Релігійна поезія

Думки

Бувають різні в житті хвилини,
Хвилини радості в душі та щастя,
Бувають теж хвилини смутку,
Коли до тебе прийде нещастя.
Вийди в природу і подивися:
Ось світить сонце в небесах,
Цвітуть сади, чарівні квіти.
Пташки співають пісні в гаях.
І все на світі для людини,
Для її щастя та добра,
Працюй, молися, співай пісні,
І бережися від всякого зла.
З’явилась чорна хмара на небі,
Зірвався вітер, буря настала,
Невидно сонця, гроза бушує.
Щезла на небі ясна заграва.
Так після радості в серці людини,
Потекли сльози з сумних очей.
Нема розради від нікого.
Навіть від рідних своїх дітей.
Пройшла гроза, ясніє небо.
Всміхається сонце знов в небесах.
Уся природа знову ожила,
Пісні веселі чути в садах.
У важкі хвилини не падай духом,
Зверни своє серце та душу до Бога,
Щиро помолися, проси потіхи.
Напевно щезне з душі тривога,
Бо щастя в світі не знайдеш.
Ані в богатстві, в розкошах світу.
Щастя найдеш у вірі в Христа,
В книгах Старого й Нового Завіту.
Іди сміливо в дорогу життя,
Працюй та виконуй заповіді Бога,
Смерти не бійся, із злом борися.
Перед тобою у рай дорога.

1996 р.
Кривий М.

О Боже всесильний, могучий

О, Боже всесильний, могучий,
Даруй нам єдність на згоду,
Любов, надію і віру,
Розум, добро та свободу.

О, Христе, ми вдячні всім серцем
За жертву Твою, за всі муки,
За любов до людей всього світу.
За рани й покалічені руки.

Український народ миролюбний
Шле до Тебе молитви й благання,
Дай нам силу небесну й відвагу
Йти вперед до мети без вагання.

Ми будуємо разом державу.
Миролюбну свою Україну,
Працюймо, молімся, пісню співаймо
Про славну червону калину.

Кривий М.
Підволочиськ.

Мово рідна, слово рідне

Сонце світить і золотить доріжку
Перед іконою Пречистої Діви,
Що з ласками своїми приходить до нас.
Щоби принести мир і надії.

Привітаймо її, Царицю неба й землі,
Просім ласк для дітей, для церкви,
Для свого народу, щоби повернув
На добру дорогу без жертви.

Щоб жив у згоді й Божій любові,
Як велять Заповіді Божі.
Щоб своє цінив, мову боронив
І став господарем на землі своїй.

Невже ж іти нам на службу ворогам
Й бути вічно тяглом у возах їхніх?
Забути мову свою й уживати чужу —
Це ж гріх тяжкий непростимий.

Хто мови зречеться, забуде своє,
Загубить скарби духові —
Той зникне з землі й не лишить на ній
Доброї згадки по собі.

Народе рідний і всім дорогий,
Рятуй свою незалежність!
Бережи її, борони її.
Бо відозвуться кости померлих!

Будьмо гідними членами народу
І сповняймо свої завдання.
Лишім на майбутнє добре ім’я
Для поколінь, що прийдуть за нами.

Ольга Гриньків, Дітройт

Богдан Мигаль

Моїм ровесникам!

Уже дерева в лісі пожовтіли,
Й настала осінь нашого життя.
І наші скроні, друже, посивіли
Назад уже не буде вороття…

Та я постійно лину знов думками
В дитинства давні, незабутні дні,
В село любиме з скромними хатами,
Які до болю дорогі мені.

Жорстока доля нас порозкидала.
Трудний відкрився перед нами шлях,
Надія довго нас не покидала,
А рідна хата ввижалась у снах…

Всіх нас народу доля хвилювала,
Який і мови відректись хотів,
Надії раптом зірка засіяла
І дух обнови нас перетворив…

І рідна пісня дружно задзвеніла.
Народ сміливо голову підняв,
Його тепер не спинить жодна сила,
Вже надто довго й сильно він страждав!..

Тепер глибоко в серці відчуваю
Народу мого впевнену ходу,
І перемоги світлої бажаю!
Як вірний син, я разом з ним іду…