадків Ноя була єдність думки, взаємне розуміння. Чи не кажемо часами і тепер: з тим чоловіком?чи з тією партією не можна знайти спільної мови?..

Ісус посилає Святого Духа на апостолів і людство, щоб покликати усіх до єдности духа, мислі, прямувань, змісту і Божих норм життя. Постало велике замішання з культур і цивілізації, які згубили Бога, перестали Його потребувати. Існує в історії хтось, що показує на забуту вартість життя, без якої те життя буде нісенітницею. Тією вартістю є Бог і прямування людини до Нього. Шукаючи Його, блукаючи без нього, людство може знайти його тільки в особі і через Христа і в його Церкві, в якій діє Святий Дух — життя податель, скарб усіх дібр і освячення душ наших! Він — Святий Дух — є між нами, кермує Церквою і її провідниками апостолами-єпископами, провідниками, її місіонерами й усіма людьми доброї волі.

Д.Б. і С! Велике замішаня постало у щоденному житті в сучасної людини. Справжній Вавилон навколо нас, зокрема на моральному полі. Другий Ватиканський Собор описує цей стан: «Сьогодні, відмінно як у минувшині, не є вже чимсь то незвичайним і особистим заперечувати Бога і релігію або на них не зважати: бо сьогодні нерідко це вважається начебто вимогою наукового поступу або якогось то нового гуманізму. В багатьох країнах усе це проявляється не тільки у поглядах філософів, але має широкий вплив на літературу, мистецтво, на пояснювання гуманістичних та історичних наук, а то й на самі суспільні закони, викликуючи в багатьох замішання».

Коли Святий Дух зійшов на апостолів, то була мить, що їх усі розуміли, слухали і по проповіді усі з острахом і тривогою питали: «Що нам робити, мужі і браття?» (Ді. 2, 37). У відповідь Петро каже: «Прийміть Христа у св. Хрещенні і покаянні і приймете дар Святого Духа!» 1 закінчує: «Рятуйтеся від цього лукавого поріддя!» (Ді. 2, 40).

Історія має докази на дію Св. Духа. Це християнська культура і цивілізація, яка почала творитись з проповіддю апостолів. Це культура, якої центром був Бог. Від Нього людина отримала великі дари, пізнала свою гідність дитини Божої, свою велику духовну силу у безсмертній душі, побачила себе, як співробітника Божого в ділі сотворення, Побачила своє єдине щасливе життя у Бозі, у вічності, побачила себе у великій родині Божій і людській з великими правами і обов’язками. Історія потрапить нас про дію Святого Духа повчити і показати, що будьколи людина хотіла будувати у своїй гордості і засліпленні свої «міста», свої «вежі» і старалась здобувати собі слави, а не проголошувати Божу славу своїми ділами, тоді приходили гіркі занепади всього, а на першім місці занепад самої людини, вона ставала не щасливим «рабом Божим», а рабом своїх співбратів-людей, рабом своїх пристрастей, рабом мамони, рабом себелюбства, що в цілості створило її не істотою з Божим образом, а дивоглядом між сотворіннями.

Ліком для світу і дальше є єдино Святий Дух, його поміч і його дія. Не прислухуватись до його благодатного шуму, як тоді в Єрусалимі в часі його приходу на апостолів, означає створити новий Вавилон у своїй душі, в своїй родині, громаді і в світі, створити замішання, в якому з високих веж ген аж до неба остануться тільки руїни незавершених смішних людських старань без Божого благословення і помочі.

Святий Дух є між нами, і про його цілющу силу треба просити, з нею жити і творити. Просім його безнастанно: «Царю Небесний, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас і очисти нас від усякої скверни і спаси, Благий, душі наші. Амінь».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>