Раділа Україна з поворотом Патріярха Мирослава-Івана Любачівського на Києво-Галицький престіл на Святоюрській горі у Львові

Історична подія, що звершилась 30 і 31 березня 1991 року у княжому городі Львові, залишиться незабутньою в історії Української Церкви в загальному, а Помісної Української Католицької Церкви зокрема. Український народ був безпосереднім свідком неповторного чуда, воскресаючої Української Католицької Церкви, яка 45 років тому була умертвлена і похоронена антихристом-Сталіним, при допомозі Московського патріярха Алексія як неіснуюча. Це чудо нашого часу сталося у Лазареву суботу, коли Ісус Христос воскресив мертвого Лазаря, і це було його останнім чудом перед страстями. Правда, можна б цю радісну подію, себто поворот Патріярха Мирослава-Івана на Києво-Галицький престіл, обмежити тільки до західніх земель України і святоюрської гори у Львові, але це було б звуженням фактичного стану, бо вона, ця подія, має загально-українське значення. Лазарева субота, 30 березня 1991 року, була справжнім воскресінням Української Церкви.

Незаперечною істиною є те, що після Великої П’ятниці, себто розп’яття нашого Господа Ісуса Христа, невідклично приходить Христове Воскресіння. Правда, у випадку Помісної УКЦеркви ця Велика П’ятниця тривала 45 років, а для нашої Української Автокефальної Православної і Української Православної Церков тривала значно довше. І тут насувається думка, що їх існування, себто названих Православних Церков, без воскресіння УКЦеркви, мабуть, було б неможливим або було б зовсім іншим. Ці помічення слід підкреслити, бо вони є важливими і їх слід мати на увазі.

У цю нашу «Велику П’ятницю», яка тривала 45 років, у нас захитувалась віра, ми не раз питались, чи є Божа справедливість, як колись у апостолів, які, будучи безпосередніми свідками безпосередніх чуд Ісуса Христа, сподівались, що Христос зробить чудо і зійде розп’ятий із хреста. Вони, апостоли, не уявляли собі, якими шляхами звершиться Христове Воскресіння, що воно прийде через муки, розп’яття і смерть.

Сьогодні ми є безпосередніми свідками воскресіння нашої Церкви, якого ми собі навіть не уявляли, якими шляхами воно звершиться і як це станеться. Це ще і ще раз нас утверджує у тому, що те, що для людини є неможливе, у Бога все є можливе. В такому аспекті слід розглядати поворот Патріярха Мирослава-Івана на Києво-Галицький престіл, до своєї воскреслої Церкви, який став унікально-неповторним історичним празником Української Католицької Церкви. Ця історична подія відбулась при участі широкого моря українського народу напередодні празника празників, яким все було, є і залишиться Христове Воскресіння.

Це були зворушливі хвилини і дні широкого моря українського народу на батьківщині і глави Української Католицької Церкви Патріярха Мирослава-Івана. Трудно, а в деяких випадках прямо неможливо передати словами ті особливо унікально-зворушливі почування, це треба було бачити і відчути безпосередньо, коли безмежно раділи сотні тисяч українського народу, а на їх обличчях непрошеними з’являлись сльози радости. Це була широка хвиля глибоко зворушливих почуттів, чи це було на летунському майдані у Львові, перед Оперним театром й в інших місцях. В цьому комплексі історичної неповторности відчувалась глибока християнська культура і неперевершене бажання бути нерозривно з Христом у колі Вселенської Христової Церкви — Апостольської Столиці. Це ті глибокі християнські вартості, які все слід мати на увазі, бо вони є визначальними у житті Христової Церкви.

Перша зустріч Патріярха Мирослава-Івана, який прибув з Риму до Львова у супроводі владик, священиків, монахів і монахинь, працівників патріяршої канцелярії на чолі з канцлером о. Іваном Дацком, кольпортерів радіо і телебачення, відбулась на львівському летунському майдані. Патріярх Мирослав-Іван цілує рідну землю. Його зустрічає і вітає містоблюститель Блаженніший Володимир Стернюк. Іван Гель знайомить Патріярха Мирослава-Івана з представниками влади Львівської области, як також міста Львова. На той час летовище у Львові було майже спаралізоване, бо всі працівники прийшли зустрінути дорогого і достойного поворотця — Патріярха Мирослава-Івана. На це привітання прибули представники Західньої України і столиці України Києва. Першим вітав Патріярха Мирослава-Івана довголітній політичний в’язень і голова Обласної Ради Вячеслав Чорновіл, який сказав:

— Я — Представник політичних сил, які боролися за те, щоб віра, держава, демократія восторжестували на цих землях, — піднесено розпочинає Вячеслав Чорновіл. — І ось це сталося. Ми надіємось, що з Вашим прибуттям на рідну землю, наш найдорожчий Блаженніший, Українська Греко-католицька Церква, яка так багато зробила для українського народу, підніметься на ще вищий ступінь і зробить ще більше для торжества віри, торжества ідеї Української Самостійної Держави.

Ласкаво просимо додому!..

Оркестра виконує релігійно-церковний гимн «Боже великий, єдиний…». Після цього вперше звертається із своїм глибоко вдумливим і зворушливим словом Патріярх Мирослав-Іван: «Вітаю вас словами нашого Спасителя: «Мир вам!». Нехай мир панує у серцях ваших, нехай мир володіє у всій нашій батьківщині Україні і всьому світі, нехай дух єдности й любови буде зі всіми вами…». Море синьо-жовтих прапорів, навколо українські й чужинецькі кореспонденти різних газет і пресових агенцій, радієві і телевізійні репортери, які віднотовують кожну хвилину, кожне слово, щоб опісля поділитись інформаціями зі своїми споживачами живого слова. Оркестра виконує національний гимн «Ще не вмерла Україна».

Блаженніший Мирослав-Іван, а разом із ним офіційні представники і запрошені гості займають місця в автобусі, і колона автобусів і автомобілів прямує у напрямі собору св. Юра по вулиці Любінського через вулицю Олександра Невського до собору св. Юра. По боках вулиць стояли вірні з національною символікою, вигукуючи «Слава, слава!». На Святоюрській площі безмежне море людських голів. Багато вулиць були закриті для автомобілів, щоб дати вільну дорогу для проїзду переємника Києво-Галицького престолу Патріярха Мирослава-Івана. І знову на появу Патріярха Мирослава-Івана чути грімкі слова: «Слава, слава!». Блаженніший вступає до його законно призначеного храму св. Юра, молиться і цілує св. Євангелію. Звідси разом з містоблюстителем Блаженнішим Володимиром Стернюком, присутніми владиками та представниками влади виходить на балькон митрополичої палати. Тут з вдумливим і змістовим словом звертається Вячеслав Чорновіл:

— Дорогі брати і сестри, — урочисто починає Вячеслав Чорновіл, — історія має свої невмолимі закони, які не можна зупинити ні бісівською комуністичною ідеологією, ні мілітарними силами. Сталося те, що мусіло статися: до свого дому повернувся Верховний Архиєпископ Української Греко-католицької Церкви, Блаженніший Мирослав-Іван, Кардинал Любачівський!

Це стало можливим внаслідок боротьби нашого народу за волю взагалі і зокрема Галичини, яка веде перед у національному відродженні України. Тільки на хвилі зростаючих змагань за демократію і самостійність Української Держави стали можливими вихід з підпілля Української Греко-католицької Церкви і ті здобутки, які маємо на сьогодні. Я хочу нагадати вам хоча б 17 вересня 1989 року, коли десятки, навіть сотні тисяч наших співгромадян, серед яких, окрім вірних греко-католиків, були віруючі інших конфесій, вийшли на майдани і вулиці міста, прийшли сюди, під браму ще окупованої святині, щоб голосно й одностайно заявити про невід’ємне право віруючих греко-католиків на свою віру і на свою Церкву. Я хочу нагадати вам минулорічний серпень, коли завдяки ухвалам і зусиллям демократичної влади Львівщини, переговорам і компромісам, на які повинна йти всяка влада, якщо вона не хоче перетворитися в групу нарванців і привести народ до громадянської війни, нам вдалося мирно, на основі наших ухвал і розпоряджень, повернути Собор Святого Юра його законному господареві.

Тут, напевне, є свідки минулорічних бурхливих подій під дверима храму. То скажіть, чи чулися б ви сьогодні такими щасливими й гордими, зустрічаючи найвищого достойника своєї Церкви, якби не послухалися тоді заклику до витримки і розважности, а пішли за тими нерозумними головами, які закликали до насильства?

Греко-католицька Церква вистояла чотири десятиліття у підпіллі тільки завдяки своїй патріотичній сутності, яка забезпечувала зв’язок з її народом: як з простими робітниками і особливо селянами, так і з національною інтелігенцією. Я особливо хочу наголосити, Ваше Блаженство, на ролі патріотичної інтелігенції, яка пронесла крізь морок тоталітаризму саму ідею духовности, ідею національної Церкви, без зусиль якої відродження Української Греко-католицької Церкви було б просто неможливим.

Українська Греко-католицька Церква, — продовжив він далі, — створилася майже чотириста років тому як місток між східньою і західньою цивілізаціями і двома гілками християнства. У кращі періоди свого існуваня їй вдавалося успішно здійснювати цю місію. Згадаймо,хоча б небезуспішні зусилля великого сина українського народу Андрея Шептицького до порозуміння між християнами різних конфесій і до майбутньої їхньої єдности. Думаю, що й Ви, Ваше Блаженство, теж підете цим шляхом і внесете велику лепту у справу заспокоєння міжконфесійних суперечностей, не раз штучно підігрітих, що заважають нам консолідувати цілий народ в єдину державнотворчу силу.

Із часів Шашкевича і особливо Шептицького Греко-католицька Церква була сильна своєю національно-патріотичною поставою. Ідея самостійної Української Держави для кращих синів Церкви була так само величною і святою, як і ідея самого Бога…

Після промови В. Чорновола підходить господар митрополичої палати містоблюститель Патріярха Мирослава-Івана, Блаженніший, правлячий Митрополит Володимир Стернюк, який зворушливо, щиро вітає поворот на Києво-Галицький престіл Патріярха Мирослава-Івана, підкреслюючи його великі, рівнопатріярші права, та висловлює конечну потребу познайомитися йому з його паствою, збагнути його бажання і невідкличні потреби та вирішити багато невідкладних питань.

Слово бере Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван. Його слово сперте на євангельсько-християнських основах з приміненням сучасної ситуації. Не будемо переповідати думок слова, бо повністю його друкуємо на іншому місці. Слід підкреслити, що Блаженніший Мирослав-Іван все підкреслював, що УКЦерква терпеливо очікує визнання патріярхату УКЦеркви Святішим Отцем
Іваном-Павлом ІІ.

На закінчення промови Патріярха Мирослава-Івана багатотисячна громада відспівала многолітствіє Папі Іванові-Павлові ІІ, Блаженнішому Мирославові-Іванові, Митрополитові Володимирові Стернюкові, голові Обласної Ради Вячеславу Чорноволу, демократичній владі у Львові і всьому українському народові. Після цих формальних промов-привітань у соборі св. Юра Блаженніший Мирослав-Іван відправив Вечірню з Литією.

Видається мені, що на таку урочисту хвилину, як історичний поворот Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана на свій законний Києво-Галицький престіл, повинні були у першу чергу прибути всі українські владики з діяспори, а першими повинні були бути там, що й ближче з західньої Европи, на жаль, поза Владикою Михайлом Кучм’яком з Англії і Владикою Іваном Мартиняком ми більше нікого з Европи не бачили. Правда, можна було сподіватись більше священиків, але, мабуть, час Великодніх святкувань утруднював цю можливість. Миряни з діяспори також не дописали.

Вербна неділя 31 березня 1991 року

У Вербну неділю не тільки що було трудно добратися до середини собору св. Юра, але і на саму площу біля св. Юра. Богу дякувати, що дописала гарна, хоч не тепла ще, але соняшна погода. Всюди було море вірних, які прибули, щоб разом з Патріярхом Мирославом-Іваном занести подячні молитви Всевишньому Триєдиному Господу Богу у соборі св. Юра.

Торжественну архиєрейську Службу Божу відправив Блаженніший Мирослав-Іван у сослуженні містоблюстителя Блаженнішого Володимира Стернюка, митрополита Максима Германюка і єпископів: з діяспори Івана Прашка з Австралії, Іннокентія Лотоцького з Чікаго, Василя Лостена з Стемфорду, Василя Філевича з Канади, Михайла Кучм’яка з Англії, Івана Мартинюка з Польщі, а також місцевих владик та протоархимандрита Ізидора Патрила з Риму і багатьох священиків. Крім цього, слід підкреслити, що був присутній папський нунцій у Москві архиєпископ Франческо Колосуонно, відомий український приятель, колишній голова «Церква у Потребі», отець Веренфрід ван-Страатен й інші.

На Службі Божій також були представники влади: Вячеслав Чорновіл, посадник міста Львова Василь Шпіцер, Іван Гель й інші, що стояли в для них призначеному місці. Храм був так переповнений людьми, що голка не могла упасти, а фактично співслужителі не могли свобідно рухатись.

Декому в церкві робилось слабо, що треба було виводити з храму. Незалежно від цього всі бажали бути у храмі. Що вражало, підходячи до храму, — це прошаки, від чого ми в діяспорі відвикли. Це справді робить пригноблююче враження. Якщо хтось не знає, що означає слово «пхатись», тиснутись, то найкраще міг це безпосередньо відчути під час цієї історичної хвилини повороту Патріярха Мирослава-Івана на батьківщину не тільки на летунському майдані, але також у храмі св. Юра, перед Оперним Театром у Львові й інших місцях. Коли ви потрапляли у натовп, то всі кісточки були вирівняні, а коли навіть хтось бажав упасти наділ, то цього не можна було зробити. В такій позиції вірні вистоювали дві з половиною години у церкві, а на Великдень п’ять годин, чи під час демонстрації. Це не було легко витримати, але незалежно від цього було велике бажання бути у храмі, бути на всіх урочистостях…

Під час Служби Божої було прочитане окреме привітання від Папи Івана-Павла ІІ для Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана з його поворотом на батьківщину. (Текст промови друкуємо на іншому місці).

Після цього Патріярх Мирослав-Іван прочитав своє осмислене слово, присвячене з приводу повороту на Батьківщину. Тут Блаженніший підкреслив справу визнання патріярхату УКЦеркви Апостольською Церквою, відмітивши, що сьогодні вже немає жодних застережень, що справи патріярхату УКЦеркви — це є тільки питання часу, коли Папа визнає наш патріярхат. (Повний текст промови подаємо на іншому місці).

У пообідніх годинах того ж 31 березня на проспекті Свободи перед Оперним Театром відбулась зустріч Патріярха Мирослава-Івана з широкою українською громадою. Це справді була, понад всякі сподівання, велика маніфестація. Площа проспекту Свободи перед Оперним Театром з побічними вулицями, на яких був закритий автомобільний рух, була вщерть заповнена учасниками маніфестації. Там було понад 150,000 людей. Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван у почоті гостей і багатьох представників влади (В. Чорновіл, В. Шпіцер, інж. І. Гречко, І. Гель, д-р О. Романів) й інших організацій та різних установ пройшовся проспектом до Оперного Театру.

Тут вітав Блаженнішого посадник міста В. Шпіцер, який відчитав грамоту почесного громадянина Львова. Дальше слово займали В. Чорновіл, Давимука, Ірина Калинець, Любомир Сеник, голова НТШ д-р Олег Романів, а програмою керував Іван Гель. З чужинецьких промовців були: архиєпископ Франческо Колосуонно і о. Веренфрід ван-Страатен. З українських ієрархів промовляв Митрополит Максим Германюк і на закінчення промовляв Патріярх Мирослав-Іван. Його слово було дбайливо опрацьоване і глибоко осмислене. Повний текст промови є надрукований. На особливу увагу заслуговує виступ голляндця о. Веренфріда ван-Страатена, який був і залишився вірним ісповідником світлої пам’яти Патріярха Йосифа. (Текст його промови друкуємо на іншому місці).

Всі промови були переплітані хоровими виконаннями релігійної тематики, які виконували хористи хору «Антей» і «Дударик». Це справді була гідна і величава маніфестація, яка виразно визначала українське релігійно-церковне і християнське «я». Маніфестацію закінчено молитвою і національним гимном «Ще не вмерла Україна». Ця маніфестація, що була своєрідним привітанням для Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана, була дуже імпонуючою. Вона викликала подив і захоплення у наших чужинецьких гостей і чужинецьких кореспондентів, радіо, телевізії і преси. Хоч погода не була дуже догідна, було пронизливо і холоднувато, але народ витримав до кінця. Під час цілої низки промов і привітань не в одного покотились сльози радости, що він може чути справжнє слово правди. Народ розходився з почуттям вдоволення і сильною вірою в краще завтра.

Пресова конференція

У Страсний понеділок, 1 квітня 1991 p., у ранніх годинах Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван відвідав Обласну і Міську Ради, де його зустріли Вячеслав Чорновіл і В. Шпіцер, а о годині 12:30 у сесійній залі Львівської Обласної Ради відбулась пресова конференція з Патріярхом Мирославом-Іваном. У пресовій конференції взяли участь, крім місцевих, себто львівських журналістів, багато чужинецьких журналістів і кореспондентів радіо, телебачення і преси.

Конференцію відкрив о. канцлер Іван Дацко, який відмітив, що немає окремого еспозе чи окремого пресового звідомлення, бо темою є приїзд Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана та ним висловлені і порушені думки в неділю під час Служби Божої у соборі св. Юра, на маніфестації перед Оперним Театром, як також під час приїзду на летунському майдані у Львові, а згодом з балькону митрополичої палати св. Юра. Конференцією керувала Соня Глутковська. Перекладав з англійської мови на українську і навпаки Борис Ґудзяк, з французької й італійської Михайло Димид, як також о. Іван Дацко. Для учасників, себто журналістів і кореспондентів, були поставлені в залі три мікрофони для того, щоб можна було ставити питання.

На всі питання відповідав Блаженіший Патріярх Мирослав-Іван. Кореспонденти ставили цілу низку питань. З головніших можна назвати: Чи буде проголошений патріярхат і як плянуєте вести стосунки з Українською Автокефальною і Російською Православною Церквами?

В. Як я вже і вчора говорив, що Папа Іван-Павло II сказав, що нам патріярхат належиться і для цього немає вже жодних перешкод, це тільки питання часу, коли папа визнає патріярхат Помісної УКЦеркви. Щодо співпраці і стосунків з Українською Православною і Російською Православною Церквами, то ми бажаємо жити у мирі у дусі християнскої любови.

П. «Молода Галичина». — Чи можна сподіватись на спільну зустріч з Патріярхом Мстиславом, який зараз перебуває у Києві?

В. Відносно зустрічі трудно зараз сказати, побачимо, як ці справи укладуться, покищо ніякого в тому напрямі пляну не укладено.

П. «Голос Америки». — Як плянується полагодити справу майна, яке забрано від Російської Православної Церкви?

В. Нам закидають, що Українська Католицька Церква забирає церкви чи майно Російської Православної Церкви. Слід мати на увазі, що це наші церкви. Сталін при допомозі Патріярха Алексія у 1946 році забрав наші церкви й все церковне майно.

П. Чи є пляни нав’язувати стосунки з УАПЦ та іншими конфесіями?

В. Ми стараємось жити у згоді з усіма, це природа Христової Церкви.

П. «Радіо Свобода». — Українська Католицька Церква багато потерпіла і тепер є легалізована, але не регабілітована. Треба домагатись, щоб вона одержала фінансове відшкодування. Чи у тому відношенні є якісь познаки з Москви?

В. Ми знаємо, яка є тепер економічна криза, і мені нічого не відомо, щоб можна одержати будь-яке відшкодування.

П. Чи синод, що відбувся у 1946 році, залишається важним?

В. Цей синод, що відбувся під тиском терору у 1946 році, не є важним, бо на ньому не було ні одного українського католицького єпископа. Єпископи А. Пельвецький і М. Мельник були вже висвячені на православних єпископів у Києві. Отже, цей синод не був дійсним, і я вирішив його уважати не важним.

П. «Добре Серце», Дрогобич. — Чи плянується якесь католицьке видавництво для релігійної літератури?

В. Ми вже чимало надрукували релігійної літератури і дальше друкуємо. Плянується також закласти друкарню тут, у Львові. Німецька Ауґсбурзька Католицька Епархія запропонувала нам нову друкарню, з якої ми скористаємо.

П. «Солідарности», польського журналіста. — У XIX столітті в Польщі поляк-католик означало поляк-патріот. Чи тепер на Україні українець-греко-католик означає українець-патріот, що домагається незалежности України? Друге питання: Як Ваша Еміненція розуміє свободу релігії, зокрема Греко-католицької Церкви в Польщі і Римо-католицької Церкви на Україні?

В. Кожний греко-католик, як добрий католик, повинен бути патріотом, то значить стояти за своєю Церквою, своєю державою, помагати своєму народові. Відносно другого питання: становище українця в Польщі і поляка в Україні. Я не хочу вам розказувати, але ви самі знаєте із тих різних перипетій у Перемишлі, що навіть і тепер положення українців у Польщі не є таке світле. Спочатку було справді важке, пізніше трохи поправилось, але відносно віддачі катедри, палати, семінарії є труднощі. Святіший Отець сказав віддати. Щось не дуже його слухають. У нас щось подібне також є між нашою владою і Римо-католицькою Церквою. Все таки ми стараємося якось це усталити. Приміром, не було жодних труднощів з нашого боку, з боку Церкви, щоб погодитись на те, аби архиєпископ і чотири єпископи замешкали у Львові. Святіший Отець сказав, що вони хотять відновити давнє історичне положення Римо-католицької Церкви у Львові. І це сталося. Тепер я не знаю, як уряд із тим собі дає раду. Але ми зі своєї сторони послушні наказові папи. Коби такі послушні були також римо-католики. Щодо другого питання, я не можу відповісти за владу. Влада відповість вам на те друге питання сама.

П. Микола Горинь. — Щодо першого питання, я би хотів, щоб шановний журналіст зрозумів, що сьогодні, коли ми говоримо про патріотизм на Україні в цій складній ситуації, то ми говоримо: патріот-українець — це і греко-католик, і православний.

Друге питання — питання Римо-католицького Костелу на Україні і особливо в Галичині. Ви знаєте, ми задеклярували перш за все рівність усіх релігійних об’єднань, які існують. До цього часу дуже багато релігійних об’єднань фактично перебували в підпіллі. Для Римо-католицької Церкви за останній рік, думаю, зроблено дуже багато: відкрито 54 храми на Львівщині. Тепер побутує асоціяція, що римо-католицька віра зв’язана з поляками. Мушу сказати, що якщо зроблені такі відповідні ходи з нашого боку, ми не хочемо самі робити заложників із будь-якої національної меншини — чи то поляки, чи росіяни, чи інший народ — але чекаємо і відповідних кроків із того боку кордону. Потрібно серйозно подумати про можливість розвитку і української громади на теренах Польщі.

П. «Радіо Вільна Европа». — Як мається справа повернення українських церков у Польщі?

В. Відносно віддачі українських церков є великі труднощі. Ми стараємось ці справи у мирний спосіб наладнати.

П. Є призначені Апостольською Столицею п’ять польських єпископів на Україну, а в той же час немає ні одного для українців у Польщі.

В. Не знаю, чи вам відомо, але 13 квітня цього року у Перемишлі має відбутись інсталяція українського єп. Івана Мартиняка на Перемишльську єпархію і при тому має бути передана церква св. Івана Хрестителя у Перемишлі. У міжчасі має бути побудована нова катедра для нашої Церкви.

П. Марта Коломієць. — Чи УКЦерква може поширюватись на Сході та які є труднощі відносно українського патріярхату?

В. Так, Церква може і повинна поширюватись на Сході, а відносно труднощів патріярхату, то їх немає, щодо часу я не можу нічого сказати, бо ця справа є у руках Папи Івана-Павла ІІ.

П. Журнал «Патріярхат». — 3 листа Владики Володимира Стернюка, який чомусь був засекречений і був надісланий на Синод, що відбувся на початку лютого ц.р., було написано, що цей Синод повинен був відбутись, згідно з рішенням Синоду з червня 1990 p., на Україні. Чому він відбувся у Римі? Як це розуміти, що в українській католицькій пресі у США стемфордському «Сівачі» і філядельфійській «Америці» були надруковані статті під заголовком: «Синод вибрав нового голову Української Католицької Церкви»?

В. Так, було рішено відбути синод в Україні, але було бажання Папи Івана-Павла ІІ, щоб його відбути у Римі. Щодо другого питання, це «мильні», себто невірні, інформації.

П. «За Вільну Україну». — Які ви плянуєте зустрічі з Українською Автокефальною Церквою? У діяспорі є між українцями-католиками і православними щирі контакти, а тут, на Україні, є між ними велике напруження.

В. Я дуже заскочений цією ворожістю, ми жили з православними побіч у згоді. Тут ми нікому не перешкоджаємо, але коли хтось має щось проти нас, то не можемо нічого проти цього зробити.

П. На Україні відновлення польських костелів іде спокійно, але в той же самий час у Польщі так не є, бо існують протиукраїнські настрої.

В.  Відносно римо-католиків на Україні — їх є багато тільки у деяких місцях. Легко було брати церкви, але дуже тяжко віддавати. Але і це дається наладнати.

Хоч ще було чимало охочих ставити питання, але на цьому була закінчена пресова конференція. Отець Іван Дацко подякував усім за участь і закрив пресову конференцію.

У вівторок, 2 квітня 1991 p., відвідини Медінституту
і Народньої лічниці ім. Митрополита Андрея Шептицького.

У вівторок, 2 квітня, у ранніх годинах на площі перед Медінститутом при численній участі людей, хору і танцювальної групи ректор Медінституту д-р Михайло Павловський разом з багатьма лікарями привітав Блаженнішого Патріярха Мирослава-Івана і Митрополита Володимира Стернюка. Хор заспівав многолітствіє і кілька релігійних пісень, а танцювальна група на привітання виконала кілька народніх танків. Ректор д-р Павловський поінформував достойного гостя, скільки Медінститут нараховує лікарів, професорського персоналу, які має відділи та секції. Після цього Блаженнішому показано відповідні медичні кабінети, а також він відвідав хворих. М.Павловський підкреслив, що Медінститут стоїть на високому медичному рівні і вже має всі дані стати університетом.

З Медичного Інституту Патріярх Мирослав-Іван разом з медичним персоналом переїхали до Народньої лічниці ім. Митрополита Андрея. Тут знову відбулись оглядини поодиноких департаментів, а на закінчення відбулось спеціяльне привітання у великій залі, яка вже була вщерть заповнена учасниками.

На сцені зайняли місце Патріярх Мирослав-Іван, Митрополит В. Стернюк, Митрополит М. Германюк, Владика Іван Прашко, прогоархимандрит І. Патрило, отці, гості й господарі. Д-р М. Павловський передав керування проф. Юрієві Туркевичу. Д-р Борис Білинський у короткому своєму слові представив Блаженнішого Патріярха Мирослава, подаючи його біографічні дані та життєвий шлях. Слово, присвячене достойному гостеві, виголосив М. Косів, дальше промовляв д-р Кіцера. Вдумливі думки виголосив д-р Юрій Дашо. Окремо відзначалось слово студента Олега Романчука.

Поезію, присвячену дорогому гостеві, прочитав д-р Володимир Стеник. Після цього Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван висловив слова щирої подяки. При цьому відмітив, що він не буде таким ельоквентним, як виступаючі промовці. Справді, треба підкреслити, що лікарі виявились добрими й вдумливими промовцями. До речі, варто відмітити, що під час цього привітання хор виконав кілька пісень і закінчив національним гимном «Ще не вмерла Україна».

Після цього відбувся спільний обід гостей із господарями. Хоч у Львові, та не тільки у Львові, відчувається сильна економічна криза і майже все є дефіцитне, себто бракує навіть харчів, але обід був обильний і смачний. У пообідніх годинах Патріярх Мирослав-Іван відвідав дім старців і сиротинець. Це вже була друга, навіть болюча, сторона медалі. Чи вдасться Патріярхові Мирославові-Іванові покращати долю осіб у цих інституціях, це буде залежати від його матеріяльних спроможностей.

У Страсний Великий Четвер по всіх церквах у Львові були відправлені страсні відправи при численій участі вірних. Усі церкви були переповнені, а їх вже сьогодні понад добрий десяток, разом всіх — католицьких, автокефальних і православних.

Тут варто відмітити одну подію, що відбулась пізно ввечері, о десятій годині вечора. Заходами Клюбу Української Католицької Інтелігенції, якого головою є інж. Іван Гречко, відбувся у колишньому Львівському музеї історії релігії і атеїзму, сьогодні вже слова «атеїзму» немає, тільки залишилось — «Музей історії релігії», відбувся концерт страсної музики.

Це був справді душевний пир і насолода слухати цього концерту, під час якого виступав хор «Трембіта», соліст і солістка та надзвичайно оригінальний та цікавий молодіжний ансамбль. Вони, себто хор «Трембіта», солісти і ансамбль, виконали низку релігійних пісень. їх виконання були на високому рівні, вони всеціло полонили увагу слухача, були неперевершені і показали, яка у нас є багата і глибока релігійно-християнська музична культура. Поодинокі точки були переплітані читанням стосовних місць Євангелії, які прочитував о. Йосиф — студит з віршами І. Калинця з страсно-воскресної тематики, які з чуттям прочитав автор.

В цілому можна сказати, що цей концерт страсної музики, Божого Слова і поезії був неперевершеною і неповторною мистецькою перлиною, за що належить щира подяка всім виконавцям і організаторам. Іван Гречко, який відкривав цей концерт, також на закінчення висловив щиру подяку виконавцям та й учасникам. На концерті була добірна публіка, між якою був проф. Колеса, що його окремо вітали.

У Велику П’ятницю відбулись страсні відправи і викладення Плащаниці. Продістатись до собору св. Юра було неможливо. Це саме було і під іншими церквами. На площі перед св. Юром стояла довга, довга черга людей, яка терпеливо чекала, щоб прийти і поцілувати Плащаницю. Скільки в цьому зворушливих моментів, їх тяжко описати і їх навіть тяжко було всі взяти на фільмові кадри. Це перше, після 45 років, понурих, пригноблених років, років безнадії справді радісне Христове Воскресіння, після чорної і трагічної Великої П’ятниці — розп’яття Української Церкви.

У Велику П’ятницю у вечірніх годинах була відправлена Єрусалимська Утреня, яку відправив Блаженніший Патріярх у сослуженні митрополитів Володимира і Максима, владик і багатьох священиків. Чомусь ця Єрусалимська Утреня прозвучала відмінно, але й величаво й достойно. Слід підкреслити для тих, які ніколи не були на Україні в наших церквах, що у них немає жодних сиджень, за винятком крилосу для дяків і лавки для старших. Відправи правляться довго, довго, а у православних ще довше. Незалежно від цього в церквах було багато молоді. Всі старші і молодші та молодь терпеливо і якось безутомно вистоювали всі Богослужби. У суботу вже в обідній час відбувалось свячення пасок. Море людей з кошиками, наповненими пасками, писанками, ковбасами, яйцями, маслом, сиром і хроном, якого в Україні не бракує, все накрите чудовими рушниками. Це справді було грайливо кольорове море, яке радувало око глядача.

Воскресна Утреня з архиєрейською торжественною Службою Божою розпочалась опівночі й тривала повних п’ять годин, себто до п’ятої години ранку. Можна з певністю сказати, що древній город Львів такої історичної хвилини не переживав, від Лазаревої суботи по кінець Великодніх — Воскресних свят був безперестанно на ногах. Богу дякувати, що у соборі св. Юра працює добре голосникова система і ті, що не мали можливости продістатися у храм, могли на Святоюрській площі брати участь у Службі Божій. Архиєрейську Службу Божу відправив Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван з Митрополитом Володимиром Стернюком і Митрополитом Максимом Германюком та владиками і багатьма священиками.

Чудово співав хор св. Юра. Треба було тільки подивляти не тільки витривалости мирян, які видержали до кінця — до п’ятої години ранку, але всіх, що співслужили з Патріярхом Мирославом-Іваном. Здається, це вперше в історії так велично, так всеохоплюючо і так достойно древній город Львів святкував Христове Воскресіння. Це справді можна назвати чудом чудес. Через гучномовці неслась високо, високо у небесні простори радісна Божа благовість — Христос Воскрес. Відроджувалась і воскресала незаперечна істина, що Христос Воскрес і воскресає Україна, яку на протязі довгих десятків років заглушували, умертвлювали, заперечували, але залишились безсильними, бо ж немає сили, яка могла б побороти, перемогти ось цього вічно живого, все творчо діючого Слова, про яке читаємо у день Христового Воскресіння: «На початку було Слово і Слово було в Бога, і Слово було Бог»… Події, що звершились у наш час на нашій батьківщині, є незаперечним підтвердженням всемогучости Триєдиного Господа Бога.

З проповідальниці прозвучало Соборне Послання Патріярха Мирослава-Івана і всієї ієрархії Помісної УКЦеркви. На закінчення Святої Літургії могутньо прозвучали «Буде ім’я Господнє», радісне «Христос Воскрес», многолітствіє для Святішого Отця Івана-Павла ІІ, Патріярха Мирослава-Івана, митрополитів Володимира і Максима, владик й українського народу та подячна молитва. Належить підкреслити, що у ці історичні радісні дні Христового Воскресіння звершувалась Божа воля і сходила Божа благодать на український терпеливий народ. Навіть економічна сторінка і велика підвишка на існуючі й неіснуючі товари не зменшила цього захоплення і радости. Це сприймалось у Божій надії, що і це при Божій допомозі удасться пережити до кращих і соняшних днів українського народу.

Після п’ятої години ранку у митрополичій кімнаті засіли запрошені гості: чужинці й із інших країн українські представники до спільної трапези, під час якої Патріярх Мирослав-Іван і містоблюститель Володимир, згідно з українською традицією, поділились свяченим яйцем та разом провели святочний сніданок. І знову радісне «Христос Воскрес» прозвучало на закінчення трапези.

На дворі деніло, а владики і священики поспішали до різних церков Львова, щоб відправити торжественні воскресні Святі Літургії. На закінчення тільки приходиться сказати: «Дивні діла Твої, Господи, а велич Твоя по всі віки».

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>