Пряшівським греко-католицьким владикам

«Мово рідна, слово рідне,
хто вас забуває,
той у грудях не серденько,
але камінь має».
Маркіян Шашкевич

 

Слідами мучеників наших —
Владик — і Гойдича, і Гопка,
післав Вас Бог також у Пряшів,
як дальшу кременицьку сопку.

Яка ж це сопка? Наша? Рідна?
Чи вже забарвлена чужою?
Ніби помалу, ніби здрібна —
у нашій Церкві у двобою…

Лиш пригадайте, як то було
в Галичині чи на Підляшші!
Чужим там духом всюди дуло,
та були там владики наші.

Вони з отцями несли в чаші
Офіру Богу, а народу —
свідомість рідну в мові нашій…
Чому не робить цього Пряшів?

На Закарпатті пробували
полин садити… Смердить досі.
Не прийметься на наших скелях,
Безсилі є там чужі роси.

Бо дух святого Йосафата
і Слуги Божого Андрея (Шептицького),
що перед троном Божим просять
за наш народ і його дії,
приносять плоди пребагаті,

жнива вже стеляться в покоси
на всій широкій Україні
і всюди, де є діти наші,
не забувають ні на Пряшів.

Тому Господь оце Вас нині
Святішого Отця рукою
післав на ниву, може важчу,
до бою, до святого бою. —
За нашу Церкву, нашу мову —
як основу…

Подумайте, Преосвященні,
що правнуки про Вас напишуть,
а то напишуть поіменно
про Ваші чини дальші й ближчі.

Тому хай проповіді Ваші
і просьби до Христа й Покрови —
несуться завжди в рідній мові!

Хоч в діялекті Закарпаття,
бо все це рідне і багате
і дороге душі народу…
А Бог Вас нагородить.

Михайло Качалуба
Шерне, 6 вересня 1992 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>