Прошу… Благаю…

Була в «Нашому слові» надрукована стаття під самовпевненим заголовком «Досить панахид», була сумна й гірка — «Байдужість», а тепер смиренна «Прошу… благаю…».

Пройшли місяці, і пропало самовпевнення. Те, що я побачив, що почув, є так сумне і гірке, що важко передати його на папері. Залишається, отже, покірливе благання.

Тиждень тому я повернувся з чергової поїздки по Бескиді. За останні місяці я вже звик до розбитих хрестів, нищених цвинтарів, церков у руїнах і не думав, що щось може ще мене заскочити. А все таки…

Дорога вела з Гладишова через Криве, Ясьонку — на Липну. Сумний Христос з розп’яття за Ясьонкою — це була вістка того, що переді мною. Знищена капличка і кілька пам’яткових хрестів — це все, що лишилося з Липної. В Радоцині уціліла одна хата, можна впізнати, де стояла церква. В Чорному ще стоїть церква, три хати, ще є декілька цілих та розбитих кам’яних хрестів. Незнаєва — тільки нова колиба та кам’яні хрести. Це все звичайне, і до цього я вже звик.

Ще трохи мандрівки, і околиця стає велелюдною. Ось і Святкова Мала, а за нею Святкова Велика. Село старе, першу згадку про нього знаходимо в документах з 1554 р. В документі з 1581 р. згадується про те, що в селі є церква. Це тут в 1918 р. була створена «Руська Народна Рада». Церква, що тепер стоїть, була побудована в 1757 р. Ось, що писали про неї історики мистецтва в 1968 р. в протоколі з об’їзду пам’яткових церков в Горлицькому і Ясельському повітах: «Об’єкт аварійний, вимагає негайної інтервенції. Церква у Святковій Великій, яка належить до І групи пам’яток мистецтва, є не тільки найціннішим об’єктом архітектури, але й найбільш характеристичним і найціннішим об’єктом під науково-дидактичним оглядом серед церков лемківської етнічної групи в Польщі».

Це було написано восени 1968 p., 15 років тому. А що тепер? Декому, може, й здається, що вже давно відремонтовано церкву, і тепер вона в дуже доброму стані. Тільки при цьому треба знати, хто тепер користається церквою. Отже, від початку 50-х років належить вона римо-католицькій парафії в Дошниці. І ще одне. Треба взяти до уваги факт що ця парафія знаходиться на території Перемиської єпархії. А тепер вистачить поглянути на знімок. Так виглядає церква у Святковій Великій сьогодні (нехай нікого не «чарує» риштовання — воно стоїть) вже добрих декілька років). Що могли б тепер написати про неї історики мистецтва?

Коли 20 років тому я вперше увійшов до цієї церкви, був захоплений чудовими, пишнобарвними образами, старими іконами. Тепер вони вже не захоплюють — вони в великому Проценті знищені водою. А й ікон стало якось менше.

Що станеться з цією церквою за рік, два? Яка доля її чекає? Може, така, яку «підготували» ті, що користуються дзвіницею в Мисцовій? Стара дерев’яна дзвіниця в Мисцовій походить з кінця ХУІІІ або початку XIX ст. Її не ремонтували від більше, як 50-ти років. Перехилена, із зламаним хрестом, все таки стоїть, не хоче впасти. Тільки, як ще довго постоїть? Варто згадати, що Мисцова належить до римо-католицької парафії в «славних» Полянах.

Коротка мандрівка лісовою дорогою через гори — і Гирова. Село розташоване в глибокій долині Івелки. Важко сказати, коли воно було засноване. Перша згадка в документах про приходство в Гировій походить з 1706 p., але усні перекази кажуть, що вже в ХІІІ-ХІV ст. була тут церква. Кажуть, що мурована вівтарна частина теперішньої церкви — це колишня ротонда. Скільки правди в цих переказах? Офіційно пишеться, що церкву в Гировій було побудовано в 1780 р. Востаннє її ремонтували в 1932 р. Від 1947 р. вона належить римо-католицькій парафії в Дуклі. Але в якому стані вона сьогодні!

Я розмовляв з людьми. Вони хотіли ремонтувати церкву, але ксьондз якось не міг полагодити цього. Просили навіть, щоб церкву віддали манастиреві в Дуклі, але декан на це не погодився. Кажуть, що тепер ксьондз має замір купувати порожнисту цеглу, бо дерево тепер таке дороге. Порожниста цегла на ремонт дерев’яної церкви?! Це неймовірне, правда? Але продовжую далі. Розмову зі мною ксьондз Станіслав Сяра, парох Дуклі, розпочав від питання: «Чи ви ще вірите, що церкву в Гировій варто ремонтувати? Чи не краще побудувати новий костьол?». Ось і вся таємниця порожнистої цегли! Пробую переконати ксьондза, що все таки ремонтувати церкву треба, що це ж дім Божий, а до того визначна пам’ятка мистецтва. Розповідаю про чудову ікону Божої Матері з цієї церкви. А ксьондз своє: «Чи варто?.. Чи не краще?..» Він говорить про те, що парафія дуже мала, бідна (до церкви в Гировій належить 30 родин), що вона не спроможна провести великий ремонт, якого вимагає стан церкви. Мені хочеться запропонувати ксьондзові, щоб поїхав і подивився, в якому стані є церква в Кунковій і Ліщинах, де православні парафії мають набагато менше віруючих, Але після близько годинної розмови з ксьондзом Сярою я вже знаю — жоден аргумент: ні теологічний, ні мистецький, ні просто людський до ксьондза не промовить. Він знає одне — краще побудувати новий костьол. Час кінчати цю розмову. Ще тільки останні слова ксьондза Сяри: «Справа церкви в Гировій є у єпископа Токарчука. Якщо йому не буде залежати на ній, то мені тим більше». А може ці слова несуть надію? То ж декілька років тому канадські українці дали єпископу Токарчукові медаль за охорону пам’яток української культури, а недавно за це ж призначили грошову нагороду. Може єпископ скаже: «Ремонтувати!»? То ж в своєму пастирському листі з нагоди справи церкви в Полянах (з 5.ІV.83) він писав, що всі уніятські церкви є власністю римо-католицького ксьондза, а про свою власність випадає дбати. Тільки та пам’ять! Як змія шипить, вбиває надію! А церква в Хотинці, а церква в Мякішу Старому, а церква з Лютовиськ, а десятки викинених іконостасів, знищені розписи?! Це все в Перемиській єпархії. Про це не можна забути!

Так що? Вже немає надії? Невже завтра мусить загинути церква в Гировій, післязавтра — у Святковій Великій, в Хотинці?.. І знову хочеться кричати: «Ні! Ні!! Ні!!!». Тільки, що поможе крик, і до того однієї людини? Але не можу бути байдужим! Ніхто з нас не може бути байдужим! Лишається покірне — «Прошу… благаю…». Звертаюся до всіх католиків, а особливо до тих, східнього обряду, прошу вас, благаю, зробіть все,щоб адміністрація вашого костьола не знищила пам’яток нашої спільної культури. Не може «перестати існувати» церква в Гировій, церква в Святковій Великій, церква в Хотинці — найстаріша й одна з найцінніших дерев’яних церков у Польщі.

Прошу… благаю!

Богдан Мартинюк

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>