Релігійна поезія

Наша віра

Християнська наша віра.
Віра щастя та добра.
Всіх вона нас закликає
До боротьби проти зла.

Християнин не сумує.
Не впадає у зневіру.
Бо у серці та в душі
Християнську має віру.

Відкупитель наш Христос
Все турбується про нас.
Думає про наше щастя.
Вдень, вночі і в кожний час.

Всі згадаймо як Христос
Правди людей научав.
До любови та до праці
Добрим словом закликав.

Завжди був серед природи,
Вчив людей як треба жити.
Давав приклади у причтах.
Закликав других любити.

Християнська наша віра.
Віра щастя та надії.
Лиш не гріши у житті
То й сповняться твої мрії.

Пам’ятайте, добрі люди.
Що Христос це наша сила.
Вона зло і смерть жорстоку
В нашім світі покорила.

Ходім в церкву і молімся
Пам’ятаймо всі про Бога,
І щасливою буде
Життєва наша дорога.

А душа наша безсмертна
У вселенній буде жити,
Тільки треба на землі
Вічне щастя заслужити.

То ж радій християнине,
Смерть для тебе не страшна.
Жий, молися та працюй.
І борися проти зла.

Ми живемо тепер всі
В незалежній Україні,
Віддаваймо славу Богу
Й своїй рідній Батьківщині.

Кривий М.
1995 р.

Карло Копинець

Отцю Йосифу Штелисі — 75

Карпатами пливла чаклунка-осінь.
Снувала першу паморозь на дріт.
Озвалися архангели в крилосі,
Як Ви з’явились, Йосифе, на світ.

Мелодію і ніжну, а то й строгу
Співали Вам в сповиткові ночей.
Бо Ви прийшли воздати славу Богу
Найперш від себе, потім від людей.

Бо слава та на землю йшла віками
І йде, і йтиме завжди, як на те.
Ви доброту взяли від батька й мами
І до людей щоденно несете.

Бо в тій душі не лишиться руїна,
Де від любові паростки ростуть.
Обрала Вас для себе Україна,
І в цьому справжня, ювіляре, суть.

Ви даєте оте, що можна дати
І в світлий день, і в хмуру непогодь.
Священиком дарма хтось хоче стати.
Якщо того не дав йому Господь.

Федір Іскало

Різдвяна ніч

Була холодна тиха ніч.
Сніжинки осідали.
Хоча в куті горіла піч,
Тепла було замало.

Вона була сама-одна,
Так довелось їй жити.
Коханого в неї нема.
За ним стала тужити.

Вона самотньою була.
Далеко на чужині.
Далеко від своїх батьків.
Ще дальш від батьківщини.

Дівча стояло у вікні,
Їй зіронька моргала.
Але дівча на зіроньку
Уваги не звертало.

На другий день святе Різдво,
Свічки в церквах горіли…
Чийсь погляд пронизав єство
- З його очима стрілась.

Дівча повірить не могло.
Що в ніч святу буває —
Різдвяна зірка із небес
Їй долю посилає.

Василь Боровий

Колядка в 1941-му

Сніжок курився синювато.
Благословлялося на світ,
Коли я йшов колядувати,
Гукав біля чужих воріт.

І тонко дзенькала божниця
Під голосний дитячий спів:
Ти сійся, зерно і пашниця.
Щоб хліб господарю родив!..

А сніг летів і світ гойдався.
Як білий ясен при межі.
Ще світ наш дико не зривався
В огненнойдучі віражі.

Ще смерті крик таївсь у криці.
Як птахи — спали літаки…
І в хатах теплий дух пашниці
Я сипав з щедрої руки.

І де ж було хлопчині знати,
Що вже за вигоном — гроза.
В журбі німіла Божа Мати,
Світилась з покуті сльоза.