Проповідь в 21-шу Неділю по Зішестю Святого Духа

А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина,
який полюбив мене і видав себе за мене. (Гал. 2, 10)

Може трапилось Вам таке коли, що ви справді чулися в душі щасливі. Ніяке лихо вас не бентежило, кожний день приносив тільки добро і злагоду з людьми, ви чулися здорові, здатні до праці з успіхами, навколо вас царювала радість і соняшна погода життя. Це справді рідкість, але могло би бути, як не у вас, то у когось іншого у світі. Скажіть щиро, коли б в такі хвилини щастя ви могли сісти і подумати хвилинку про себе, чи справді ваша душа, ум, серце, сумління були цілковито свобідні, немов вільна пташина, чи справді ніякої хмаринки не бачилось на вашому небозводі, чи дійсно ви були тільки у свобідному полеті в якусь безмежну голубу даль і нічого її не затемнювало? Наш Шевченко описує таку щасливу мить в своїм житті, коли він, тринадцятилітній пастушок овець, молився і йому «так любо, любо стало, неначе в Бога…». Але то була мить: «Та недовго сонце гріло, недовго молилось»…

Якийсь, немов тягар лежить постійно на плечах кожної людини, якась неначе тінь іде вслід за кожним із нас і заслонює нам сонце рівноваги, радости, щастя тут на землі. Що це? Кожний з нас вичислить багато тих тягарів і тіней: зло кругом нас, що нагадує, що й до нас воно колись прийде, клопоти, труднощі життя на кожному кроці, людська злоба, самолюб­ство, всякі жадоби і пожадання в нас самих, які бурею вриваються несподівано в наше серце, коли того і не сподіваємося… Скільки того!..

Існує в людини і бажання щастя та добра, бачимо їхню конечність, бо ж хіба не для злободенносте вона має жити, але таки є щось, що стало давить людину і позбавляє її можливости те щастя і добро тривало і безнастанно мати. Дивні ми сотворіння! Дорогі Браття і Сестри! Призадумаймося над тим сьогодні. Найперше над тим фактом того тягару в нас, над потребою звільнення від нього і над щасливим фактом справжнього звільнення від того тягару, яке приніс Христос, наш Господь.

Коли б ми могли прочитати всю літературу світу, коли б ми могли простудіюва­ти всі релігії людства, коли б схотіли терпеливо розслідити докладно усі ідеології різних мислителів та філософів, ми б зі здивуванням відкрили, що в усіх них є шукання відповіді на те, як людину зробити щасливою, як створити для неї постійне добро, як усунути усі її обави, страхи, непевності, труднощі, тягарі душі. Скільки пролилося чорнила на теорії, вчення, розв’язки. Навіть безбожні теоретики, які не бачать цілі людини в Бозі, шукають того визволення-рятунку для безсмертного духа людини. Вони навіть закликають до затяжної боротьби, заохочують віддавати життя у цій боротьбі, щоб те звільнення-рятунок здобути. Ось цитата: «Все життя і всі сили віддати найбільш прекрасному в світі — боротьбі за звільнення людства!». Здивуєтесь, це з твору «Як гартувалась сталь».

Існує сумний факт наших душевних і життєвих тягарів, і нехай ніхто не каже проти всіх свідчень великих умів, що їх нема: є зло, є гріх, є смерть, є в нас самих дивний закон, що воює проти закону нашого ума і підневолює нас законові гріха. Так каже св. Павло, над цим явищем роздумує і кличе: «Хто визволить мене від цього підлеглого смерті тіла?» (Рим. 7, 24), щоб перестати бути нещасливою людиною. Христос приніс це визволення, і це є велике таїнство спасення-рятунку нашої віри.

Коли в нас є таке велике бажання звільнитись від дивного тягару в душі, що його несемо стало з собою, тоді те бажання стає конечністю і потребою такого рятунку, чи іншим словом — спасення. Тому стільки пошукувань за розв’язками, ліками на цю немов недугу людства. В наших часах навіть появилась була доктрина, яка запевняла, що знайшла «закон історії» і з його відкриттям та доктрина створить нову людину, нове суспільство, в якому буде тільки мир, добробут, справедливість, а з ними навіть «рай на землі». Так! Не перебільшую! До того дійшло шукання рятунку-звільнення-спасення, як вислів потреби звільнення людини від її тягарів життя. Довгі тисячоліття історії дали доказ, що рятунку потрібно, але людина помимо великих здобутків і свого технічного наукового поступу, сама не спроможна знайти лік і спосіб; звільнити себе від зла. Здобула людина багато, зменшила свої лиха дуже. Згадаймо хоч би медицину. Впала смертність дітей, продовжився вік людини, перемогла медицина різні грізні недуги і пошесті. І що? Смерть володіє своїм страхом далі, і її не оминути. І як на глум — появились нові недуги, які стали овочем посіяного тими ж науковими чи технічними здобутками зла! І так з іншими науками. Ні, не знайшла сама людина рятунку для себе! Не знайшла визволена від тягару зла-гріха!

Те пошукуване визволеня-спасення приніс нам єдино Христос. Теперішній папа Іван-Павло ІІ так глибоко цей факт нашої віри стверджує: «Книга Буття визнає, повторяючи кілька разів: «І бачив Бог, що було добре»… Добро має своє джерело в Мудрості і Любові. В Ісусі Христі бачений світ, створений Богом для людини, що враз із гріхом віддався марноті, відзискав наново свою первісну зв’язь з Божеським джерелом Мудрости і Любови». Через Христа, отже, людина повертається до своєї первісної рівноваги і певности свого щастя і добра в Бозі. І св. Павло, коли з болем спостерігає той «дивний закон» зла в нас самих, знаходить з радістю відповідь на своє розсудливе питання: «Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим. 7, 25). Християнство — це релігія, наука, запевнення про наше спасення. Христос те спасення-рятунок приніс своїм життям, своєю наукою і врешті дивним таїнством своєї смерти на хресті і своїм по цій смерті воскресенням. Великий пророк Старого Завіту восьмого сторіччя перед приходом Христа це у своїй пророчій візії бачив і так писав: «Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 4-5).

Найкраще й найвиразніше про те наше спасення-визволення говорить у своїх листах св. Павло, який сам те спасення так виразно і щасливо зазнав на собі. Він має стільки висловів і порівнянь, якими хоче зілюструвати нам той Христовий рятунок людства і кожного з нас. Зі слів св. Павла бачимо і самі можемо зрозуміти, що ніяка людина не могла принести чи створити таке спасення-рятунок із запевненям, що це є дійсно спасення. Зробив це єдино Христос, як Бог і чоловік, як Посередник між Богом і людиною, як Бог, що єдино може направити і простити гріх, бо гріх є безконечною образою Його безконечної величі. Христос як людина уживає до цього спасення нашої людської природи, яку прийняв у своїм воплоченні і вона стала засобом для цього викупу нас, як каже св. Павло, при помочі смерти: як зразок і нашої злуки з Богом при помочі Божої благодаті, якою стаємо подібними до Бога — нашого Отця і як вислід того спасення — наше воскресення в Христі, яким стаємо піднесені Христовою перемогою і славою до життя вічного враз із тілом на Божі висоти. Св. Павло це спасення Христове через хрест описує різними словами: відкуплення, викуп, задосить учинення, визволення, примирення, вмер за нас, видав себе за нас. Ось хоч би два такі речення його листів: «У Ньому маємо відкуплення Його кров’ю, відпущення гріхів, згідно з багатством Його благодаті, яку Він вилляв на нас щедро у всій мудрості та розумі». Так у листі до Ефесян. А в листі до Колосян: «Бо вгодно було Богові, поселити всю повноту в Ньому, щоб через Нього примирити з собою все, чи то на землі, чи на небесах, встановивши мир кров’ю його хреста».

Колись невільників викуплювали з кріпаччини чи неволі. Нагадаймо Шевченка! Та й в наші часи чи не практикується цей звичай викупу! Це порівняння служить св. Павлові для пояснення Христового викупу, а ціною того викупу є Христовий хрест і Його Кров. Ми викуплені Христовою Кров’ю, «не тлінним золотом чи сріблом, але дорогоцінною кров’ю Христа» (1 Петро 1, 18), кликатиме у своїй проповіді св. Петро.

Ми є невільниками різних тягарів життя, а між ними найгірший — це гріх, смерть душі, життя без Бога. Викуп єдиний і певний дав нам тільки Христос перед Божою справедливістю у любові до нас, і милосерді з Божою справедливістю. Христос — то наш спаситель. Христовий хрест — це наш рятунок! Таїнство нашого спасення — це хресна жертва Христова! Коли ми з ним вмираємо для гріха, ми з ним живемо без найбільшого тягару життя, яким є гріх. Перейшовши життєвий шлях, маючи Його лік на тягарі життя в Його хресті, осягаємо Його як вічне життя-щастя, якого початок може бути в Христі вже тут, на землі, коли разом з Ним несемо цей знак спасення — Його Хрест, який є знаком перемоги і нашого рятунку для вічного щастя в небі.

о. І. Музичка

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>