Питання, які остануться без відповіді

Деяка українська преса пояснює потягнення єп. А. Горняка у Великій Британії, поняттям легалізму, законности і береження правопорядку в Церкві. Дійсність та факти щоденної практики однак говорять про щось, зовсім протилежного. Розгляньмо кожне з цих понять окремо.

Єпископ Августин легаліст. Строго виконує все те, що йому церковні закони й церковна влада приказує. Добре. Папа Павло VI затверджує за Блаженнішим Отцем Йосифом титул Верховного Архиєпископа у 1963 році. Вселенський Собор Ватиканський Другий приймає через аклямацію пропозицію нашого законного наслідника на Києво-галицькому митрополичому престолі, митрополита Йосифа Сліпого, признання патріярхату для Східніх Церков і тим самим для Української Церкви. Згідно з постановами Другого Вселенського Ватиканського Собору у Декреті про Східні Церкви у точці 10 говориться: «Все що сказано про патріярхат відноситься за ПРИПИСАМИ ЦЕРКОВНОГО ПРАВА і до верховних архиєпископів, що стоять на чолі якоїсь окремої церкви або ОБРЯДУ…» Після всіх тих постанов, Блаженніший звернувся до Конгрегації для Східніх Церков за виясненням, чи титул і права Києво-Галицького митрополита треба розуміти в сенсі титулу і прав верховного архиєпископа. Відповідь наспіла 12.1963 що… «львівського митрополита українців треба вважати верховним архиєпископом згідно з нормою…» Клері Санктітаті (канон 324-339). Цю відповідь Папа Павло VI підписав і наказав, щоби ця деклярація стала об’єктом публичного права.

З хвилиною вияснення, що Києво-Галицький митрополит це те саме, що верховний архиєпископ Отець Йосиф починає діяти як глава Помісної УКЦеркви. Видає офіціоз верховного архиєпископа «Благовісник» в якому на першому місці друкується звернення Верховного Архиєпископа до всіх митрополитів, архиєпископів і єпископів візантійського українського обряду. В цьому зверненні говориться таке: Спираючись на 10 точку Декрету про Східні Церкви, що всі канони собору відносно влади патріярхів є важні також для верховних архиєпископів, що очолюють єрархію якоїсь частинної церкви, зглядно якогось окремого обряду, ОТЖЕ З ТИТУЛУ ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПА ПРИЗНАНОГО СВЯТІШИМ ОТЦЕМ, ПАПОЮ ПАВЛОМ VI….» постановляємо і подаємо до відома, що в нашій Церкві візантійсько-українського обряду, ця постанова входить в життя з празником Благовіщення Пресвятої Богородиці 7.4.1965. Ця постанова зобов’язує всі наші митрополії, архиєпархії, єпархії, АПОСТОЛЬСЬКІ ЕКЗАРХАТИ (отже і Вел. Британський теж), апостольські візитатури, як також монастирі всіх наших чинів і згромаджень мужеських та жіночих, все духовенство і вірних.»

Отже з днем 22.12.1963 верховний архиєпископ, бувший митрополит галицький отець Йосиф, — почав формально — правно і фактично діяти, як голова Помісної УКЦеркви, тоді з жадної сторони — ні наших Владик, ні ватиканських конґреґацій, ні від Папи Павла VI не було заперечень. Покликано Літургічну Комісію, почали відбуватись Архиєпископські Синоди і опрацьовано статут Помісної УКЦеркви. Жодного легального відкликання чи відібрання уділених титулів й пов’язаних з тим прав не було. Почалось зате позакулісове вигравання деяких слабших єпископів проти свойого голови, щоби не допустити до справжнього функціонування Архиєпископської влади.

Отже, як погодити легалізм супроти Риму, із нехтуванням ухвал Вселенського Ватиканського Собору, найвищого уставодавчого тіла Католицької Церкви, вияснень Східної Конгрегації, та потверджень Папи? Кого тоді слухає єп. Горняк? Що для нього є законне а що не є законним? Чи ухвали Отців Церкви чи інтриґи урядовців із Східної Конґреґації? Єп. Августин правник, тож повинен нам пояснити, коли й якими ухвалами вище згадані постанови були знесені, Верховний Архиєпископ був здеградований? Чому він вже не є головою УКЦеркви й єп. Горняк не має обов’язку ні йому підчинятись, ні його слухати, ні виконувати його заряджень? Як це все погодити з легалізмом?

Єпископ Августин поступає згідно із законами. Добре, але якими законами? Церковними чи світськими. Про церковні ми вже вище сказали а про світські скажемо нижче. Ще єп. Августина тут не було, коли люди придбали свої церкви і влаштували їх як уміли. Для кого? Чи робили це для священика чи може для себе, для прив’язання своїх дітей, до Церкви і для прослави Бога.

Тепер довідуємось, що церкви не наші! Що нам не дозволяється молитись та так, як ми звикли, як нам наше серце й наш розум наказує. Що єпископ кого захоче пустить до церкви,а кого не захоче то не пустить. 15 осіб із Лондону мають заборону ходити до своєї церкви, а між ними заслужені колись церковні помічники, ктиторі й благодітелі. Це називається єпископ діє згідно із законом. Може — але це навіть не людський закон, вигаданий є, який діє на знищення Церкви.

Як виглядає ця законність у практичному життю зараз розглянемо. Від копи єпископ почав у Церкві примінювати світські закони, від коли почав себе охороняти чужою поліцією, в церкві почало доходити до всяких зайвих і компромітуючих виступів. Коли трапилось якесь заворушення, то процедура була така: священик від престола посилає паламара по поліцію, поліція в шоломі на голові входить до церкви маршує до престола до священика, який відправляє. Цей перериває Богослуження, випроваджує поліція до захристії, а там вже оборонці правопорядку вручають англійському поліцистові готову листу проскрибованих «заколотників». Потім ці самі «впорядчики» прозвані опричниками ведуть поліциста до даної особи й поліцист випроваджує його з церкви. Нікого не цікавить, чи та людина щось завинила, чи ні. Раз «впорядчик» на когось вказав пальцем, раз отець парох вручили поліцистові список здогадних і згори передбачених заколотників — то це підстава до законного випровадження з церкви.

Та так було на початках. Потім почались провокації під церквою. «Впорядчики» штовхали людей, тручали із сходів, зганяли збірщиків з передсінка тощо. Й завжди після спровокованої авантюри терпів не той хто провокував, але пошкодований. Йому заочно, як в НКВД, — присуджувано заборону входити до церкви. Без переслухання і без вислухання свідків. А дехто каже — це законність. Яка — питаю? Хиба тоталітарна!

На адвокатському письмі зазначалось, що «єпископ і трастисти, як законні власники церкви…. забороняють такому то входити до Церкви….» Пошкодовані звернулися до членів трастистів, на яких лондонська катедра була формально записана. Оба члени трастисти заявили, що про заборону нічого не знають, у цій справі ніхто до них не звертався і. т. д. Оце знова приклад законности!

Комісара поліції запитали — на чиє домагання він висилає постійно під катедру поліційну охорону? Комісар поліції сказав прямо — прийшло донесення з єпископської канцелярії, що «фашистівські заколотники хочуть робити бешкети в катедрі», а коли церковні «впорядчики» показували йому тих заколотників, то пояснювали, що це «комуністичні заколотники». Й саме ця неоднозвучність, вияснила йому, що тут щось не впорядку. Але він має доручення з «гом офісу» і від свого «комішонера», таки інвігіляцію продовжувати. Оце знова ще один зразок законности!

Коли з проповідальниць сипались громи на патріярхальників а часом і на нашого Блаженнішого — люди або співом заглушували такі проповіді, або виходили з церкви. Тоді священик деякий час взагалі не показувався, а потім коли приїздив, то листовно запрошував лише «певних» людей. А що таких було дуже мало, то Служба Божа відбувалася й ще нині відбувається при 7 до 12 особах. А решта … «хай собі ідуть до свойого Патріярха» ….падали слова з уст душпастира Христового стада. Такі священики в найбільшій ласці у єпископа. Це теж все законно, бо ж єпископові з виключними правами ніхто заказувати не може.

Зібравши все це разом й доповнивши «правдою» з Пастирського Послання єп. Горняка з осені 1975 та «правдою» з Церковних Вістей із весни 1977 можна лиш здогадуватись, як виглядають всякі рапорти єпископа до своїх вищих властей, а теж до своїх братів у Христі — єпископів.

У нас казали: «брехнею весь світ обійдеш, але до дому не повернеш, бо тебе не приймуть». Тому маймо надію у Бога, що й ця «законність», і це «зберігання порядку в церкві» минеться, так як минулася панщина, польська конституція, і німецька Велика Европа. А завдані рани ми будемо поволі гоїти самі, бо організм наш твердий і видержливий на всякі випробування.

На закінчення ще про єпископську правду. На просьбу одної жінки, — щоби забрав зпід катедри поліцію, дав можність людям спокійно помолитись у своїй церкві. Впала відповідь — «Ми поліції не кликали. Це патріярхальники викликали.»

Парафіяни з Вульвергамптону приїхали трьома автобусами до Лондону, щоби запротестувати проти замкнення їхньої церкви. Вкінці, при допомозі поліції добилися на розмову до єпископа. У відповідь почули: «Я вашої церкви не замикав, це зробив англійський єпископ Клері, порозумівшись з вашим парохом». Коли ж люди звернулися до єпископа Клері то він сказав — «Так я маю ключ від церкви, яку парох закрив на доручення єпископа Горняка». Отже де правда? Хто рядить в нашій церкві нині? А отець д-р Вівчарук у Церковних Вістях наївно запитує: «чого ці люди демонстрували під катедрою, то ніхто досі не знає так само не знає чому раптом перестали демонструвати». Ось правда якою нас хоче кормити єпископ Горняк із своїми прибічниками. А правда як олива завжди випливе на верх. Скоріше чи пізніше, а випливе!

Як єпископ дає собі раду із звітами про участь вірних у Богослуженнях, коли та участь жахливо паде, й паде постійно. А ось, як заповідається для цілої околиці, що по Богослуженні буде обід під церквою. Й охотники приїздять. Знаючи, що на Зелені Свята подавляюча більшість роз’їдеться на Богослужби до Інвалідської Оселі чи до Вулвергамптону, де будуть правити отці запрошені з Риму, єпископ Горняк відважився правити у своїй Катедрі Богослуження (чого минулого року не робив, бо боявся). Але щоби не правити перед пустими лавками, бо прибічників на пальцях одної руки можна почислити, спроваджено людей із віддалі 100 км., з Пітерборо, Нортгамптону, Лютону та Бедфорду і всіх разом приїхало оден автобус. Катедра пусткою не світила й серце єпископа раділо на вид тих кілька десятків вірних йому (а не своїй Церкві). Й до статистики буде уведено, що на Богослужбі на Зелені Свята було 100 осіб в катедрі, яка звичайно в такі дні наповнялась 300 до 500 вірними.

Я знаю, що на поставлені болючі питання , відповіді не одержу. Мені пришлють знов десятки анонімових листів — пасквілів. Мені можуть прислати навіть погрозу пекельних мук, але прямої відповіді на прямо поставлені питання ніхто із заінтересованих не дасть.

Знаючи це, я і не чекаю відповіді від них, бо все одно це не була б відповідь від душі а фарисейські діялектичні натягання правди і законів. Ці питання я поставив перед вами шановні читачі й ви самі пробуйте знайти на них відповідь. Старайтеся самі усвідомити собі якою правдою, якими законами прикривають свою беззаконність всі ті, що властиво повинні стояти за правду, за законність і за справедливість згідно з вченням самого Христа.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>