Реакція Московського Патріархату у справі Європейського Єпископського Синоду

Як подавала преса, Святіший Отець Іван-Павло II заплянував скликати Европейський Єпископський Синод на 28 листопада — 14 грудня 1991 р. На цей синод Апостольська Столиця запросила до участи також Московську Патріярхію. На це запрошення відповіла відмовкою Московська Патріярхія. Це право Московської Патріярхії брати чи не брати участь у заплянованому синоді, але, на жаль, Московська Патріярхія подала, як одну з причин Українську Католицьку Церкву у Західній Україні. Для Московської Патріярхії все с законне, що Російська Православна Церква на так званому «соборі» у 1946 році проковтнула нашу Українську Греко-католицьку Церкву і пограбувала і привласнила собі її майно. Вона намагається твердити, що це є її власність. Де ж тут загальнолюдська справедливість? Що ж тоді можна говорити про християнську любов? На заяву Московської Патріярхії відповіла Апостольська Столиця і Патріярх Мирослав-Іван Любачівський.

В хронологічному порядку друкуємо заяву московської Патріярхії, відповідь Апостольської Столиці і Патріярха Мирослава Любачівського, щоб наші читачі мали можливість запізнатися, чим живе і які пляни мас Московська Патріярхія. Від редакції можемо з щирістю побажати Московській Патріярхії справжньої християнської віднови, щоб вкінці Російська Православна Церква стала сама собою, бо вона на протязі довгої історії такою не була, бо все служила політичним цілям, колись царям, після червоним вождям, а зокрема КДБ, а сьогодні дальше продовжує минуле. Російська Православна Церква повинна спромогтись на справжню християнську поставу згідно з вченням Христової Церкви.

Редакція

ЗАЯВА МОСКОВСЬКОГО ПАТРІЯРХАТУ СТОСОВНО АСАМБЛЕЇ ЕВРОПЕЙСЬКОГО ЄПИСКОПСЬКОГО СИНОДУ

(Неофіційний переклад з російської мови.
При перекладанні деяка частина опущена)

Святіший Синод Російської Православної Церкви разом з керівництвом, яке провело зустріч під час празника Святого Сергія Радонезького 8 жовтня 1991 року у Свято-Сергієво-Троїцькій Лаврі поблизу Москви, розглянули запрошення Його Святости Папи Івана-Павла II Святішому Патріярхові Московському і Всієї Руси Олексію II направити братню делегацію на Спеціяльну Асамблею Европейського Синоду римо-католицьких єпископів, яка проходитиме з 28 листопада до 14 грудня 1991 року.

Ця асамблея повинна накреслити нові підходи до євангелізації Европи сьогодні. Запрошення було глибоко і свідомо проаналізоване усіма учасниками вищезгаданої зустрічі керівництва Російської Православної Церкви, яка відбулася 8 жовтня 1991 року.

Після досконалого вивчення цієї справи ми робимо наступну заяву:

Російська Православна Церква вірила і продовжує вірити, що тільки братерський екуменічний діялог може привести християн у їх пошуках призначеної Богом єдности і повного їх визволення із світського щоденного матеріялізму, який все більше і більше заволодіває їхнім розумом і серцем. Досвід минулих десятиріч показав, що наш братній діялог допоміг нам протистояти атеїзмові на державному рівні, і зараз, у нові часи в Европі, давайте не будемо зловживати свободою, щоб ми не зруйнували все позитивне, що в нас виробилося під час наших зустрічей та переговорів протягом майже тридцяти років.

Дякуючи Богові за ці можливості, ми також бачимо, що сучасна ситуація як у Европі, так і в нашій країні, породили нові труднощі в нашій православній місії євангелізації нашої пастви. На нашу думку, ці труднощі випливають не тільки з того факту, що з об’єктивних історичних причин ми втратили місіонерські здібності, але в тому, що з отриманням Церквою свободи, місіонерські відносини втратили дух братерства і екуменічної співпраці, вони перетворилися в майже відкриту агресію, що загрожує перерости у релігійну війну. Це не просто емоційне виявлення деякої сили. Всі ми є свідками розвитку подій на Україні, особливо у західній частині, де православ’я майже повністю зруйноване, де насильство і шантаж стали головним знаряддям, яке використовується з боку греко-католиків. Зірвавши переговори на початку 90-го року, уніятська сторона відмовилася від принципів діялогу і ступила на небезпечний шлях продовження конфлікту, відкидаючи саму ідею діялогу.

Ми не втрачали і не втрачаємо надії, що з часом здоровий глузд переможе для того і ми зуміємо знайти вихід і відновити діялог. Таким чином повинні бути зрозумілі наші звернення до Примата Римо-католицької Церкви Папи Івана-Павла ІІ. Усвідомлюючи ту високу владу, яку має Єпископ Рима, він міг би допомогти нам позбутися болючих суперечок і протиріч, які існують між нашими Церквами сьогодні. На наш глибокий жаль і здивування, Рим мовчав з кінця 1989 до кінця 1990 року, коли розгорялася ненависть у Західній Україні. Особисті звернення колишнього Патріярха Пімена і сьогоднішнього Патріярха Олексія II залишилися без уваги.

Очевидно, що процеси, які відбуваються у нашій країні і називаються перестройкою, також відкрили для Римо-католицької Церкви можливість поновити її канонічні структури. Ми задоволені тим фактом, що і в часи, названі застійними, і в часи хрущовських переслідувань Російська Церква завжди вказувала урядові про необхідність нормальних умов існування Римо-католицької Церкви на території нашої держави і ніколи не змінювала цієї думки.

Сьогодні ми можемо спостерігати, як цей процес нормалізації, який відбувається в нашій країні, торкнувся також Римської Церкви. Ми щиро радіємо цьому, але в той же час по-братськи стверджуємо, що ми хочемо бачити оновлену структуру Католицької Церкви, що викликано її пасторальними потребами, аніж замінену на паралельні місіонерські структури, які з’являються на противагу екуменічним принципам, проголошеним II Ватиканським Собором. Ми також маємо претенсії до факту, що з 13 квітня 1991 року, без консультації з нами чи навіть без братньої поради, відбулося призначення нових католицьких єпископів на престоли на території Радянського Союзу в таких містах, як Москва, Новосибірськ і Караганда у яких раніше ніколи не було таких престолів.

Усе це раніше сказане змушує нас стверджувати із гіркотою, що Російська Православна Церква вважає неможливим брати участь у Спеціяльній Асамблеї Европейського Єпископського Синоду і обговорити місіонерські проблеми та питання євангелізації в час, коли дійсно місіонерські структури вже створені і робляться спроби встановити на нашій канонічній території деякі паралельні структури. Наша участь в такій дискусії у Римі була б двозначною не тільки тому, що це означало б вводити в оману наших вірних, але також і спокушувати їх. В той же час могла б скластися помилкова світова християнська думка про справжні відносини між нашими Церквами.

Бажаючи залишатись чесними перед Богом, нашими Людьми і Римською Церквою, ми хотіли б сказати, що, втримуючись від участи в Єпископському Синоді, ми не закриваємо дверей для справжнього діялогу і залишаємося вірними цій думці на шляху розв’язання проблем, що існують між нашими Церквами. Ми пройшли разом чесний довгий шлях. Прогрес в наших теологічних діялогах очевидний. Є інші багатообіцяючі ознаки взаємозрозуміння. Між багатьма нашими керівниками, духовними і світськими особами, склалися добрі особисті стосунки. Все це треба використовувати для взаємної користі, тому ми не хочемо, щоб ця наша заява приймалася, як розрив наших відносин. Можливо, це примусить нас тверезо оцінювати ситуацію і через цю оцінку допоможе нам вернутися знову до нашого діялогу, важливість якого підтверджує також і ця заява.

Ми продовжуємо молитись до нашого головного пастиря Христа, щоб Він дарував нам, його пастирям, втримувати вірну нам паству в Його правді і любові і провадити їх дорогою Спасіння до Церкви, про яку Господь сказав: «Я збудую мою Церкву, і адові ворота її не подолають».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>