Прощі, туризм, пригодництво

Українці, що живуть в Европі, переживають тепер часто одну справу, яка виникла зі здобуттям нашої державности і свободи в Україні. Один з виявів тієї свободи, на яку ми так довго чекали, — це можливість для наших братів виїхати за кордони України і відвідувати інші країни світу. Ви бачили, коли пташину в клітці, як вона тужливо дивиться на світ поза ґратами її в’язниці, а коли вона припадком вилетить назовні, вона почувається не своя у своїм леті, немов не своїми крилами, сідає перелякано на гіллячку, здивовано оглядає дивний світ поза своєю неволею і не знає, що із собою робити, бо до того світу і свободи не привикла.

В Україні тепер всі хотіли б їхати і побачити західній світ, наче б він був якоюсь чародійною країною, щось такого, що в людській уяві поміститись не може, наче б в тому світі було все якесь не земське, не людське. Так воно не є. Нам відповідають, що ми так говоримо, бо ми до цього вже привикли. Правду кажучи, є в тому західньому світі тільки те інакше, що по крамницях є багато краму, і він не зникає, хоч його купують. Щодо краси, більшість міст не дорівнюють красі нашого Києва. Очевидно, в інших країнах кращий порядок, як у нас, нові на дорогах автомашини, кращі дороги та інші речі, кіоски переповнені газетами і журналами, не бачиться бідноти… Комунізм лишив нам руїну… Старинностей в Европі більше, мистецтва тут і там більше, і це нормально. Але птиця, що була в клітці, хоче полетіти в невідомий світ і на власні очі побачити все, бо то є теж знак свободи, для якої вона зродилась. Але птиця не знає, скільки на неї чекає небезпек і труднощів в уживанні свободи, не знає, як ту свободу вживати, не має для цього засобів, спроможностей. Не маючи грошей, наші туристи можуть численний крам тільки із заздрістю оглядати, в готелях не можуть приміститися і змушені ночувати у автобусах, в яких приїхали, з численними прикрими невигодами; не маючи так важної сьогодні в туризмі асекурації, вони виставлені на небезпеку великих коштів для здоров’я. Про їдження вже й не говорю, або труднощі з мовами та незнання всього того, що турист пізнати хоче.

Та я не про те хочу писати. Вже в багатьох містах наших поселень наші люди пережили різне, і вийшли з того навіть неприємності, власне через те незнання ніби «нового світу». Ось в Римі ми мали недавно більшу першу групу людей з України числом аж 320! Вони справді вирвались із клітки і пурхнули в широкий світ. Приїхали неприготовані, в Римі ми нічого не знали про їхній приїзд, їхній приїзд почався відразу блуканиною, ми послужити їм не могли, бо нас в Римі на таку велику групу замало, а засобів ще менше, а їх приїхало більше, як нас тут усіх. А ціль їх була одна — побачити Захід, що б там не було, майже за словами пісні: «Ой, пан чи пропав, двічі не вмирати…». Від початків організації тієї подорожі, як ми довідались, аж до її завершення все було в стилі тієї пісні. Все було повне грізних небезпек на неприємному італійському холоді, прикрих клопотів з приміщенням на нічліг, а ми почувались до обов’язку їм помогти, і це не було для нас легко. Головна хиба тієї подорожі була — цілковите недосягнення цілі, що є у всякому людському ділі найважніше. Коли цілі немає, коли її не осягається, дія є нераціональна, тобто виглядає нісенітницею. Те означає: покладено стільки труду, пережито стільки прикрощів, жертв і важко здобутого гроша і тільки «щось побачив» або, властиво, нічого не бачив, нічого не пережив, а лишив по собі не все добру славу, не повернувся з якоюсь духовною користю. Ідеться головно про Рим. До Риму хто в світі їде, їде в першу чергу як паломник, як християнин, щоб поклонитися святим місцям, які скривавлені кров’ю перших Христових мучеників. То властиво єдина ціль поїздки до Риму. Можна ще їхати оглядати старинності Риму, і багато їх, італійське славне мистецтво, побачити культурні надбання тисячів років того народу і, остаточно, — відпочинок, розвага серед природніх приємностей тієї середземноморської країни. Але мільйони туристів їдуть до Риму як прочани, з молитвою, з покаянним духом, з бажанням духовного корму і віднови душ. Не для пригод. В минулому усі великі та численні групи наших людей із різних поселень світу приїздили з такими шляхетними цілями, і лишали вони гарну славу про український стиль прощ, про українську християнську духовість.

Традиція прощ дуже давня. Ісус Христос, за традиціями ізраїльського народу, від дванадцяти років свого життя ходив на прощі до Єрусалиму.

Християни це наслідували, і від перших століть були два міста, куди вони спішили як прочани: Єрусалим — Свята Земля і Рим. Згадаймо нашого Данила Паломника з Чернігова, що у 1106 році відвідав Палестину і на святих місцях плакав і молився за свою руську землю. До Риму спішили тисячі, а потім мільйони прочан світу, щоб відвідати місця смерти великих апостолів Петра і Павла. Ці прочани залишили тисячі написів на стінах катакомб — славні графіти — як свідоцтво своєї молитви і побожности. В Римі були посли наших князів, тут похоронений київський митрополит Рафаїл Корсак з ХVІІ ст., тут спочиває св. Йосафаті багато наших братів, що тут молились, навчались, працювали і репрезентували свою Україну перед світом, бо Рим таки є центром християнського світу. В Римі є наша чудотворна ікона Божої Матері Жировицької, перед якою молився по її віднайденні на мурі в одній з кімнат сам папа, наказуючи вирізати цей шматок муру і примістити її в нашій церковці, яку вже маємо в Римі близько чотириста років. Є вже чимало наших духовних інституцій, і українські прочани мали собі все за честь їх відвідати в часі свого побуту в Римі.

Наш народ любив прощі — православні й католики, ми мали свій добрий стиль відбувати прощі, ми мали в Україні свої міста і місцевості для таких святих подорожей, щоб тим боговгодним ділом щось у Бога здобути, Бога перепросити, щось вимолити, чогось надприроднього навчитись, щось врятувати і вернутись додому інакшими. Погляньмо в нашу літературу, скільки там чудових згадок і навіть описів прощ: Шевченко, Нечуй-Левицький, Марко Вовчок і інші. Наші козацькі старшини їздили на прощі до Києва, а останньо гарно описала прощу цілим окремим розділом Ліна Костенко у поемі «Маруся Чурай». Київ був нашим святим містом для прощ, і туди нам тепер теж треба їхати з тією святою ціллю, а не тільки як туристи. Це треба нам конечно відновити, і як багато здобув би тим наш екуменізм! Проща — це святе діло, покаянне, Боже, шляхетне з молитвою, каяттям, сповіддю, причастям, милостинею. З такими, в першу чергу, цілями приїжджається до Риму.

Наші Браття з України всі хотять їхати тепер на Захід, щоб «побачити» його. Хочемо стати туристами, європейськими! Але, коли їдемо до Риму, маємо бути прочанами — православні ми чи католики, атеїсти чи вільнодумні. І атеїсти їдуть до Риму в поважній цілі застановитись над християнством, послухати слів папи. Так! Інші речі чи пляни роблять поїздку до Риму пустою і безцільною.

Робім наші прощі до Риму з нашими гарними і святими традиціями, як і так всі хочемо шанувати і які є частиною нашої духовости. Рим зветься Святим Містом, і таким воно є своїм минулим. Тут не їдемо, щоб гуляти, шукати пригод, торгувати, безумно веселитись чи ловити гав, не знаючи толку всім тим численним церквам, будівлям і пам’ятникам! їдемо до Риму найперше як прочани, а потім як культурні люди, побачити культуру іншого народу.

Щоб це належно зробити, треба до цього приготовитись. Не їхати, немов на якусь авантюру. Це не гарно, не поважно і не культурно. їдемо помолитись, висповідатись-розговітись і поклонитись слідам Христових героїв-мучеників. Ми в Римі радо, як тільки можемо, нашим прочанам поможемо, хоч нечисленні ми і небагаті. Але тому, що наші прочани з України не мають грошей і не можуть жити навіть у скромних та дешевих готелях, не їдьмо як бурлаки, щоб спати під кущами чи в автобусах. їдьмо найбільше групою 40-45 осіб, яких зможемо скромно примістити і бути вам в Римі провідниками. Треба нас про те напевне повідомити і замовити місце. Нехай такі прощі організують наші єпископи чи священики, які все те з нами в Римі уплянують. Не даваймо провадити недосвідченим провідникам, які часто дивляться на такі подорожі під кутом пригодництва. Чужинці замовляють в нас місця рік перед приїздом! Тому часто наша гостиниця є зайята. Сотень примістити не можемо. Спати на підлозі чи покотом десь на коридорах — такого не водиться і треба шанувати свою гідність і не платити нею за заспокоєння простенької і плиткої цікавости. Та й почекаймо ще трохи з подорожами, поки могтимемо мати наш власний гріш з вартістю на міжнародньому полі. Це буде, і треба вірити в це, бо ми нарід великий, земля наша не бідна і все здобудемо при пильній праці.

Їдьмо, щоб у Римі взяти участь у Св. Літургіях, і наші прочани з діяспори все так робили. Приїжджаймо все з бажанням бути на авдієнції у папи і почути його слово в українській мові серед численних народів світу, присутніх в часі таких авдієнцій. Ми ж десятками років бачили, скільки малих, непомітних народів часто тут, у Римі, бувають, і їхні імена проголошуються, а українців не було, хіба раз в рік. А тепер можемо бути і щотижня! Приїжджаймо до Риму відвідати катакомби, славні музеї, наші скромні інституції, семінарії, манастирі, бо тільки те тут маємо, української громади з родинами і громадським життям в Римі немає, бо все тут на студіях чи якійсь церковній праці. Та й напевно люб’язно стріне Вас і наш перший в Римі амбасадор України! На прощу приїжджаймо весною, літом і ранньою осінню. Не зимою. Пізно восени і взимку ніхто не купається в морі, а літом ніхто не полює на звіря, щоб здобути добре хутро. На все є, як кажемо, сезон — час, так і зокрема в туризмі. І думаймо, як і у всіх речах, з якою ціллю їду, чи тая ціль гідна нашого труду, щоб не перемінилась наша подорож на змарнований час. Думаймо про духовний здобуток, а не заспокоєння простенької цікавости. Добре зорганізована і відбута проща принесе вам духовне вдоволення, ви духовно збагатитеся, ваш побут в Римі принесе славу вам, нашій Україні, і все тут буде на славу Божу!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>