Рефлексії із XIII Конгресу українців католиків Канади

Конґрес, уже 13-ий з ряду, Українців Католиків Канади, що відбувся цим разом у днях 28-30 червня 1980 р. в Едмонтоні, збудив у мене цілий ряд рефлексій про сучасні прямування українців-католиків у Канаді. У цій нотатці хочу дати вислів тільки тим рефлексіям, що найбільше мене розхвилювали, а в висліді своєму чисто мене розгубили і не залишили по собі остаточних заспокійливих стверджень. Не знаю уже, скільки цих конгресів відбулося від 1952 p., коли то вперше я брав участь,як делегат від БУК-у в Монтреалі у такому ж конґресі в Вінніпегу. Коли порівнюю зі собою ці два, 28 роками від себе віддаленими, конгреси, то особисто відчуваю, що ідейна клярифікація наших католицьких з’їздів залишилася радше в тій самій стадії нез’ясованости, шукання, а може краще: загадки — для якої цілі існують українські католицькі організації у їх цілісному маштабі. Зроджені парафіяльно, ці католицькі організації залишились далі строго регіональними, в найкращому випадку єпархіяльними з усіма характерними для цих єпархій властивостями. Тобто, як у якій є — парафії. Коґреси ці — це зовнішня полуда уніфікувати і ідеологічно об’єднувати мирянський прицерковний рух. Насправді немає між ними ні спільних поглядів, ні спільної цілі, ні теж спільної мови. Перш за все тяжко розкусити їх ніби то об’єднуючий спільний знаменник — українські католицькі організації, чи, як тепер себе звуть, українці католики Канади. З цього названня тільки останній член, з якого можна вивести окреслення канадці, ще найбільш виправдано підходить. Але й тут є багато Градацій. Деякі є виключно канадцями в тому розумінні, що англійська мова, англійська ментальність і англійська королева є те єдине, чим вони надихані. Другі ще допускають своє українське походження, тобто ще його категорично не зрікаються, але обов’язково послуговуються англійською мовою. Є, очевидно, такі, що йдуть «по полам». А й є таки якась частина «твердих українців». Відповідно до цього критерія на цих конгресах творяться самі зі себе замкнені для себе товариські клюби, чи конгресові ґетта.

Вертаючись до названня «українські католицькі» організації, то впадає в очі, що ні в цілісному, ні в нарізному приміненні цього окреслення їх важко назвати, чи охрестити такими. Вирішна тут номенклятура «католицький». Цей термін вони розуміють радше як латино-католицький, скажімо на цьому континенті, англо-католицький, аби тільки не українсько-католицький. Колись існував у нас термін «греко-католицький». Як не дивачний він для нас не був, все таки знайшлося тоді якесь місце і для нашої Церкви та нашого обряду у рамках спільного поняття — католицький. Тепер ці «українці католики» переставлені духово, чи ментально на всякий католицизм, тільки не наш східній, католицький. А що ці організації з правила прицерковні, то й Українська Католицька Церква для них не та, Помісна, Східня, Католицька Церква зі своєю 1000-літньою традицією, окремим обрядом і наскрізь своєю українською ідентичністю, а виключно католицька в їхньому розумінні слова. З хвилиною впровадження в Католицькій Церкві живих мов у літургічне ужиткування, вони переконані, що так, як вони уважають за свою «живу» мову, так і належало б і в нашій Літургії застосовувати ці «живі» мови, тільки ж, хай Бог боронить, не українську. Я бачив навіть у чисто українських парафіях молитовники з англійським текстом нашої Служби Божої св. Івана Золотоустого (отже Служби Божої, якою ніколи не користуються латинники). Дивувався і думав: яким правом? Яким правом у нас введено цей текст? Інформували мене, що в багатьох парафіях наші священики відправляють на цьому англійському тексті і Службу Божу і навіть не застановляються, що це грубе антиканонічне зловжиття. Адже ж в Українській Католицькій Церкві так, як в кожній іншій Католицькій Церкві, одна є тільки допускальна літургічна мова. У нас вона тільки українська. Цікавою логікою послуговуються ці «українці католики». Кажуть вони, що не розуміють української мови, але все таки хотіли б ходити до тієї Церкви, у якій їх хрещено. Гаразд. Не розумієте зараз. Але за два-три роки таки зможете розуміти і будете не тільки брати живу участь у нашій св. Літургії, але й у всіх богослуженнях на своїй рідній мові. До речі, не вони впроваджували англійську мову в нашу Церкву, а ті наші священики, що їх ще сьогодні пізнаєте по їх кепській англійській мові, яку вони самі накидували парафіянам, а не парафіяни змушували їх до цього. Зрештою, яка б незрозуміла була ця українська мова для українців з походження, то могли сотні мільйонів усіх національностей слухати Службу Божу в латинській мові, якої крім священика ніхто не розумів, то й можна припустити, що вірний українського походження таки далеко більше скористає і напевно буде з часом вільно користуватися своєю літургійною мовою. Коли ви могли на переривах прислуховуватися до конгресових ґет, на які я натякав, то ви завважували, що виключно англійською мовою послуговувалася більшість тих всечесніших, що брали участь у Конґресі Українців Католиків. Мене це вражало так, що я до цих пастирів українського стада не старався наближатися, хоч і як кортіло їх ближче пізнати.

Тост на бенкеті українців католиків Канади

До звичного, чи навіть обов’язкового стандарту на цього рода Краєвих Конгресах належить неодмінно бенкет. Читаючи бенкетну програму, я завважив, що окрема точка (третя з ряду) — це тост. Читаю уважно: «Тост в честь Святішого Отця і її величества Королеви». Вразило мене зразу, але стараюся інтерпретувати як найбільш вирозуміло і справедливо. Думаю собі: можливо на того рода католицьких конгресах інших національностей такі тости втертий і незамінний стандарт і можливо така калька чужого нам стандарту протиснулася і тут. Але ж, якщо так, то чому*» цю кальку так урочисто виписувати такими буквами, що я і без окулярів міг її доглянути? Знаючи загальні наставлення і віяння серед українців католиків, я прийшов до висновку, що організатори Конґресу втяли ту штучку свідомо і безцеремонно. Це мав бути недвозначний афронт для Голови Української Католицької Церкви, їх Блаженства Патріярха Йосифа. Його ж ніде досі не відмічувано і офіційно він для них як Голова нашої Церкви не існував. Що більше роздумував, приходив до заключення, що заплянований тост був таки калькульований і дуже рафінований. Втиснули дві такі величності, що третя ніяк не могла знайти місця. Оспорювати тост на честь папи я тоді не збирався і тепер не збираюся. Квестіоную тільки тост на честь її величества королеви. Все ж таки це мав бути конґрес не якоїсь політичної партії, а ніби то українців — католиків та ще й «активістів» Української Католицької Церкви. Не тільки сам бився з думками, але старався донести до відома голос і власть імущих мій спонтанний протест. Виявилося однак, що тости були торжественно внесені, як заповідала програма і як премедитаційно були запляновані. Ніякого скрупулу я не помітив на залі, за винятком того стола, за яким я сидів. Цікаво. А чей же за президіяльним столом сиділи: митр. Кир Максим, Кир Ніль, Кир Ісидор і Кир Андрій … Прийнято цей тост — так я принаймні відчув — зовсім за добру монету і пішли по ньому всі інші точки, як по маслі. Але мабуть і я мав якийсь успіх. Мусів отой старшина, якого я перейняв і сказав йому, що обов’язково напишу про цей тост, донести кому слід, бо під кінець бенкету дуже непомітно і дипломатично згадано і Блаженнішого.

Камо грядете «українці — католики»?

Названня українці-католики, отой ніби то спільний знаменик наших прицерковних організацій, дуже динамічно підкреслюється у першій мірі по відношенні до тих членів нашої Церкви, що є патріярхальних переконань, або ісповідують патріярхальні начала нашої Церкви, зокрема ж за Голову Української Католицької Церкви твердо визнають їх Святість Патріярха Йосифа. Проводиться це дуже єхидно і дуже вирафіновано. Вони, з правила опозиція до «патріярхальників», уважають себе істинними українцями — католиками (з акцентом на «католики» їхнього поняття і розуміння). А «патріярхальники» по їхньому якщо не заколотники і революціонери, то «націоналісти» (позичаючи те окреслення від більшовиків). І як незалежні між собою являються дієцезіяльні князівства, так і сама суть Української Католицької Церкви розгублюється у їхніх фальшивих заложеннях і їхніх провінційних інтерпретаціях. Українська Католицька Церква (не згадуючи вже есенціяльного її атрибуту — ПОМІСНА) — це не та історична, 1000-літнього, безперервного свого життя Церква, а у їхньому ставленні: Церква сучасного часу і сучасних вимог. Можна і вказано пристосовувати обряд цієї Церкви до «вимог» часу. Можна й підтягати його теж під стандарт тої країни, у якій живеться, чи мається її горожанство. І можна ту Церкву, що від 1000 літ втішалася такими то правами і такою то світлою традицією та духовістю, одного дня з якоїсь дикої забаганки звести до Церкви, обдертої з того всього, і вчинити з неї дивовижний новотвір Східньої Конґреґації. Навіщо їм історія? Засадничо це по їхньому щось віджиле, мертве, минуле. Деколи історія буває для них і корисна згадка, мовляв, ми не сьогоднішні. Якщо навіть ідеться про 1000-ліття Української Церкви, то це хіба прекрасна нагода до фестивалів, «ґуд таймів» і пам’ятної «кірхпаради» …

Коли б не такі конгреси, ви б схильні були думати, що тих «українців — католиків» різних єпархіяльних забарвлень зовсім небагато. Але ж і на те ці конґреси, щоб створювали те непереможне враження, що їх більшість. В одному і тому самому готелі відбувався з’їзд краєвих патріярхальних товариств і Рад і воднораз Конґрес Українців Католиків. На Краєвому З’їзді зареєстровано було 60 учасників; на Конґресі Українців Католиків двічі стільки. Коли б числа могли щось говорити, то в цьому випадку це велика полуда. Краєвий З’їзд був строго річевий (навіть цією річевістю перегружений) і тривав усього один день. Конґрес із розвагово-товариською програмою і атмосферою зайняв повних три дні. І тоді, коли майже всі учасники Краєвого З’їзду включилися опісля у Конґрес і більшість учасників З’їзду була одночасно і делегатами на Конґрес, то цієї взаємности не було слідно на З’їзді Краєвих Т-в. Зі священиків, що брали участь у З’їзді, занотовано тільки чотири тоді, коли на Конґресі було їх около 50. Понадто всі чотири Владики уділялись виключно Конгресові. Коли ще врахувати гостей і запрошених представників провін­ційних урядів, то статистика вам нічого не скаже. Єдине, що кожний мусів відчути, що тут ішлося про якусь нездорову компетицію і то тільки компетицію з одної сторони. Треба було «українцям католикам» тицьнути в очі «патріярхальникам», у кого більшість. Зокрема для тих священиків, що не святкують нашого Патріярха, такий конґрес — це вода на їх млин. Ніде бо правди діти, безкомпромісові і Божого духа священики у нас уже винятки. Значить, яка б не свята і абсолютно правдива була ваша правда, сьогодні її дуже важко ісповідувати та й проповідувати. Коли ви стоїте всією вашою душею за своєю святою Церквою, то ви в першій мірі мусите витрачувати свої сили і час на змагання з вашими таки «душпастирями». Українці-католики не мають цих проблем, бо скоро відкрили цей курс і погодились на нього.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>