Священик – це не відповідний термін для опікуна Церкви. Душпастир мені більше до вподоби. Бо Церква – це не будинок з каменю чи з дерева, де священик читає Євангеліє. Церква – це зібрання споріднених людей, які шукають спільно і особисто зустрічі з Христом. Українці-християни це знаходять у традиційних наших Церквах зі своїм обрядом і традиціями. Без тієї приналежності ми будемо блукати. Роль душпастиря як господаря Церкви, тобто того зібрання народу чи стада – не читати Євангеліє, а допомогти тому стаду дійти до зустрічі з Христом. Читання Євангелія – це тільки один шлях до такої зустрічі. І ця зустріч далеко правдоподібніша в національній Церкві, помісній, автокефальній Церкві, яку очолює патріарх, який відчуває ту саму національну духовність, що і його стадо.
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу.
