Радісна і болючі та сумні дати першого листопада

Як пов’язати радість, захоплення, народження нового, багатонадійного, незалежного життя із протилежністю до цього болючим смутком. На жаль, такими контрастами записувались сторінки найновішої історії України. Наш народ немов згорав і знову підносився до нового, ніким не передбачуваного творчого радісного життя. Такою непередбачуваною і незабутньою радісною подією в історії нашого народу був Перший Листопад 1918 р. В цей день український народ на західніх землях України, в княжому городі Львові, проголосив свою незалежність відомим історичним актом під назвою «Листопадовий зрив».

На тлі довговікового поневолення великий український народ під двома займанщинами: російською імперією і австроугорською монархією виявив волю до свойого власного від нікого не залежного і самостійного життя, що було ренесансом у політичному думанні українського народу на західніх українських землях. До речі, цей же ренесанс дещо скоріше народжувався, зростав і остаточно оформився на центральних і східніх українських землях України — в Києві, в Українській Народній Республіці.

Хоч проголошення незалежности західніх земель України довго не потривало, то все ж таки «Листопадовий зрив» був тим чинником, що наявно звернув увагу усім нашим ворогам і народам світу, хто є справжнім господарем західніх земель України. І цей же незабутній Листопад залишився для грядучих поколінь пригадкою і немов тим світляним маяком на морі, дороговказом та вказівкою шляху, що ним далі повинна проходити наша боротьба за волю й незалежність українського народу. Листопад постав для того, щоб сильніше та міцніше підкреслити історичні січневі дати у княжому городі Києві, в 1919 p., коли всі українські землі, що були під різними займанщинами, об’єднались в одну Українську Народню Республіку. Так «Листопадовий зрив» став тим незаперечним маяком у наших дальших змаганнях до соборного і від нікого не залежного державного життя українського народу. Це згодом підтвердили: Українська Військова Організація (УВО), Організація Українських Націоналістів (ОУН), а зокрема Українська Повстанська Армія (У ПА), що її сорокріччя відзначаємо в цьому році. Ця сама ідея також сьогодні присвічує нашим неустрашимим працівникам української культури, тим, що караються на засланнях і які нишком працюють на волі. Дух листопадових і січневих чинів живий серед українського народу по той і цей бік залізної завіси.

Ось наш незрівнянний поет Богдан Ігор Антонич, який, у пам’ятні тридцяті роки, своїми творчими поетичними словами осмислив український Листопад у поезії під назвою «Заповіт Листопаду».

Богдан Ігор Антонич

Заповіт листопаду
Не закопати до могил
цього, що творче та живе,
ні Чорний Янгол — лопотом зловісних крил
струни душі не перерве.

Вже сльози й арфи непотрібні,
ні плач за днями, що розбилися об скелю.
Не вішайте на стелю
прикрас жалоби чорносрібних.

Вже не придавить камінь часу
стихійних мрій, що виросли з землі,
хоча б гірку отрути чашу
подали руки злі.

Ще зацвітуть лани просторії,
забудемо, що пережили.
Ще вирівняє Бог могили
колесами історії.

Не загнуздати вже живла,
не вижере пісок очей,
бо є найвища Влада Влад,
що присуд ізрече.

Не випалить сердець посуха
та не запаморочить сном юрби.
Не закопати у гроби
живого духа.
Понеділок 19 та середа 21 грудня 1932.

Листопадовий зрив все буде горіти у наших серцях і пам’яті та пригадуватиме нам шлях до єдности-соборности, волі, слави і незалежного державного життя українського народу.

* * *

Поруч з цим для нас Перший Листопад сумний і болючий, бо в цей пам’ятний день, 1 листопада 1944 р. закрились очі і перервалась нитка життя некоронованого князя нашої Української Католицької Церкви, великого Митрополита, що сидів на Святоюрській горі княжого городу Льва, святця, Слуги Божого Андрея. Великий наш Митрополит Андрей після болючих програних визвольних змагань був не тільки князем нашої Церкви, але також надією і втіленням наших національних стремлінь. Він в найчорніші дні нашої скорби і занепаду діяв і підносив український народ до нового творчого життя. Своїми щедрими пожертвами, стипендіями, висилав молодих і талановитих наших студентів на студії, щоб вони набирались знання і могли краще й успішніше працювати для свого народу. Його неперевершена візія та безпосередній вклад праці приносили обильні й здорові плоди. Митрополит Андрей був надзвичайно шляхетною і милою людиною, людиною великого серця й ума не тільки у нашому українському, але й в універсальному значенні. Ці ж шляхетні прикмети — любов і доброту Митрополит виявляв не тільки до українського народу. Коли діялась якась кривда іншим народам чи будь-якій людині, він з такою самою любов’ю і добротою — поміччю вступався за них.

Пригадаймо собі Другу світову війну, коли гітлерівська Німеччина безпощадно викошувала мільйони людей, коли людське життя було обезвартіснене і здеґрадоване. Який церковний ієрарх чи визначний політичний діяч спромігся на такий не тільки жест, але й особистий чин, як це зробив наш Слуга Божий Андрей? Пригадуємо собі ці сумні й потворні дні історії, коли гітлерівські «культуртрєґери» (ті, що несли «культуру») знищували в першу чергу мільйони євреїв, циганів, українців, поляків, білорусинів, росіян та інші народи, коли поляки вбивали українців і, навпаки, українці поляків, Митрополит Андрей звертається з унікальним, непроминальної ваги посланням «Не вбивай».

Це послання в той час мало не тільки глибоке релігійне, але й політичне значення, і його в першу чергу правильно зрозумів гітлерівський «герренфольк» (пануючий нарід). Крім того, Митрополит Андрей в окремому листі до офіційних. чинників гітлерівської держави звернувся з проханням, щоб вони у своїх акціях проти євреїв не вживали української поліції. До цього також треба додати, що це не були тільки голі слова, бо Митрополит Андрей переховував євреїв і доручав це робити своїм священикам, монахам й монахиням по манастирях. Правда, Митрополит Андрей не робив це з якоюсь прихованою метою, але просто з християнської любови до ближнього. Чи оцінили це євреї? Без сумніву, що ні. Доказом до того є те, що відповідна інституція в Ізраїлі не спромоглась наділити Митрополита Андрея титулом «Праведника світу», бо, мовляв, він був головою УКЦеркви, а надання такого титулу означало б, що це ціла Церква одержує признання. Поминаючи факт, що й Українська Церква повинна б такий титул одержати (але це інше питання), важним є розуміння євреями цього питання. Сьогодні євреї поставили на вагу, щоб, борони Боже, не переважила їх «похвала», за врятування життя євреїв українцями з великим ризиком власного життя. Що за порівняння!

Митрополит Андрей не тільки великий церковний, але національний муж українського народу, спокійно відходив у той світ до Всевишнього Господа Бога, знаючи, що залишив відданого, витривалого й неперевершеного заступника на Києво-Галицькому Престолі, що сьогодні є світочем Вселенської Христової Церкви, тоді свого заступника Владику Йосифа, а сьогодні Патріярха Йосифа, завдяки якому наша Церква вдержалась проти волі сильних цього світа.

* * *

Першого листопада також згадуємо мученичу смерть Преосвященного Теодора Ромжі, Владики вітки нашої Української Католицької Церкви на Закарпатській Україні. Цього року проминає 35 років з дня мученицької смерти Владики Теодора Ромжі. Першого листопада 1947 року більшовики отруїли Владику мукачівської єпархії, яка начисляла біля пів мільйона вірних, мала 459 церков, 281 парафію і 354 священики, п’ять манастирів Отців Василіян та три манастирі Сестер-Василіянок. Звичайно, Владику Ромжу було трудніше поставити під суд, як будь-якого вислужника нацизму та фашизму, бо ж він належав до тих, що вітав більшовиків, коли вони прийшли на Закарпатську Україну, а крім того на окремому святі мав привітальну промову. Для того, щоб позбутися невигідного їм Владики Ромжі, більшовики, себто КҐБ, спричинило колізію — військове авто наїхало на віз, що ним їхав Владика, повертаючись з візитації з села Лохово біля Мукачева до Ужгороду. Це сталось 27 жовтня 1947 року. Владика їхав в супроводі двох священиків і двох богословів, був важко поранений. Спричинники випадку не тільки не рятували поранених, але почали бити Владику Ромжу, вибили йому два зуби, розбили нижню щелепу, побили голову, ноги й руки. Напівмертвим селяни привезли Владику Ромжу до шпиталю. Спершу Владика не міг навіть приймати їжі, так що його годували штучно. Поволі Владика міг вже ходити, почувався краще і не було познак на небезпеку для життя. Уночі на перше листопада несподівано Владика помер. Тої ночі була змінена обслуга в шпиталі, і Владиці призначено нову медсестру, яка дала йому вночі укол, після якого Владика Ромжа помер. По смерті Владики Ромжі було дуже легко насильно прилучити вітку Української Католицької Церкви на Закарпатській Україні до московської Православної Церкви.

Так була зліквідована наша УКЦерква на Закарпатській Україні. Так сходили з кону цього світу великі ісповідники Української Католицької Церкви. Пам’ятаймо про незабутній Перший Листопад!

ОТЕЦЬ КЛИМЕНТІЙ ШЕПТИЦЬКИЙ молодший брат Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, довголітній ігумен монахів-Студитів, а пізніше їхній архимандрит.

Народився 17.11.1869.
Вступив до монастиря 1911 p., був рукоположений 1915 р.
Вивезений на Сибір 5.6.1947 p., там на засланні помер 1.5.1950 р.

Молитва ранішнього намірення отця Климентія

Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені цей день.
Дай мені цілковито віддатись на волю Твою святу.
Які б я не дістав (-ла) вістки сьогодні, навчи мене прийняти їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все Твоя свята воля.
У всіх ділах моїх і словах керуй думками моїми і почуттями. У всіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все Ти послав.
Навчи мене просто і мудро ставитись до всіх людей, нікого не ображаючи ані засмучуючи.
Господи, дай мені силу переносити втому й усі події цього дня.
Керуй моєю волею і навчи мене молитись, вірити, надіятись, переносити, прощати й любити.
Амінь.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>