Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Різдвяне привітання для Патріярха Йосифа

Ваше Блаженство, Блаженніший і Дорогий наш Отче!

Вчора, на Повечір’ї Великому, співали ми одну з дуже зворушливих пісень нашої літургії, пісню пророка Ісаії: «С нами Бог, разумійте язици, і покоряйтеся, яко с нами Бог». І дальше у цій пісні знаходимо ось такі знаменні слова: «Се аз і діти, яже ми дал єсть Господь…». І цими словами пророка Ісаії я Вас вітаю в празник Різдва Христового. А коли думаю про Вас, Ваше Блаженство, і про нас усіх, що ось тут біля Вас зібралися, щоб Вас привітати і скласти Вам свої побажання, то скажу: «Ось Ви і Ваші діти, яких Вам дав Господь…». Ці діти прийшли сьогодні до Вас, щоб привітати Вас з Різдвом Христовим і просити Вас про Ваше благословення.

Хочу всім пригадати, що це вже двадцяте Різдво, яке Ви, Блаженніший Отче, витерпівши до краю впродовж майже двох десятиліть «узника»-в’язня-каторжника Христа ради, святкуєте далеко від своєї рідної української землі. З морозних сніговійних таборів смерти, в обійми яких загнав Вас апокаліптичний червоний дракон, виснажені й зморені голодом, волею незбагненого Божого Промислу, чудоподібно, з’явились Ви між нами. «Ось Ви і діти Ваші…». Коли ж говорю про дітей, то діти як діти. Бувають всякі. Бувають і добрі, бувають і лихі. І всі ці діти розсіяні по цілій земній кулі. Живуть вони і на Антиподах, в Новій Зеляндії, як повідомляє їхній владика-пастир, єп. Іван: 58 українських родин! Це Ваші діти! Живуть вони, як знаю, і на півночі недалекого полярного кола. І це Ваші діти…

І всі ці добрі Ваші діти, у своїх думках і молитві, в любові та в своїх щирих побажаннях — є сьогодні тут, з Вами.

Шукав я між багатьма привітами-побажаннями для Вас за такими, які для Вас найцінніші, найсердечніші, щоб принести їх як різдвяний дар для Вас і долучити до них і наші побажання. І знайшов такі побажання від Ваших дорогих дітей — співв’язнів і співстрадників «З ДАЛЕКОЇ ТУНДРИ».

Ці зворушливі й, я думаю, для Вас, Блаженніший Отче, найдорожчі привіти-побажання. Тому Дозвольте, що їх прочитаю, щоб і Ваші тут зібрані Діти і гості їх почули:

«Христос Родився!

15 грудня 1982 року

Ваша Святосте!

Напружений погляд перевтомлено ковзається по засніженій пустині. Пошматована вітровицями і затоптана метелицями позаобрійна даль. А з заметілі десятиліть невпинно відлунюється Різдвяний спомин — невмируща життєдавчість Духовного Буття з агіографічними надбаннями традиційної самобутности. Це та сакральна новина, новина новонародженої Правди, що з першим спалахом месіянської зірки долине сюди в символічному відгомоні Архипастирського Слова, щоб запевнити нашу несамітність в найврочистішу мить Святвечірнього Маєстату…

Щасливих свят Христового Різдва і найкращої дійсности добрим намірам в Новому 1983 році щиросердечно зичить Вашій Святості родинна громада з далекої тундри

Христос Рождається!»

Це, Ваше Блаженство, зворушливі слова привіту від Ваших дітей, отієї «родинної громади з далекої тундри». Ці діти страждуть! Вони пам’ятають про свого Отця і Батька. їм легше стає, коли думками линуть до Вас, коли скажуть, що спраглі Вашого «Архипастирського Слова» хоча б у «символічному відгомоні». «Ваша Святосте!— кличуть вони до Вас,— напружений погляд перевтомлено ковзається по засніженій пустині» — пишуть вони і пригадують, що й Ваші очі перевтомлено гляділи на цю засніжену пустиню… Ваше спільне каторжне перебування з ними живе в них і сьогодні як «Різдвяний Спомин»…

Поетичними словами, як «невмируща життєдавчість Духовного Буття», агіографічні надбання, традиційна самобутність, «сакральна новина новонародженої Правди», месіянська зірка, змальовують вони і саме таїнство Різдва, воплочення Божого Сина, і те рідне багатство нашої Церкви, все те, за що Ви терпіли, що Ви безстрашно боронили колись там, а сьогодні тут, за що змагалися ціле своє життя — за ПОВНОТУ ХРИСТОВОЇ БЛАГОВІСТІ і традиційну самобутність нашої української Церкви.

Колись Ваше Архипастирське Слово до них, сьогодні хоч би символічний його відгомін будить в них почування несамітности: Ви, Блаженніший Отче, були і є з ними, вони, Ваші, діти, були і є завжди з Вами! Це ті добрі Ваші діти, їх мільйони в нашій Церкві, зокрема в страдницькій Церкві-Матері…

Блаженніший Отче! Після оцього зворушливого привіту і побажань — мої побажання будуть тільки скромним відлунням різдвяного спомину Ваших співв’язнів-страдників. Вітаю Вас від дітей нашої української Церкви, зокрема тих, що прибули до собору Святої Софії на св. Літургію, яку Ви відслужили, а тепер зібралися тут, в обителі Українського Католицького Університету біля Вас. Вітаю і приношу щирі побажання від дорогих сестер-монахинь наших чинів і згромаджень, від монахів наших чинів, від молодих студентів УКУ і питомців нашої Колегії Святої Софії, від професорського збору і настоятелів, від питомців нашої Малої Семінарії і їх настоятелів, від наших вірних, від численних гостей. Вітаю Вас тим самим привітом, яким кінчають свої побажання колишні Ваші співв’язні: Христос рождається! Ледве чи якась інша Церква має подібний глибокозмістовний привіт. І ми не надто застановляємося над змістом наших традиційних християнських привітів, коли поздоровляємо себе «Христос посеред нас» або «Христос рождається». Не усвідомлюємо собі того, що мова в них, цих привітах, не тільки про одноразові події пришестя і народження Божого Сина Ісуса Христа в минулому, але й про Його тривале перебування завжди між нами і з нами. Бо в нашому християнському житті, з точки зору християнського світосприймання, минуле, теперішнє і прийдешнє зливаються в одну єдність, в одне «тепер», в одне «днесь», в постійну тривалість, яка є наче відгомоном вічности з Божою печаттю. Відгомоном вічного, постійного, тривалого є оте оригінальне в Святому Письмі Нового Завіту слівце «nũin» «нині», «тепер», без «учора» і «завтра». Скільки цих «днесь» і «нині» в наших старих колядах, в яких зберігається так багато елементів нашої східньої богословської мислі! «Днесь поюще», «Нині, Адаме…», «Діва днесь…», «Бог ся рождає»… Прийшов днесь…» і т.д. і т.д. Це «днесь», «нині» пов’язує земне й небесне, людське й Боже в одну гармонійну цілість, а окремі празничні відзначування нами подій із спасенної історії людства, це неначе ритмічні удари, образово говорячи, СЕРЦЯ ВІЧНОГО БОЖОГО ЖИТТЯ І БОЖОГО БУТТЯ.

Христос ДНЕСЬ родиться і з нами повсякчас перебуває, бо з Його родженням у Вифлеємі виникла на Землі, оцій маленькій плянеті всесвіту, нова дійсність, Божа, Христова дійсність, дійсністю стала «новая твар», «нове творіння», дійсністю стала через купіль зновуродження, Тайну Св. Хрещення, нова людина. В цій новій дійсності, у «Божому нині» зустрічаємо Христа-Богочоловіка, що, раз прийшовши до нас, завжди перебуває з нами.

Та в наших колядах,які віддзеркалюють ті істини, що містяться і в Святому Письмі, і в церковній традиції, говориться не тільки про нас, людей. Хоч Всемогучий Творець дав людині посланництво «оволодівати землею», то це не однозначне з модним антропоцентризмом. Бо, хоч Христове пришестя першочергово скероване на відкуплення й оновлення «падшого Адама», «падшої людини», то засягом своїм це ПРИШЕСТЯ ширше, всеобіймаюче, як це глибоко схоплює знову ж наша стара коляда: «Бог природу хотяй обновити, посадити во Сіоні на троні…». Христос, Син Божий, прийшов на землю, щоб оновити ВСЕ, включно з отими тваринами, волами й ослами, що як символи всієї «тварі» з’являються при вертепі.

Оце наше східньо християнське розуміння, глибоко богословське розуміння Різдва Христового. Зміст його не в театральній ляльці, що мала б замістити Новонародженого, але в цьому Божому «днесь», «нині», бо днесь Христос рождається і «днесь» перебуває з нами.

Блаженніший Отче, дорогий наш Патріярше! Називаю Вас Патріярхом, бо Ви Глава і Батько цілої нашої української Церкви. Таким Ви є ДНЕСЬ для нас, дітей Ваших, не для себе. І таким Ви мусите залишитись не тільки для нас тут, але для тих мільйонів Ваших гонених, спраглих істини, правди, справедливости і волі, на жаль, світом забутих, так часто на смерть приречених дітей. Вони кличуть до Вас: «Святіший Отче, дай нам почути хоч тихий відгомон Твого Архипастирського Слова!» Для них Ви є таким, Ви мусите бути Отцем-Патріярхом. І ніхто не сміє наважитися, щоб Вас і нашу рідну українську Церкву розвінчати з патріяршого вінця.

Дозвольте мені, Блаженніший Отче, ще раз привітати Вас і від себе і від нас усіх, від отців Вашого крилосу. Щиросердечно вітаю Вас оцим могутнім, неземним, вічноживим привітом — ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

 

Поділитися: