Релігійна поезія

Прийдіть, усі, вірні!

Величаємо Тебе Пречиста Маріє,
Свята, непорочна, голубко Леліє,
В Храм Єрусалимський, Ти ввійшла з батьками,
Які про твій прихід мріяли роками.

Твої Батьки рідні: святий Яким й Анна.
До Бога церкви любов прищепили,
В трирічному віці донечку єдину
Привели до Храму й Богу посвятили.

Пречиста Маріє, Ти в храмі зростала,
Про Тебе невинна йшла велична слава.
Ти матір’ю стала, Христа народила,
Життя непорочне Богу присвятила.

Христос народився, скрізь пісня лунає,
А над Вифлеємом зірочка сіяє,
Христос — наша радість, Відкупитель світу,
Христос — наш Спаситель Нового Завіту.

Пречистій Марії, ми славу віддаймо,
І величну пісню щиро заспіваймо;
— Радуйся, Маріє, купино вогненна.
Радуйся Пречиста, всеблагословенна!

Підволочиськ.
Кривий Мирослав

Богдан Мигаль

З Новим роком, найдорожча мамо!

Старий рік тихо вже нас покидає,
Останні грудня догоряють дні,
Новий рік скоро до нас завітає
І нам відкриє обрії нові…

І мимоволі хочеться згадати
Події давніх, незабутніх днів.
Біленькі стіни батьківської хати
І наше миле село Хоробрів.

Я час дитинства добре пам’ятаю
Й Тебе, о рідна Мамо, молоду,
І в пам’яті постійно зберігаю
Твою любов й безмежну доброту.

Скільки ж Ти довгих ночей не доспала,
Щоб я спокійно, безтурботно спав.
Сама Ти часто і не доїдала.
Щоб я про голод поняття не мав.

Із мене хворого Ти біль знімала
Доторком ніжним шорсткої руки.
Добра Ти стільки мені в серце вклала.
Його проніс я через всі роки.

Мене малого в щасливу годину
Уже в шість років в школу відвела,
Зимою часто в люту хуртовину
Ти на уроки на плечах несла!..

Цілую ніжно глибокі морщини,
Що рясно вкрили обличчя Твоє,
Прости, Рідненька, всі мої провини
І всяке слово сердите моє…

Прости, якщо в необережнім слові
Я біль Твойому серцю причинив,
Пробач, що материнської любові
В свій час достойно я не оцінив!..

Вітаю щиро, найдорожча Мамо,
І з Новим Роком шлю палкий привіт,
Всім серцем зичу простими словами
В здоров’ї й мирі жити сотню літ!

О, три хрести!

О, три хрести!
Ті віковічні свідки із Голгофи,
Любов’ю Божою прибиті, гріхи людства на однім.
Щоб вільними вовіки люди були.
Щоб панували мир і радість в душах
Щоб на землі було, як і на небі!
На хресті другім:
У покорі слова розбійника благорозумного лунали:
«Ісусе! Згадай мене, як прийдеш у своє Царство».
І зразу Ісус відповів:
«Істинно кажу Тобі: сьогодні будеш зо мною в раї».
Покаяння людини і Боже милосердя
Вмить поєднались любов’ю Отця,
І грішнику двері до раю відкрились!
А хрест третій:
Нагадує вічно усім, про нерозкаяну душу…
З якої до останнього віддиху виливалась на Бога хула.
Бо, волі вільної. Бог ніколи людині не відбирає,
Досмертна то власність людини,
Або Богу її підкоряє, або гордістю в собі замикає…
О, три хрести!
Яка це вічна пригадка про драму світову,
У якій дія Божої любови,
І дія людської душі у вільній волі,
Так чітко всім представлена навіки!
Ті три хрести!
Пригадуймо їх часто одні другим.
На них відбитий зміст.
Життя щасливого кожній душі.
Пригляньмось драмі тій,
У ній знайдемо певний міст,
І прірви світу, нам будуть зовсім не страшні!
Бо пізнаємо, шо:
«Ісус Христос учора й сьогодні той самий навіки».

Мотря Фаринич, Гамілтон, Канада

Книга природи

У ясний сонячний день.
Вийди, мій друже, на поле,
Піднеси очі свої у небо
Й поглянь своїм зором навколо.

Яскраве сонце світить з висот.
Золоті промені ген розсилає,
А вітер хмари у даль жене
І десь у гаю пташка співає.

Перед тобою поля безмежні.
Луги зелені, квіти, сади.
Сріблисті ріки, чисті джерела.
Чарівні гори, рясні ліси.

Коли настане зоряна ніч.
Встелиться небо ясними зірками
І усміхнуться чарівні сузір’я.
Який казковий пейзаж над нами!

З-за хмари зійде місяць білолиций
І усміхнеться вірний друг землі,
Картина казкова, картина чудова.
З’явилась над нами, тобі та мені.

Це книга природи для нас незбагненна.
Сотворена Богом і благословенна.
Усім нам потрібно цю книгу вивчати.
Навчитись читати і спостерігати.

Бережім природу — це ж наше багатство,
Вона наша радість, щастя та життя,
Шануймо природу та її красу,
Без неї для людства нема майбуття.

Мирослав Кривий
Підволочиськ

Роки минають…

І знову 1-ий Листопад,
Як 1918 року
І знову золоте листя спадає
І золотить калину червону.
Барвисті кольори вітер несе
По старовинних вулицях Львова
Й нагадує кроваві сліди
Жертв за народ і його волю.
Без IV Універсалу, без Листопада
Не було б 22-го Січня.
Тому не забуваймо їх.
Бо кожна дата безцінна.
За ними пішли рядами герої.
Що не жаліли життя за краще майбутнє.
На їхніх жертвах борці виростали.
Яких покоління не сміють забути.
Хоч самі не дочекалися світлого дня.
То посіяні зерна плоди видавали
Й сьогодні маємо вільну Україну,
Щоб тільки Її зберігали.
Змагаймо до єдности, бо в єдності сила
Й запевнена в ній перемога.
Це дорога нашого життя,
А з нею України однова.
Несім гідно прапор свободи
За першість між першими в світі.
Щоб увінчати свій змаг авреолею
На вічну славу Вкраїні.

Ольга Гриньків
Дітройт