Над відкритою домовиною бл. пам. д-ра Олександра Фаріона можна багато доброго і змістовного сказати. Відійшла від нас людина, яка, помимо своєї професійности і досконалого виконування обов’язків та наскрізь виявленого суспільного і християнського наставлення та природньої мудрости до всіх справ, помимо відомої і надпересічної громадської культури і жертвенности, помимо постійних і глибоких зацікавлень національними і політичними справами не пишалася високими титулами й функціями, рідко коли ім’я якої з’являлося на сторінках «великої преси», яка не конкурувала амбіціями і змаганням за популярність з багатьма нашими загально визнаними суспільними величинами.
Бо за цим він не побивався і це не було в його стилі. Незалежно від цього, відійшла від нас велика людина на своєму місці, у тих умовах, де її поставило Боже Провидіння — в родині, професії, громаді, у своїй церкві-парафії.
Мені припав сумний обов’язок прощати покійного доктора Олександра від української католицької громади — парафії свв. Володимира й Ольги, від Парафіяльної Ради, її президії, першим головним радним якої він був на протязі майже п’ятнадцяти років. А тоді, коли не міг виконувати цей перший мирянський пост у парафії, д-р Фаріон завжди був членом президії, членом різних комісій та комітетів. Останньою важливою функцією Покійного було головство Будівельного комітету Релігійно-Культурного Осередку свв. Володимира й Ольги, пам’ятника Тисячоліття Хрещення нашої Батьківщини.
Отож, прощаємо в особі покійного доктора Фаріона першого і найвидатнішого серед нас мирянина в нашій парафії, будівничого собору душ і собору фізичного, завжди першу особу біля нашого Отця Настоятеля, його найближчого дорадника, нашого ментора, зразок громадського і мирянського провідника, людину, яку з правом можна назвати нашим засновником, інспіратором, нашим духовним батьком.
Коли перед 22-ма роками, 20 жовтня 1968 р. зійшлися майбутні парафіяни свв. Володимира й Ольги на перші засновуючі загальні збори, всі спонтанно відчули, що нову релігійну одиницю найкраще поведе д-р Фаріон, який не займав найвищих постів у Комітеті оборони традицій, але який мав найкращі дари повести нову громаду від протестів і боротьби за свої права до мирного будівництва, від конфронтації до творчої праці, яка на протязі двох десятків років дала такі гарні плоди не лише для нашої чікаґської релігійної громади, але і для цілої нашої Церкви. Свідомо і в почутті національного і християнського обов’язку взяв на себе д-р Фаріон ці навантаження, що напевно обмежували його і родинні, і професійні обов’язки.
Але на цьому пості провідного і всюди присутнього мирянського діяча парафії свв. Володимира й Ольги зусилля Покійного були постійно успішними. Чому? Я вірю, що було над ним, його працею і всіми нами, хто був із ним, Боже Благословення! Але мав також д-р Фаріон правильну і ясну концепцію, що і як робити, чим повинна бути церковна одиниця, які наші завдання, їх пріорітети, а найважливіше вніс у нашу працю сенс реальности, діловитости, працьовитости й велику ділову любов до справи, за яку він і ми всі взялися! Без тих властивостей і його мудрого провідницького хисту ми не могли б того всього осягнути не лише як одна парафіяльна громада, але і як українська спільнота в нашому місті, а я думаю, що й багато чого ми були б не осягнули в мирянському русі УКЦеркви без чеснот і етосу д-ра Фаріона.
Годі сьогодні на цьому місті подавати індивідуальні заслуги та оцінювати окремі діла, функції і ролю нашого Покійника. Треба б чимало говорити й писати і це, мабуть, не дало б повного образу і не схопило б ролі і вкладу праці та провідництва у парафії нашого доктора Фаріона. Сьогодні тільки варто згадати його ділові звіти на загальних зборах парафії, на його виступи на сходинах парафіяльної ради, де він бував скупий на слова, а де всі чекали на його інтервенцію і підсумки; слід нагадати його продумані виступи та промови з нагоди різних громадських і парафіяльних зустрічей і врочистостей, його звернення і привіти до високих наших церковних достойників, виступи в час зустрічей з православними братами, діловий вклад у різні наради Патріярхального руху, його цікаві, змістовні статті, хоч журналістом і редактором він не був, щоб повністю відчути глибину і конструктивність його думки, реалізм плянів і оптимістичну настанову до праці і суспільного життя.
З-поміж багатьох думок Покійного, які можна б запитувати, дозвольте згадати тільки дещо із того, як він оцінював нашу парафіяльну громаду, її місце в Українській Католицькій Церкві, її змагання і досягнення. В кінці першого десятиліття існування парафії свв. Володимира й Ольги д-р О. Фаріон писав:
«Наша старокалендарна громада здала іспит релігійної і громадської зрілости. Не дала себе звести на манівці, не дала себе розбити, не поширилось сектантство, а залишилась вірною Помісній Українській Католицькій Церкві. Реалізуючи на ділі кличі про оборону традицій, обряду, мови і українського календаря, наша старокалендарна громада зорганізувала і розбудувала сильну одиницю нашої рідної Церкви, парафію свв. Володимира й Ольги, яка розпочала своє друге десятиліття» («Собор душ», Чікаго, 1982, стор. 112).
Відходячи від нас, наш Перший Мирянин залишив нам і свої дороговкази, і свої заповіти. Залишитися вірними тому, чим ми були, у що вірили і що залишається нам досьогодні дорогим. На наших очах ці ідеали відроджуються на нашій рідній Україні. Хоч недуга на протязі останніх двох років прибивала й ослаблювала доктора Олександра Фаріона, але він до останніх своїх свідомих днів живо цікавився подіями в Україні, жив ними, радів із всього того, що там відбувається позитивного і що нас сповняє великими надіями. Не судилося йому дочекати днів, які не за горами, коли Українська Церква і наш нарід стануть вповні незалежними, вільними і господарями у своїй хаті. Але ще за життя відчув, що ми близько нашого рідного Сіону і, мабуть, останніми своїми поглядами душі він бачив той недалекий час, про прихід якого він так мріяв і для чого віддав труд свого виповненого, справді блаженного і Богу вгодного життя.
Прощаючи покійного доктора Олександра Фаріона у його шлях до вічного життя від парафії свв. Володимира й Ольги, від її духовного і мирянського проводу, всіх організацій, братств, сестрицтва Покрова Богоматері, якого працю Покійний високо цінив, від Патріярхального руху, від близьких друзів, однодумців і співробітників, додаю і свої особисті прощання від моєї родини й від себе особисто. Д-р Фаріон і його родина були нам дуже близькими і незабутніми приятелями. Ділимо щиро з Вами Ваш біль по великій втраті, дорога Ярославо, пані Фаріон та вся родино Покійного. Його добра пам’ять і приклад життя залишаться всім нам дорогим і незабутнім спогадом про велику і світлу Людину. Ми свідомі, що її важко заступити, але ми також вдячні Богові, що святої пам’яти д-р Олександер жив з нами, працював серед нас і для нас, а ми жили і працювали з ним.
Нехай пам’ять про нього буде живою у віках!
д-р Василь Маркусь
