Різдво в Римі 1982 року

В патріярших установах у Римі річні свята завжди проходять дуже врочисто і якость віддають рідкісно українську і традиційно обрядову атмосферу. Мав я нагоду з родиною побувати на кількох таких святах — Різдво, Водохреща, Великдень. Але цьогорічне Різдво Христове було виняткове. Може тому, що вже п’ять років минуло, коли я був на таких святочних нагодах у Римі, або ж тому, що дуже ми готувалися бути цього року в Римі саме на наші Різдвяні свята.

Прибули ми з дружиною до Риму в навечер’я Різдва після триденної подорожі автом з Парижу. Як для початку січня, погода була справді гарна як у Франції, так і в Італії. їдучи на південь, ми відчували поступове злагіднення температури (снігу не було ніде на нашій дорозі) з прекрасним соняшним інтервалом на французькій та італійській рів’єрі. На щастя не було також дощу.

Хоч мали можливість взяти участь у Свят-Вечері в Сестер Святої Анни в патріяршому дворі при Піяцца Мадонна дей Монті, рішили відбути Святу вечерю самі у вужчому родинному колі (тут вже була одна наша донька). Провели вечерю на нашому новому скромному помешканні за ще скромнішим, нашвидку імпровізованим столом, з кількома святвечірніми стравами і гілкою ялинки.

Готувалися до справжнього свята наступного дня. Нам переказали, що традиційно Свят-Вечір проведено в колегії Святої Софії при Українському Католицькому Університеті, де відслужено Велике Повечер’я, а на вечері був сам Блаженніший Патріярх Йосиф. Інша святкова вечеря, а перед тим церковні відправи відбулися також у Сестер на Мадонні. Блаженніший надає своєю присутністю і батьківським авторитетом родинного характеру цьому святові, а Сестри Василіянки надзвичайно дбайливо приготували страви та прибрали їдальню колегії. Крім ялинки, зірки із запаленими свічками, було багато сіна на столах і на долівці та чудовий сніп-дідух у куті. Столи також вгиналися багатим пісним добром. Тепле батьківське слово до присутніх, головно до студентів, сказав Патріярх та поділився з ними святою просфорою. Колядкам, як нам розповідали і про що я переконався наступного дня, не було міри.

Першого дня Свят в патріяршому соборі відбулася Архиєрейська Літургія. Служив Блаженніший Отець Йосиф в сослуженні шістьох священиків. Співали питомці Колегії Св. Софії при участі старших учнів Малої Семінарії. Літургія була надзвичайно врочиста і вийнятково духовно піднесена. Взяло в ній участь кількадесят сестер, бл. тридцяти гостей — питомців однієї з підримських римо-католицьких семінарій, наші студенти Великої і Малої Семінарій та громада світських. Між ними було кілька українців з Польщі, в тому й один священик.

Не зважаючи на похилий вік, Блаженніший Патріярх служив цю різдвяну Архиєрейську Літургію з усіми приписаними обрядами, включно з процесією до Собору та з нього після відправи. Розділення артоса вже відбулося в атрїї Університету, де зібралися після Літургії усі присутні, щоб скласти Патріярхові святочні побажання.

Від усіх присутніх, а зокрема питомців Малої Семінарії привітав Патріярха о. проф. Мазяр. Малі семінаристи вивели традиційний український вертеп, усі проспівали кілька колядок, а присутні римо-католицькі семінаристи також привітали нашого Патріярха латинською колядою.

На святочному обіді в трапезній зібралися питомці Колегії Св. Софії, їх професори та настоятелі, сестри Святої Анни і Василіянки на чолі з Архимандринею Емілією, запрошені гості й господар цієї обителі — наш Патріярх, що виглядав дуже задоволено й піднесено. Отець декан Іван Хома привітав їх Блаженство і присутніх та в короткому слові після обильного обіду подякував Всевишньому за ласку святкування цих свят в присутності нашого Патріярха. Потім прочитав листи обміну поздоровленнями між Патріярхом Йосифом і Папою Іваном Павлом II та Кард. Рубіном, Префектом Східньої Конгрегації. В цих листах, крім принагідних святкових думок, відбилася і сучасна трагедія Польщі, як також і українського народу. Наш Блаженніший писав:

«Тривога Вашої Святости і польського народу є моєю тривогою і тривогою українського народу, так як і Ваша радість є нашою радістю в обличчі великої місії, яку спільно нам дав сповнити на Сході загроженої Европи Спаситель Людини, щоб людина віднайшла в нім свою властиву велич, гідність і вартість своєї людськости, про що й співають наші святі коляди».

А Кардиналові Рубінові Патріярх писав: «Прийміть, Еміненціє, моє запевнення, що не забуваю і молюсь враз із моїм народом за Вашу батьківщину — Польщу. Та й прохаю і Вас, Достойний Владико Кардинале, пам’ятати і про мою батьківщину Україну, бо її болі і ярмо не менші за сучасні страждання Вашого народу…»

У відповідях високих достойників Католицької Церкви, Папи і Кардинала-Префекта, обидвох синів польського народу, висловлено вдячність Блаженнішому за його турботу і вияв солідарности з Польщею, як також щира прихильність до України і нашої Церкви.

Взагалі обмін привітами проходив в дусі слов’янської дружби. Промовляв ще ред. Домінік Моравскі, що недавно відбув з рамені Товариства «Свята Софія» поїздку по Америці з доповідями, де він зустрів прихильний ґрунт для польсько-українського зближення. Про це він публічно звітував в своєму слові. Нав’язуючи до сучасних подій у Польщі, редактор ствердив, що хоч режим у Польщі та Москва, яка стоїть за його дією, відчутно вдарили по польському експерименті демократизації, вони його не зломили. Скорше чи пізніше цей процес буде продовжуватися та матиме на довшу мету поважний вплив на решту Східньої Европи і сусідні народи в Совєтському Союзі.

Виступав ще інший слов’янський речник, хорватський монсеньор Мілян Сімчіч з Конгрегації для клиру, який висловив подив до нашого Патріярха та цілого українського народу й побажав усім, щоб тисячоліття хрещення Руси зазнав український народ на волі. В святочному обіді взяв участь ще інший гість, польський професор домініканець — Ф. Беднаржскі, дорадник Папи Івана Павла II. В час споживання страв та після того постійно колядували молоді питомці, співаючи дуже рідкісні й призабуті коляди. Тим вони розкрили нам, яким багатством пишається наша релігійна культура, аби тільки було бажання серед священиків і мирян її зберігати. Взагалі, в час Літургії та цієї трапези прекрасне враження справили на гостей саме ці молоді люди, що готуються під батьківським оком й опікою Патріярха на священиків у нашій Церкві. Це здібні, ідейні юнаки, з доброю українською формацією, одержаною здебільшого у малій Семінарії поруч УКУ і Патріяршого Собору. Вони наслідують приклад своїх настоятелів, а зокрема Патріярха Йосифа, знають, чого хочуть і потенційно представляють новий тип українського священика. У його тіні та під кожночасною опікою готовляться вони до священичого звання у нашій Церкві тут на поселеннях і, дай Боже, щоб не один з них послужив нашій Церкві в Україні. Приємно спостерігати, що число цих питомців постійно зростає. Сьогодні їх вже 15 в Колегії, а кілька з них стали священиками. Слідкуючи вже кілька років за духовним ростом цих молодих людей, приємно спостерігати, як вони різняться від багатьох інших молодих людей своїм ідеалізмом, українською формацією, життєвим наставленням. Мимоволі надходить думка: Блаженніший зумів розв’язати справу покликань, про яку постійно бідкаємося. Хочеться вірити, що слідом цих молодих людей, підуть ще інші їх ровесники та молодші, що в нинішній важкій духовній кризі знайдуть свій справжній моральний і український національний шлях.

Першого дня свят Вископореосвященний Архиєпископ-Коадютор Кир Мирослав Любачівський правив Божественну Літургію для Ватиканського радіомовлення і передач в Україну, щоб і нашим землякам дати духовну поживу та запевнення, що вони не забуті у ці святочні дні. В другий день свят він служив з духовенством Архиєрейську Літургію в храмі Жировицької Богоматері св. Сергія і Вакха. Тут виголосив проповідь про любов і справедливість як заповіти свята Різдва Христового. І знов, традиційно, сестри-завідувательки Патріяршого дому гостили усіх гостей — Сестер Василіянок, кількох запрошених чужинців і українців, між ними і Архимандрита Отців Василіян І. Патрила, священиків і питомців в Колегії Св. Софії святочним обідом. Промовляли: парох церкви о. д-р С. Гарванко і о. д-р Д. Блажейовський. Колядкам і многолітствам не було кінця.

На третій день ми вибралися з секретарем Блаженнішого о. д-ром І. Дацком на відвідини до студитської обителі в Кастель Ґандольфо. І тут зауважили деякий поступ: нові обличчя обительників, поступ у розмалюванні іконостасу манастирської церкви, господарські удогіднення, хоч манастирське господарство потерпіло недавно через крадіж худоби. За щедрим обідом з монахами (окремо сестри й жінки), завдяки гостинності отця Рафаїла, що заступає Отця Архимандрита Любомира, який тепер є десь у місійній дорозі по Америці й Канаді, ми провели гарно і приємно цей святочний час. Справді, небуденні, рідкі й пам’ятні свята в Римі завдяки дбайливості, розбудові й трудам нашого великого Будівничого Церкви, Патріярха Йосифа, що все це створив.

В. Маркусь

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>