Продовж двох років наша митрополія мала два похорони митрополитів: Кир Амврозія і Кир Йосифа, а ще коли додати похорон Кир Івана Стаха, то в короткому часі ми мали три похорони архиєреїв. Що ж — не можемо протестувати, а хіба треба сказати: Бог дав, Бог взяв — хай ім’я Його буде благословенне!
На похоронах ми молилися за душі покійних, а ті що організували, тобто наші священики і їх співробітники мали багато різних проблем до розв’язки і напевно вложили багато праці. Однак, чи все відбулося так, як повинно було відбутися? Тут насуваються деякі думки,а то тимбільше, що деякі недотягнення стало повторяються. Похорони священиків нераз дуже багато мають до побажання, а це можна уникнути.
Похорон: Я священик, брав участь в багатьох священичих похоронах. Коли є кілька священиків і вони приготуються, тоді все дуже достойно і змістовно виходить. Тим разом було коло сто священиків, дяків і піддячих, але мимо того, що я силкувався брати участь або бодай слідкувати, однак це було дуже трудно. Сам текст (фотокопійний) був невиразний і не було подостатком світла, а найважніше, що мало хто знав, які частини скорочується. Те що треба було співати і було під нотами, це читали, а воно так тяжко, а це що евентуально можна було читати то це співали. Чому не можна було ужити нового українського требника, гарний друк, кожний священик має? Чому не заряджено пів години перед тим проби? Здається, що крім єктеній нічого більше не можна було зрозуміти.
Єпископів і священиків розмістили в кріслах як дітей в школі — один за другим, замість примістити їх перед і доокола домовини а ВПреос. митроп. Кир Максима Германюка примістили цілком зі заду, хоч він був головним служителем. Апостола читали священики, деколи досить незрозуміло, а єпископи читали св. Євангеліє зі своїх книжок, хоч в катедрі є достойна книга св. Євангелія і в церкві є спеціяльне місце на читання св. Євангелія. Здається, що кожний єпископ інакше зачинав читання св. Євангелія, одні давали благословення а другі не давали.
Білі ризи на похороні: Єпископи були у фіолетних і чорних мантіях, а три священики і асиста в білих ризах. Це вже від довшого часу бачимо намагання зі сторони деяких священиків переводити похорони в ясних ризах. Ентузіясти ясних ризів, пояснюють, що похорон це щось радісного, пов’язаного з надією на воскресення, і тому ясний кольор більш відповідний. Але на ділі це ще один новітний приклад впливу латинників, які від останнього собору залишили чорну краску риз і впроваджують білу чи ясну. Наші літургічні підручники навчають нас, що ми завжди до похоронних Богослужень уживали червоні ризи, а відтак під впливом латинників почали уживати чорні ризи. Правда, кажуть, що також наші брати православні на священичий похорон декуди уживають ясні ризи. Чому тепер нам знова на сліпо наслідувати латинників і уживати білі чи ясні ризи.
З тими ризами ще гірше вийшло на другий день на Службі Божій. Наші Владики — всі сім, мали червоні ризи, а закарпатські (всі п’ять) мали білі ризи. Чому воно так? Ще одна причина до поділу? Я дещо допитувався, але це трудно щось певного сказати. Дехто казав, що це організатори похорону дали таке доручення, але чому в такому випадку наші Владики мали червоні ризи? Мабуть ми самі комплікуємо наші справи, а це тому що не знаємо своїх приписів і звичаїв і у висліді не шануємо свого — любимо наслідувати чуже, хоч маємо своє добре, а то і краще.
Наші і закарпатські Владики: Дуже дивно і прикро писати: наші Владики і закарпатські Владики, бо одні і другі є наші Владики. Не місце тут йти в глибину чи ширину цієї справи, але ніхто не може заперечити, що загал вірних, священиків, монахинь і єпископів цеї закарпатської чи пітсбургської митрополії це нащадки наших вірних з Мукачева, Ужгороду, Пряшева тобто зі Закарпаття з Карпатської України. На території моєї парафії є також закарпатська парафія. Я стрічаюся зі священиками і з вірними, говоримо тою самою мовою, нашою, українською, маємо ті самі почування, ті самі звичаї, той самий обряд. Хто це все поділив? Нащо ділити? Хіба, щоб ми були слабші. Хто за це буде нести відповідальність?
Помер митрополит Йосиф Шмондюк і прийшли на похорон всі Владики закарпатської митрополії, бо це дійсно наші Владики. Як гарно говорив наш Блаженніший Патріярх на похороні митроп. Авмрозія (цитую з пам’яти): «Чи ми народжені в Україні чи в Америці — ми є одно! Чи ми католики чи православні — ми є одно! Чи ми зі Львова, Перемишля, Ужгороду чи Пряшева — ми є одно! Коли ми є об’єднані тоді ми сильні, тоді виконаємо наші завдання, і перед нами ясна майбутність». Прийшли ці наші Владики на похорон а їх імена: Стефан Коціско (митрополит), Михайло Дудик, Еміліян Мигалик, Тома Долинай, Іван Білик. Імена чисто українські, типи українські, а як гарно вони виголошували возгласи по українськи чи церковнослов’янськи: тільки митроп. Кир Стефан якось дивно виголосив «Мир всім». Одинока ріжниця була, що хтось з наших піддав їм думку взяти білі ризи. Ось нова різниця, яку ми самі впроваджуємо. Сподіємося, що різниця так скоро зникне як повстала.
Участь латинського духовенства: Знаю, що наші священики і владики часто беруть участь в похоронах латинських священиків і владик. Коли брати під увагу, що це по-різдвяний час і будний день то можна твердити, що було мало єпископів: Кроль і може 7-8 єпископів та монсеньйорів і не велике число священиків — це не багато. Кард. Кроль приступив до св. причастя, бо тепер є такий звичай у латинників, що вони навіть два рази на день можуть приступати до св. Причастя, коли є поважна причина. Це гарно і добре і вони це практикують. Але чому кард. Кроль перший запричащався хоч він не служив св. Літургії і то відразу під видами хліба і вина? У нас нема такого звичаю, бо хоч він архиєпископ і кардинал, але він не служив св. Літургії і він повинен був причащатися аж після всіх со-служителів, і зразу з Пресв. Тіла Христового а опісля з чаші.
Всі ці завваги і рефлексії зроблені з думкою, щоб на будуче щось поправити. Однак вони ніяк не зменшують торжественности, молитовного настрою похорону. Це був достойний похорон нашого Митрополита.
