Привіт Папи для учасників – ієрархії Східних Католицьких Церков Східної Европи

(Папа Іван-Павло II передав привітання Кардиналом Ахілле Сільвестріні,
який є префектом Конгрегації Східних Церков)

  1. Я особливо задоволений і зворушений, що, через Вашу ласкаву участь, Шановний Брате, можу передати моє вітання у Господі учасникам зустрічі єпископів та чернечих настоятелів Східних Католицьких Церков Европи з Конгрегацією Східних Церков, передбаченої у Гайдудорозі (Угорщина) з 30 червня по 6 липня цього року.

Зустріч є подією великої ваги: найвищі відповідальні достойники католицьких Східних Церков зберуться разом, щоб ще краще зрозуміти те, що вселенська Церква чекає від Східних Церков, уже перебуваючих у спільності з престолом Риму. Це стало можливим завдяки віднайденій свободі, яка ставить католицькі Східні Церкви Европи перед новими можливостями та завданнями. Ці Церкви заплатили високу ціну за свій вибір залишитись вірними Господеві та за вибір спільності з Єпископом Риму, й часами це їм коштувало життя. Змушені жити у підпіллі, позбавлені свого клиру, часто засланому у в’язниці або, у кожному випадку перебуваючому під виснажливим наглядом та постійним обмеженням свободи у пастирській діяльності, ці Церкви, знесилені, але вірячі у Того, який переміг світ, сьогодні стоять перед складним завданням виходу з катакомб для того, щоб відповісти на потреби вірних, які нарешті звільнилися з-під гніту, але стикаються з новими міражами та новими викликами.

Дуже важливим є те, що Священна Конгрегація Римської Курії, яку очолює шановний Кардинал, заплянувала цю зустріч, щоб запропонувати єпископам, серед яких є справжні сповідники віри, можливість зустрітися, помолитися та замислитись разом серед них самих та зі співробітниками конгрегації для того, щоб та краще зрозуміла їх сподівання і з більш рішучою готовністю висвітила напрямки, сформульовані Апостольським Престолом для східних католиків. Посередництвом Конгрегації Східних Церков поряд з ними стоятиме сам Папа, як скала, на якій треба будувати завжди нову будівлю вірності Господу Ісусу Христу. Саме з цією простотою взаємної уваги й будується Церква.

Я впевнений, що цей спільний досвід збагатить усіх, зміцнюючи у католицьких східних Церквах завдання все кращого визначення форм їх власного специфічного внеску: вони уприсутнюють у серці Церкви скарб християнського Сходу й, у той же час, беруть участь у потоці ласки, яка наповнює різновидне й багатоформне тіло католицької Церкви.

У вірності цьому подвійному покликанню полягає спільне сподівання. Я переконаний, що більш чітке усвідомлення цієї ідентичності допоможе також визначити точне місце східних католиків на екуменічному полі діяльности, сприяючи, таким чином, перемозі непорозумінь та напруження, які принесли і продовжують приносити з собою немало страждань. Це підкреслює уже сказане мною у Листі до Єпископів Європейського континенту про відносини між католиками та православними у новій ситуації Центральної та Східної Европи: «Я сердечно бажаю, щоб, де б разом не жили католики і православні, встановилися братні відносини взаємоповаги та щирого пошуку спільного свідоцтва єдиному Богу» (AAS LXXXIV, 1992, с. 168).

Чим більше східні Церкви будуть самими собою, тим чіткішим буде їх свідчення, ближчою і більш ясною їх приналежність до християнського Сходу, пліднішою та ціннішою їх доповнювальність щодо відношення до західної традиції.

Я прошу у мучеників цих шанобливих Церков, відомих і невідомих, супроводжувати цю подію, заступаючись перед спільним Отцем, щоб отримати для усіх відкритості сердець та умів, сміливості, вірності, святої надії на день Господній.

З цим побажанням від серця даю Вам, шановний Кардинале, та усім учасникам Апостольське Благословення.

Ватикан, 28 червня 1997 року, у літургічний празник св. Іренея

Іван Павло II