Проповідь в Неділю всіх святих українського народу (1997)

Наш Шевченко змалку читав св. Письмо і в старшому його віці тая свята книга була постійним джерелом його роздумів. Між його поезіями найдемо кілька таких роздумів, які він називає «подражаніями», бо хоче він наслідувати журбу старозавітніх пророків про їхній нарід і його невірність Богові. Одною з таких роздумів у Шевченка є поема на основі книги пророка Осії, в якій пророк боліє над відступствами свого народу від Бога. Шевченко бачить подібну картину в Україні й пише свою поему з чорним настроєм на вид того, що Україна важко прогрішилася, віддавши себе в руки царя, забувши про Бога. Поема починається болючими словами: «Погибнеш, згинеш, Україно…». Але закінчує свою поему, як і Осія, великою надією, що зло не переможе, а правда оживе. З певністю Шевченко читав уважно цілу книгу пророка Осії і свій оптимізм будує на гарних словах в одинадцятій главі, коли Бог-Ягве каже, що не каратиме Ізраїля, бо Бог не поступає як людина, бо Бог — «Святий посеред тебе!» (Ос 11,9). Пророк не вживає за ізраїльським звичаєм слова Бог, а вживає прикметника «Святий». Якже Бог-Святий перебуває серед Ізраїля-зрадника? В цілій історії Ізраїля все були пророки, їхні учні та праведні люди, які слухали і виконували Божі слова. Ними перебував Ягве серед Ізраїля, вони були світильниками Ягве, які світили серед темряви неволі, ідолопоклонства і гріха. Присутність Бога-Святого світила у святих Його, вибранців Божих, які ставали рятунком Ізраїля, через яких Бог посилав своє слово і їхніми молитвами беріг Ізраїля. То значення святих і праведних осіб в Ізраїлі й в інших народів потім в Новому Завіті. На початку історії спасення розказується, що заради навіть десяти праведників був би Господь пощадив грішну Содому на просьбу Авраама, але десять праведників там не найшлося і Содома загинула (Бут. 18,32).

Гарна це думка для нашої неділі сьогодні, яка зветься неділею всіх Святих Українського Народу тих великих перед Богом Братів наших, якими в історії немов світлом, був Бог між нами, їхніми вчинками, життям і словом провадив нас Бог так, що зло, гріх і поневолення мусіли уступати з наших земель, а Божа правда входила під бідні стріхи, їхньою праведністю і любов’ю вони — наші Святі, ламали залізо кайдан своїми молитвами і несли надію, бо Бог Святий предків наших — Ольги, Володимира, Антонія, Теодосія, Бориса і Гліба, які будували наше християнство, зупинять чорні хмари руїни і не дасть Бог Русі на поталу ордам здобичників. Бог перебував Святими своїми серед народу нашого в історії і треба було таку неділю в літургічнім календарі встановити з вдячности до них.

Хто вони? Яка була їхня поміч для нас? Як нам їх шанувати і їхньою святістю радіти?

Не багато ми маємо Святих у календарних списках. Не значить це, що маємо їх мало в небі перед престолом Божим. Вина в тому нас самих, що ми про те не подбали в історії. Ми мали їх багато, а в часи нашого останнього лихоліття мали ми їх тисячі, бо дарував нам їх Бог, а святість — то дар Божий, як писав мудрець Старого Завіту: «Вона з роду в рід у святі душі сходить і робить з них друзів Божих та пророків» (Муд. 7,27). Святі — то друзі Божі, що жили, працювали і вмирали для Бога, для свого народу в злуці з Богом, у великій любові до Бога й народу. Дуже широкою є відповідь, хто такі Святі. То справді люди, яких той грішний світ не був достойний, як каже автор листа до Євреїв (Євр 11,38) і подає великий їхній список зі Старого Завіту враз з їхніми геройствами.

Ми, Дорогі Браття і Сестри таких мужів мали в історії. Сам наш нарід багатьох з них виблагав в Бога тієї чести на землі, яку вони мають на небі, проголошуючи їх Святими. їхні імена з княжих часів знаємо, хоч то не всі. Їх було багато і наш Київ їхніми заслугами став святим нашим містом і ми повинні з вдячности спішити до тих святих місць, щоб прославляти їх, а не дивитись на ці місця тільки як музейні та історичні пам’ятки. Сліди наших Святих, їхні імена, а скільки безіменних, — то свідчення перед Богом і світом, що ми пізнали Бога, до Нього належати хочемо і в Ньому жити, бо свята віра — то наша радість, як казала св. Ольга, перша княгиня-християнка на Русі.

Між нашими Святими є різні люди: деякі князі, архиєреї, священики, велике число монахів і монахинь, інтелігентів, купців, вояків, велике число селян і ось, недавно, Церква поставила їх у список Святих — селян з Підляшшя з Пратулина, які загинули мученичою смертю від куль в обороні своєї віри і Церкви. Найбільше в нашій історії було святих матерей і бабусь, які виховали своїх дітей і внуків у вірі, незважаючи на жорстокі переслідування, заборони і кари. Тим бабусям належався б на Хрещатику біля статуї Володимира пам’ятник з написом: «Нашим святим Бабусям, що зберегли і передали віру Христову!». Згадаймо їх всіх в цю святу Неділю.

Поміч наших Святих в історії була велика. Вони принесли віру в Україну, як Ольга і Володимир, вони берегли її і виховували в ній, як печерські монахи, як Митрополит Андрей, в нелегкі часи нашого поневолення, вони дали своє життя за віру й друзів своїх, як св. Йосафат, як усі ті, безіменні, які своєю геройською смертю стали «горами трупів і дали ріки крови», як це описував Блаженніший Йосиф, в обороні своєї Церкви і віри в останніх століттях над Дніпром і над Дністром. Ті, що вмираючи молились, співали: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Під акомпаніямент стрілів… Справжні наші герої — юнаки, дорослі й старці всіх прошарків суспільства, такі самі як ми усі. На землі вони вчили нас, в небі вони за нас моляться. Бідний був би нарід, коли б не мав заступників в небі. Казав хтось: У Бога просимо помилування, у Святих просимо, щоб заступались за нас… Наші Святі — то дар Божий, яким ми одержуємо те, для чого ті Святі жили, за що себе в жертву принесли і хотіли, щоб ми такими перед Богом були!

Коли наші Святі — то дар Божий для нашого добра й спасення, тоді їхні імена, їхні особи і пам’ять про них повинні мати все окреме місце в наших душах. То й ціль цієї неділі, яку встановили з таким наміром наші Владики. Св. Павло, чи не найбільший між Христовими Святими й тому Ісус зве його своїм «сосудом ізбранним», каже так про себе щиро: «Я сам стараюся догодити всім у всьому, не шукаючи для себе користи, але для багатьох, щоб спаслися. Будьте моїми послідовниками, як і я — Христа (1 Кор 11,33). Коли б ми спитали наших Святих, чого б вони від нас хотіли-бажали, вони відповіли б як св. Павло: «Наслідуйте Христа, як ми Його наслідували! У любові Бога-Отця, щоб ми в тій любові перебували, щоб ми любили один одного, як Христос полюбив нас, щоб ми любили свій нарід, як Христос, що плакав над своїм Єрусалимом і то є справжній патріотизм, який був у наших Святих, щоб ми творили добро один одному і не були самолюбами, щоб ми були готові цю любов потвердити за словами Христа: «більшої від цієї любови ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів» (Ів 15,13). Радіймо нашими Святими і все вдячні будьмо їм за їхнє світло серед хмар нашої історії, за їхнє велике свідчення про Христа для нас і нашої України, що так того свідчення для свого відродження потребує. Амінь.