Цим виявилася до нас любов Божа,
що Бог свого єдинородного Сина послав у світ,
щоб ми жили через нього. (Ів. 4,9)
Чи звернули ми коли увагу у хвилинах, коли нас хтось пращає на довший час розлуки, або й на все, або коли ми других пращаємо при розлуці, що такі особи нам кажуть як останні свої слова, що ми хочемо другим залишити в пам’яті як наше останнє слово. Вже так воно є між людьми, що хочемо сказати щось найважнішого, найдорожчого, що могло б бути якоюсь порадою, чи вказівкою, чи поміччю на все життя. Цікаві є ті слова, що кажемо на пращання. Вийшов би гарний словник таких висловів, коли б можна їх позбирати. Скільки в таких словах тепла, любови, бажання добра другим, і нераз глибокого змісту. Пригадаймо собі такі слова з нашого життя, або все те, що ми другим на пращання казали.
Дорогі Браття і Сестри! Поступає не інакше і свята Церква в часі наших Богослужень. Звернім увагу, як вона нас пращає кожного разу, коли кінчиться якась спільна Богослужба і ми маємо відходити до своїх обов’язків. Ця кінцева частина кожного в нас Богослуження має окрему назву — отпуст. Церква відпускає нас додому по спільній молитві. Можна б це навіть переложити словом пращання, замість старого «отпуст». І що каже нам на пращання Церква? Яке останнє її слово для нас по Богослуженні? Мусять це бути вагомі слова для нас, коли Церква каже їх при самому кінці. Попри пригадку про те, що за нас моляться різні святі богоугодники, на чолі з Марією Богоматір’ю. з якими ми разом молилися. Церква на пращання каже нам, що Христос є істинний Бог наш і чоловіколюбець! Іншими словами, Церква немов каже на пращання: благословлю вас на відході, але затямте на все — Христос є наш Чоловіколюбець. Це є останнє слово кожного у нас Богослуження і ми потверджуємо його окликом: Амінь! — нехай так станеться! Христос є Чоловіколюбець! Велика правда на все життя.
Великодній круг свят кінчиться в нас празником Христа Чоловіколюбця. Цей празник сьогодні торжественно святкуємо. В латинській Церкві та любов Христова має свій символ — Його проколене списом Серце і у них зветься цей празник Серця Христового. В нашій Літургії Христову любов до людства охоплює стало цей літургічний наш термін, що його кажемо при кінці кожного Богослуження — Чоловіколюбець. Христос — любитель людини, Христос Любитель людства. Той самий зміст, дві різні назви. Радше точніша наша назва у відношенні до людей.
Пригадаймо собі ще на хвильку вислови, в яких кажеться про те, що хтось миле йому любить. Чуємо нераз — такий-то любить життя. природу, нарід, мистецтво, дітей, спорт, птахів, тощо. Чи чули ви коли вислів: він любить людину, людство? Ні! Такого не було, бо це справді за широке поняття і не думаю, чи це аж так дуже приманливий предмет для любови… Можна любити свій нарід, можна любити покривджених, убогих і їм помагати, але все людство і поодиноку людину, виглядає не піл силу нам. Володарі держав повинні б любити весь свій нарід, можна любити покривджених. убогих і їм помагати, але все людство і поодиноку людину, виглядає — не під силу нам. Володарі держав повинні б любити весь свій нарід і поодиноку людину, але чи справді так є? В більшості ті, що при власті люблять свою власть і приємність їм справляє володіння над другими, слава з тим пов’язана чи й різні особисті користі. Скільки ж тих, що володіють, замість любити своїх людей, давлять їх, угнітають тягарами і обмеженнями, а то й кажуть стріляти до своїх людей, коли вони чогось гуртом домагаються, виморюють їх штучним голодом чи давлять їх страхом-терором. А вони повинні б любити людину, нарід, служити йому, себе цілковито віддати на щиру службу для добра, а не для лих, зла і терпінь народу. Ні, не найдете серед людей таких, щоб їм можна було дати титул чоловіколюбця, любителя людства. Єдиним є Христос.
Є воно так тому, бо Христос є у цілковито іншому відношенні до людей, до людства, до людини, як ми всі. Христос як Богочоловік є того людства спасителем рятівником. Він жив між нами, серед нашої мізерії тільки ради нас, ради нашого добра, і то кожного з нас. Він. так би мовити, залишив свої небесні висоти, щоб привернути нам втрачену нами людську гідність. Божий образ в нас. Він вчинив, що ми знову стали людьми, він забезпечив нас усіх у вічне життя, коли закінчимо нашу земську мандрівку. То зробив для людства Христос! Коли хтось з нас, людей, з любови до людей винайде для нас якийсь лік. щоб нас врятувати від якоїсь грізної недуги, ми радіємо з того і вдячні йому, чи подивляємо ного, бо поміг нам усім, нашому здоров’ю. А тут хтось, що вчинив для нас усіх такі великі добродійства, що змінили наше буття, дав на те докази і забезпечив нам вічне життя! Таким є Христос і через те Він одинокий заслуговує на цей гарний і високий титул Чоловіколюбець. Він одинокий! Якщо є на землі такі нещасні люди, що в розпачі нераз кажуть: ніхто мене не любить, бо я не варт любови, я лиходій і негідник, то скаже велику неправду такий чоловік! Є один, що любить тебе, чоловіче, не зважаючи на ніщо, навіть на те, що ти тієї особи не знаєш, або її заперечуєш — то є Христос! Чоловіколюбець!
Є між нами докази на ту любов Христову, є докази на те, що Христос справді єдиний чоловіколюбець, любитель людства. Є. дорогі Браття і Сестри!
Погляньмо на Розп’яття. Або сам лише хрест. Хто це? Що це за знак? Хто на ньому згинув? В євангелії маємо два речення, які послужать відповіддю: «Так Бог полюбив світ, що дав Сина свого Єдинородного» (Ів. 3,16) і Слова самого Христа: «Більшої від цієї любови ніхто не має, коли хто життя своє кладе за друзів» (Ів. 15,13). Він був той, що те своє життя віддав на хресті за нас усіх, за кожного з нас. Нема більшої любови за таку любов. Апостол Іван, що так ту любов до Христа вмів відчути, бачив її, має такі слова, коли приступає до опису Христових страстей: «Перед святом пасхи, Ісус знаючи, що прийшла його година перейти з цього світу до Отця, возлюбивши своїх, що були в світі, возлюбив їх до кінця» (Ів. 13,1). Так! До кінця, бо зараз по смерті, римський вояк проколов списом Його бік враз зі серцем, з якого виплила кров і вода. Христос, як каже св. Павло, своєю смертю нас усіх купив, викупив, вирятував, привернув наш дійсний образ Божий, який ми осквернили. Які великі добродійства ми отримали Його заслугами, добротою, милосердям і любов’ю до нас! Він заплатив за нас найбільшу ціну.
Він дав докази своєї любови, коли жив з нами на землі біля 33-ох років. Він не жив в палатах, чи в єрусалимській святині, а жив серед найпростішого і бідного народу як мандрівний учитель. Він міг сказати, що «лисиці мають нори і птиці небесні гнізда, а Син чоловічий не має де голови приклонити» (Мт. 8,20). Він просить-закликає: «прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені і я облегшу вас» (Мт. 11,28). І Він. справді, облегшував кожного в нещастю, клопотах і трагедіях. Яка то рідкість між нами, коли хто з нас людей іде між нещасних, щоб з ними жити і їм помагати. І між потребуючими не були тільки хворі. Були теж такі, що їх ми звемо поганими людьми, грішниками, а тоді звали митарями. І на це має Ісус відповідь: «здорові не потребують лікаря, а хворі». Яка це любов до людини! Чудово це збирає і вичисляє наша Вечірня в день Христа Чоловіколюбця у своїх стихирах. Христос в часі свого туземного життя жив тільки для людей.
Не залишив Христос світ зі своєю смертю і вознесенням. Не користали з Його любови і помочі тільки Його сучасники і очевидці. Він лишив себе для постійної помочі людству на всі часи, чого ніхто з людей не може зробити! Такі засоби міг лишити тільки Бог! Тільки Божа любов! Тільки справжній любитель людства. Він лишає самого себе і то в такий простий спосіб: під видами хліба і вина у Пресвятій Евхаристії, як своє правдиве Тіло і Кров. Він є стало з нами! За цим стоїть Його всемогуче запевнення, що це справді Він з нами у видимий спосіб. Він створив і лишив на всі часи Церкву, свою живу спільноту, в якій Він діє і вона продовжує Його спасенне діло як Він Сам. Він лишив засоби спасення, якими ми стаємось Йому подібними, якими лікуємо наші душі. Він післав нам Святого Духа, що дає нам життя, святість і Божу силу. Він лишив нам не якийсь скомплікований кодекс безчисленних приписів і законів, а одну тільки заповідь: як я полюбив вас, так ви любіть один одного і по тім буде пізнати, що ви мої учні.
О, Дорогі Браття і Сестри! Христова любов до нас — то безмежний океан, якого зміряти чи охопити одним поглядом неможливо. Він, справді, любитель людства і щастям кожного з нас є усвідомлення: мене любить Христос! Тією думкою ми християни повинні жити з переконанням. Тоді життя наше стане зовсім інакше, з іншим виміром, сонячним, радісним, хоч би й серед хмар і житейських негод. Христос нас любить, Христос єдиний любитель людства, Чоловіколюбець. Амінь.
