Проповідь в Неділю всіх святих 1997

Часто знайомимося з малими дітьми і при тім для розмови ставимо їм прості чи й наївні питання, як вони називаються, скільки їм років, чи ходять до школи і інше. А також: а чим ти хочеш бути, коли виростеш? Відповіді бувають різні, залежно від виховання, від довкілля, в якому живе дитина: футболістом, поліцаєм, гітаристом, часами впаде і слово — священиком. В Еспанії колись, і ще тепер, малий хлопчик часто відповідає: хочу бути святим! І каже це з повагою… Для чужинця, не-еспанця, така відповідь є великою несподіванкою, для еспанців — ні. Так вони виховують своїх дітей змалку в релігійному дусі на зразках своїх численних історичних святих осіб. Коли б хто з нас старших осіб в розмові сказав таке своє бажання, думаю, товариство вибухло б сміхом, або поглянули б на свого співрозмовника допитливо, чи, бува, з ним щось не в порядку… Бо незнане нам це слово «святий», не знаємо добре його змісту, не знаємо, що це за високий прикметник, не знаємо, що св. Павло, пишучи до своїх вірних, адресував: «усім, що в Римі, Божим возлюбленим, покликаним святим» (Рим 1,7) і так само до Коринтян, Єфесян, Филип’ян і інших. Своїх вірних називає св. Павло не християнами, а святими. Такими ми повинні бути і назва-титул є правильний! Але ми ніяковіємо, коли б нас сьогодні так звали, та й не мали б відваги сказати, що такими хочемо бути, такими маємо бути. Бо не розумієм цього слова — святий. Церква нам ставить перед очі в цю сьогоднішню неділю по Зісланні Св. Духа тих, що біля їхнього імени стоїть цей великий прикметник. їх так багато в історії Церкви і народів, їх так багато і між нами, біля нас, але ми цього не бачимо, бо не розуміємо цього слова.

Що таке «святий», «святість»? Чи справді ми християни заслуговуємо, як це хотів св. Павло, на титул «святих»? А що таке геройська святість у тих, що записані в наших календарях кожного дня? Спитаймо себе, щоб цей шляхотний титул в християнстві пізнати і хотіти його мати, нагадуючи гарні слова св. апостола Петра у його першім листі: «Як слухняні діти, не потураючи колишнім вашим похотям, як то було за вашого незнання, але як той, хто вас покликав, святий, так само й ви самі усім вашим життям станьте святими. Бо написано: ви будете святі, бо я святий» (1 Пет 1,14-15). Так пише Петро, заохочуючи своїх вірних по святости, цитуючи слова Божі, якими Бог хоче, щоб ми були святими, як Він. Не лякаймось цього слова! І не стидаймось його! То велике шляхотне християнське слово, наш титул!

То, очевидно, релігійне слово, бо походить воно від самого Бога. Бог є святий — трисвятий, бо так величають Його ангели на небі: Свят, Свят, Свят!, як це бачив у своїй візії пророк Ісая (Іс 6,3).

Божа святість — найвища, абсолютна досконалість: Він саме буття без початку і кінця, будьякої зміни, Він вічний, Він краса, добро, справедливість, правда, любов, милосердя для нас людей! Найменша недостача є неможливою в Бога. Тією своєю повною досконалістю Бог, неначе, поділився зі сотворіннями і тому в цій славній літургічній поемі й описі сотвореня на першій сторінці св. Письма кажеться при кожнім акті Божого творення: «І побачив Бог, що воно добре». Святий є Бог, святі є Його твори, які про Його святість, тобто про Його абсолютну досконалість свідчать-говорять. І людей створив Бог «на свій образ і подобу». Ми в нашому бутті, нашою душею, яка є духом, не матерією, маємо частинно Божі досконалості, тобто маємо участь у Божій святості! Не ми її собі даємо чи творимо. З досконалістю буття ми вродились зі сотворенням нашої душі, а потім Божа ласка-благодать наші прикмети душі до святости Божої підносить, з Богом нас лучить. І цей стан нашої злуки з Богом, злуки наших прикмет з Богом, нашої подібности до Бога по св. Хрещенні ми звемо святістю. Гріхом ми святість тратимо, але божою благодаттю її відновляємо. Коли Бог говорить до Ізраїля біля гори Синай, Він так і каже до народу про свій завіт з народом: «Будете моєю особливою власністю з-поміж народів… будете в мене царством священиків, народом святим» (Вих 19,5-6). Союз-заповіт Ізраїля з Богом — то участь у Божій святості. У Новім Завіті той зв’язок святости відновив і встановив Христос Спаситель своєю смертю і воскресенням і сам між нами як Богочоловік став найбільшим зраз­ком святости для нас, освячуючи нашу людську природу, беручи її одної з-поміж нас, яка стала найсвятішою істотою по Бозі — то Марія Богомати! Скажім простими словами — Бог своєю святістю поділився з нами і через Ісуса Христа дає її нам Святим Духом. Святість — то іншими словами наша досконалість у Божій благодаті, наша висока гідність, образ Божий, яким ми маємо той титул Святих. А Ісус нас поминає і дає заповідь і обов’язок держати тую подібність з Богом: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий (Мт 5,48). Не страшне, отже, те слово — святість! І різно можемо її називати: краса душі, Бог в душі, життя в Бозі або, як казав св. Павло: «Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал 2,20). То є наша святість!

Дорогі Браття і Сестри! Ми всі покликані до святости і вона є нашим рятунком і спасенням. Тому і Церква є святою, «бо Христос віддав себе за неї, щоб її освятити, та злучив її з собою як своє Тіло, сповнив даруваннями Святого Духа на славу Бога» і «та святість проявляється в плодах благодаті, що їх Дух зрощує у вірних», — каже II Ватиканський Собор. Бог хоче бачити святість між нами, щоб ми росли, жили, творили і розвивались у святості як поодинокі особи, як нарід у Церкві. Христове євангеліє — то не життєпис Христа, а образ Богочоловіка, що своїм життям і словом дає нам вказівки і приклад, як можемо бути подібними до Нього. Життям у тій Божій досконалості, у благодаті-ласці, тобто святості, ми є світлом для світу, сіллю землі, а любов’ю ми стаємось Христовими героями, яких Церква ставить як світлий приклад на престолах, щоб тії, що нас бачать, прославляли Отця, що на небі (Мт 5,16).

Тут є важна прикмета святости. Коли ми її маємо, не поступаємо, як це роблять у світі люди без віри — величаються своєю досконалістю, здібнощами. Коли люди бачать наші добрі діла не прославляють нас і тії діла, але, й це каже Христос, прославляють нашого Отця, що на небі, бо бачать Його в наших вчинках, а ми можемо тільки з Павлом сказати: мені жити — то Христос, не вчинив того я, а вчинив мною Христос!

Великою силою святости є любов до Бога й до ближнього і без неї святість є неможлива. Висока любов — то геройська святість, зокрема в мучеництві, коли хто життя дає за других зі свідченням своєї віри і нею міряємо святість великих осіб історії. Такою високою є материна любов і тому мама так часто отримує від своїх синів чи дочок таке високе признання: «моя мама була свята особа». Часто почуємо подібне від щасливого чоловіка про свою вірну й добру подругу життя.

Дорогі Браття і Сестри! Є святість! Вона є між нами! Є святі люди і вони біля нас! І кожного з нас Господь кличе до святости, бо ми образ Божий, Бог хоче нас мати святими, хоче жити-мешкати в нас і діяти в нас. Тому став людиною, тому післав нам Святого Духа, щоб творив нас святими, бо без святости, зокрема без любови, ми були б ніщо! Святість наша — то світло для світу, то свідоцтво про Триєдиного Бога, який живе і діє в нас. Амінь.