Рани Києва… і наші

Ще на початку XI ст. німецький літописець Титмар писав, що у Києві було 400 церков. Можна сумніватись, чи справді стільки їх тоді було, тим більше, що сам Титмар ніколи в Києві не побував, а свої записи робив з розповідей німецьких рицарів, які брали участь в поході польського князя Болєслава Хороброго на Київ 1018 року. Та напевно церковних храмів й інших релігійних споруд у Києві вже тоді було багато. Адже Я.Келлер не дарма написав: «Київська Русь осягнула високий рівень релігійної культури, яка промінювала до Новгороду Вел., Пскова, Москви, Ростова…»[1] Та невдовзі — в 1069 і 1072 pp. — московські (тоді — суздальські) байстрюки вчинили дикий наїзд на Київ (за Нестором: «з дикими людьми») і: «… Грабили ціле місто: Поділ і Гору, і манастир, і Софію, і Десятинну Богородицю і не було помилування нікому, ані відкупа церквам, що горіли… і церкви оголили од ікон і книг і дзвони познімали всі…»[2] Тоді, між іншим, пограбовано з Вишгороду ікону Богородиці, яка тепер знаходиться в Москві і зветься, як на іронію, «владімірською», та бібліотеку св. Софії, що пропала безвісті.

Другого страшного удару Київ, як і вся Україна, зазнав від монголів у 1240 році. Ірляндський чернець Ріянгабар, очевидець і оборонець Києва перед монголами, в своїй поемі «Плач над градом Кия» писав:

Апостоле Андрію, поглянь
як попеліє той край,
де Ти ходив, який благословив.
Місто це, що Ти воздвиг,
чудотворною рукою,
стало руїною глухою.

Нищили наші святині і пізніше, й то таки «брати-християни» з Півночі, Заходу та з Півдня. Одначе Київ встоявся! Не дарма на початку нашого століття Ф. Гавронський написав: «Київ встоявся! Знати, якась могутня животворча сила є в цьому місті!»[3] І так цілими віками…

Найбільшої, одначе, руїни і знищення релігійних споруд: соборів, церков, манастирів тощо, зазнав Київ у XX ст., коли нищення нашої історичної релігійної, хоч не тільки, пам’яти сталось державною програмою більшовицьких окупантів. За їхніми задумами Київ мав статися «звичайним містом», тобто провінційним містом без своєї тисячолітньої історії, без історичної пам’яти. Ось чому найстаріші релігійні споруди Х-ХІІІ віків були знищені вже в 1920-1930 pp. Продовжено цей злочин і в післявоєнні роки, особливо в 1960-1980 pp. На жаль, досі ще не доконано у нас реєстру всіх втрачених пам’яток нашої матеріяльної, і в першу чергу, релігійної культури, бо вона понесла найбільші втрати.

Першу, як здається, спробу зробити запис знищених у Києві історичних пам’яток у XX ст. зробила Людмила Проценко у 1991 році. Вона опрацювала і видала, очевидно ще не повну, карту: «Пам’ятки Києва, знищені у XX ст.». «Київ, — пише Л. Проценко, — … є винятком серед європейських столиць у розумінні ступеня і причини руйнуваня». Це дуже важливе ствердження! Нищення бо історичних пам’яток відбувалося в мирний час «комуністичного будівництва» — пляново і цілеспрямовано. Окупанти знали, що, позбавивши народ історичної пам’яти і його матеріяльної культури, він перестає бути народом-нацією.

Карта Л. Проценко складається з двох частин: карти (мапи) Києва з позначенням місць знищених об’єктів і реєстру знищених об’єктів. Крім того вміщено коротку інформацію про знищені споруди та кількадесят ілюстрацій, зокрема церковних будинків. Таке опрацьовання дає читачеві можливість швидко віднайти на карті потрібний об’єкт, а в Києві місце, де він був розташований.

На перше місце серед знищених у XX ст. пам’яток Києва висуваються, власне, культові і церковні споруди і об’єкти. То з них розпочато в 1920 роках нищення нашої історії — найстаріші перлини витвору генія нашого народу. Церковні споруди, знищені в Києві у XX ст., на карті Л. Проценко займають за кількістю перше місце. З 253 позицій реєстру загалом церковні становлять аж дев’яносто шість. Але коли до цього числа додати релігійні об’єкти, уміщені в інших тематичних групах реєстру (Києво-Могилянський манастир, панорама «Голгота» й інші), та окремі об’єкти чи навіть по кілька, які знищено до якоїсь одної з позицій, напр. Михайлівського, Братського, Грецького манастирів і релігійні кладовища (цвинтарі), то вийде, що у Києві знищено в XX ст. понад 140 церковно-релігійних об’єктів. Серед них такі перлини, як Золотоверхий Михайлівський манастир, Мижігірський Спас, оспіваний Шевченком, та інші.

Очевидно, карта-реєстр Л. Проценко для читача, необізнаного з історичними вартостями архітектурних пам’яток, не віддає значення знищених об’єктів для нашої історії, їх історичної вартости. Не можна бо ставити на одній площині вартостей напр. Михайлівського собору і, скажімо, пам’ятника цареві Ніколаю І чи К. Марксові. А в карті-реєстрі, річ ясна, кожний з них має свою окрему позицію. Не треба також забувати, що карта Л. Проценко видана в 1991 році. Але не можна недоцінити цієї праці.

Сором і жаль огортає душу, коли читаєш цю карту втрат Києва і нас всіх, карту злочинів супроти України, і подумаєш, що чинили це також «наші» більшовики. Недарма літня жінка у фільмі Костенка «Перед іконою» сказала з гіркотою:

— Це ж свої робили, не чужі?

Додаймо тільки,— на наказ чужих. Коли ж усвідомимо свою трагедію?

Шістсот п’ятдесят років минуло від наїзду монголів, а слова генія Ріянгабара все звучать.: «Апостоле Андрію, поглянь!..».

Трагедія Києва — і нас всіх!— тим більше, що загоїти завдані йому рани годі, в кожному разі в передбаченому часі. Такі великі втрати завдав нам ворог. Ці рани будуть ятріти віками. Віками будуть кровавити і кликати до неба! І до нас! Але не тільки: будуть пригадувати, що головний ініціятор, злочинець трагедії — Москва!— досі не вибачився перед Україною за завдані нам рани і не покрив коштів на відновлення знищених скарбів українсь­кого народу і всього людства. Пам’ятаймо про це! Пам’ятаймо і вивчаймо правду про нашу минувшину, про доробок наших предків; пізнаймо хоч і як коварно нищив наші культурні здобутки, і хто допомагав в цьому завойовникам.

Пізнати цю правду і допомагає нам карта Людмили Проценко.

Хай наповняться уста наші Правдою!

Примітки Степан Семенюк

[1] Я. Келлєр. «Православіе», 1982 р. в-ва.

[2] Літопис минулих літ.

[3] Ф. Ґавроньскі. «КІЮВ», 1915 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>