Рогатин і Роксоляна

Біля тридцять кілометрів у прямій лінії, на північ від старої столиці Галичини, Галича найдете мало відоме сьогодні районове місто Рогатин. То «моє місто», бо народився я шість кілометрів на схід від нього, в селі Пукові й з цим княжим колись містом пов’язане моє виховання і середня освіта в рогатинській гімназії «Рідної Школи», яку збудували селяни рогатинського повіту. Школу відкрито в 1909 році. Першим її директором був Михайло Галущинський, потім отаман УСС-ів.

Про початки цього міста не знаємо, ані не маємо історичних документів про нього доволі. Багато говорить нам про місто й околиці археологія, якої знахідки можуть довести нас аж до четвертого століття по Христі. Так давно було там селище. Місто й околиці, й вся мальовнича область на північ від Галича, зі своїм горбкуватим краєвидом, численними лісами, родючими долинами, з великим числом рік та потоків розвинулись економічно кругом Галича. В Рогатині й по інших важних для оборони пунктах находимо сліди замків для оборони населення і його багатств. Ці околиці набули господарського, торговельного та культурного значення, коли князь Володимир об’єднав Галичину в одне князівство і переніс свою столицю зі Звенигорода до Галича в 1144 році. Його син. Ярослав, прозваний Осьмомислом, поширив і скріпив князівство свого батько в солідну державу. Поет-боян у «Слові про похід Ігоря на половців» міг позначити межі того князівства такими поетичними і при тім реалістичними словами: «підпер гори угорські своїми залізними полками… зачинив ворота Дунаєві…». Рогатин став княжим містом, потім королівським і постала була про його авторитет навіть пословиця чи дві: «Рогатин Галичеві побратим», а друга «Рогатин другий Львова побратим». В Рогатині бував і антіохійський патріярх Йоаким в 1585 році, тут було дуже активне Братство, яке мало свою школу в XVI ст. Значить, місто в нашому середньовіччі було собі не абияке!

Назви численних сіл околиць Галича й Рогатина та археологічні знахідки свідчать про торговельне й культурне значення та багатства тих околиць. Сьогодні Рогатин за останніх п’ятдесят років дуже змінився. Хотілось плакати на вид його вбогости і обдертости. Я назвав його, коли вступив до нього в 1991 році великим сірим селом… Не так було в давнину, не так було ще за молодости мого покоління…

Рогатин і Рогатинщина дали теж чимале число великих людей: з Рогатина походив відомий полеміст Юрій Рогатинець, родина Балабанів, Рогатинщина дала о. Омеляна Огоновського (і його «Історію української літератури»), тут постала на початку нашого століття відома гімназія і була першим пунктом набору добровольців до УСС-ів під проводом Михайла Галущинського, тут народився і якийсь час творив композитор і музиколог д-р Борис Кудрик, дуже активним між обома війнами був Союз Кооператив з вченим активом випускників подєбрадського Інституту й інші.

З Рогатина вийшла славна жіноча постать, яка відіграла чималу ролю в історії близького Сходу і великої турецької османської імперії в XVI ст. та мала сильний вплив на могутнього, в тому часі, султана Сулеймана І-го (1520-1566), якого стала, дивним збігом обставин, жінкою. То Настя Лісовська, дочка пароха церкви Св. Духа в Рогатині, а в історію, історичними переказами, увійшла вона з іменем Роксоляна і це її ім’я пов’язане з турецькою назвою нашої Русі — Роксолянія. У нашому, сьогодні українському, перекладі, це ім’я звучало б «Україніка», як в нашої Лесі Косач-Українки! Історики дискутують про це ім’я, письменники, а останньо кінорежисери (на жаль, не з дуже вдалим фільмом…) різно пишуть про походження тієї жінки Сулеймана, але таки загально тепер прийнято і це стало вже своєрідною традицією, що Роксоляна, жінка Сулеймана І, то рогатинська Настя Лісовська. Церква Св. Духа, німий пам’ятник сивої давнини, стоїть мовчазно в Рогатині й її дерев’яна структура, цвинтар і якесь тепле й повне миру тихе, таїнственне нутро говорить своєю історичною мовою, в яку вслухуються письменники, історики і майстри священного мистецтва, іконописі XVI століття.

Правдою є, що біля особи Роксоляни кружляє багато легенд і переказів. То питоменність наших багатьох історичних документів давніх часів, які не знали хронік в нашому сьогоднішньому значенні, які любили стиль епосів, захоплювались силою і відвагою витязів, у думах описували-розказували народові й оспівували героїв і геройські їхні вчинки. Велика частина давніх описів історичних подій і осіб культурного древнього світу багатьох народів так само уложені й історик сьогодні томливо і з трудом стосує всяку герменевтику, щоб знайти всякі історичні факти з дивною народною інтерпретацією та переживанням своїх днів слави чи трагедій. Стара Гелляда, древній Рим, ще старші Вавилон і древня Азія, частина Африки, а в нас Аскольд, Дир, Олег, козацькі часи мають такі дивні й при тім чудові свідчення про історичність деяких подій. Часто вони зложені для науки і виховання чим для якоїсь історіографії. Такою є, на жаль, частинно й історія про Роксоляну як жінку Сулеймана та відомості про неї, хоч, очевидно, не бракує про неї і справжніх документарних історичних свідчень, над якими працюють історики. Може в майбутньому якийсь солідний турколог в нашій історіографії розбереться колись в турецьких та інших хроніках, записках для справжньої історії про цю нашу впливову жінку з Рогатина. Добру думку має д-р О. Назарук у своїй відомій і добрій повісті (яку перевидали тепер в Україні) про Роксоляну. Назарук каже, що Роксоляни не любили вельможі, державні мужі й дворяни у султанській палаті, підозрівали її, шпигували за нею, знаючи, що вона християнка, знаючи про великий її вплив на залюбленого в неї султана й можливість її встрявання в Сулейманову політику у відношенні до України, яка була постійним тереном для турецько-татарських нападів і грабунків, та інших орд, які воювали і жили для османської імперії. Виглядає — річ нормальна, жінка окремої краси і не рабської жіночої вдачі, попадає в татарський ясир і стає крамом татарських купців, які жили з такого комерційного діла, торгуючи сотнями тисячами наших бранців. Кафа записана гіркими словами і сльозами в наших думах і піснях. Роксоляна, як бранка, живе в тузі за своєю землею, як християнка, хоч така ще молода, свої надії покладає на Божу поміч. То сталий мотив плачу й ридань бранців і чує його Шевченко у своїй поемі «Гамалія»:

О, милий Боже України!
Не дай пропасти на чужині
В неволі вольним козакам…

Нагадаймо теж і славну думу про Марусю Богуславку! Хоч з певністю, коли Роксоляна стала єдиною жінкою Сулеймана, вона принимає його релігію, чим з’єднує собі повну його любов. Її християнські почування і віра враз з прикметами її чутливого українського серця таки діють у ній. Це можна бачити, що вона будує мечеті — музулманські святині, будинки для приюту бідних людей, лікарню. Це діють у ній прикмети християнського милосердя, любови до божих храмів, питоменне для української душі. Вона лишила свій Рогатин як 16-17-літня дівчина (кажуть, схопили її татари таки в часі вінчання в церкві!). Померла правдоподібно в 1558 році й похована в гробниці в Стамбулі, яку збудовано на її честь і спогад. Варто, щоб наші туристи в Стамбулі відвідували святиню Св. Софії, де посли Володимира подивляли візантійську Літургію і чулись як в небі та, щоб відвідували теж і свою землячку в султанській гробниці (якщо на те є дозвіл) і молились за її душу та дякували їй за те, що рятувала Україну через кілька десятків років від татарських і турецьких нападів.

Маємо її портрети, найстарший з 1596 року, але жоден з тих портретів не роблений з натури, бо серед турків не було звичаю «позувати» перед малярем (очевидно, не було тоді й «папарацці»). Портрети теж зроблені на основі усних описів чи переказів і гарною є оцінка А. Кримського, який пише: «…над тим недосяжно високим, мудрим володарем (Сулейманом) мала, нечувано величезну силу, його не так вродлива, як розумна й інтригантська жінка» (Е. Крамар. Славетна українка в султанському дворі).

Знаємо, що Роксоляна не була одинока українська жінка турецьких султанів османської династії, хоч імен тих жінок не знаємо, а може коли і будемо знати. Тими султанами були: Осман (1618-1622), Мустафа II (1659-1 1703). Ібрагім (1640-1648). Татари і турки нападали, виглядає, на Рогатин часто. В 1516 році взяти в полон маму Роксоляни, а пару років пізніше дочку Настю. На кримському жіночому базарі, де торгували ясиром, її продали в султанський гарем, коли турецькою імперією володів батько Сулеймана і по його смерти, в 1520 році, володарем став Сулейман. То були роки найбільшої сили і потуги османської держави і Сулейман отримав від істориків титул «Великого» або по-турецьки. в нашім перекладі, «Пишний». На його дворі, як і він сам, говорили по слов’янськи, значить тодішньою руською мовою. В 1553 році венеціянський посол у Стамбулі так реферував до свого уряду про Сулеймана: «Його величність султан так сильно кохає Роксоляну, шо в османській династії ще не було жінки, яка мала б більшу повагу. Кажуть, що в неї милий скромний вигляд, і вона дуже добре знає натуру великого володаря». Виглядає, що за час її подружжя з Сулейманом татарські і турецькі походи-напади на Україну припинилися. Такою сильною і доброю для своєї батьківщини і народу була Роксоляна Рогатинка.

Пам’ять про Роксоляну в Рогатині жила серед рогатинців. Хто приніс її славне ім’я в Рогатин, коли і як це передавалося, доведеться ще шукати терпеливо по численних архівах, записках та інших документах. Ми так мало в нашій історії записувати, навіть недавно ще в наших днях. То виходить з великою шкодою для нас і нашої історії, хоч і не було це легко. За записане необачне слово можна було терпіти і два десятки років всяких сибірів… З нашим національним відродженням в XIX ст. віднайшлися спогади про Роксоляну тісно пов’язані з церквою Св. Духа, де за переказами відбулось її вінчання і вона враз з іншими молодими людьми у весільнім одягу попала в татарський ясир. Церква Св. Духа в Рогатині є великою історичною пам’яткою Рогатина. Ніякий турист, переїжджаючи містом, не повинен тієї пам’ятки поминути. В нашому столітті про Роксоляну говорив і писав при всяких нагодах славний Усусус, вчитель рогатинської гімназії Микола Угрин-Безгрішний. Виходила коротко газетка «Роксоляна», футбольна дружина звалась «Роксоляна», щось фабрикувалось в Рогатині теж мало тую назву, останньо знайдено в Рогатинщині мінеральну воду й вона зветься «Роксоляна».

І ось в уяві рогатинців появилась ідея. На центральній площі, бувшому «ринку», за советської окупації зроблено парк зі статуєю Леніна. Того Ілліча усунено і виникла думка поставити на цім місці величаву статую Роксоляни. Де ж би таку статую поставити, як не в Рогатині?! На жаль, думка не була така однодушна. Дехто, дивлячись на турків історичними окулярами, був проти. Дехто навіть казав: «он, як воно, за бісурмена замуж вийшла…». Про всяку річ можна вести дискусію. Але хотілось би таки бачити таку статую Роксоляни в Рогатині. Таки наша дівчина була на престолі великої імперії, яка загрожувала Европі. Анна Ярославна була у Франції й інші дочки Ярослава були на європейських імперських дворах і ми горді з того, що паш князь був «тестем Европи». Все таки Роксоляна рятувала стільки сіл, міст і душ від татарської загибелі через чимало років, все таки мала вона більше голосу у могутнього монарха як він сам! Не прикрасила б народна творчість ту особу такими цікавими оповіданнями, з яких можна вчитись як і з думи про Марусю Богуславку. Роксоляна теж одна з камінчиків у мозаїці наших історичних трагедій…

Скульптор рогатинець — Роман Романович вже зладив велику й гарну статую. Є труднощі й з ними боряться багато осіб, щоб статуя з гіпсу стала бронзою. Архітектори Скоп Орест і Глуговський Юрій працюють над гідним постументом для могутньої жінки на Сулеймановім дворі. Коштів на бронз немає, а хотіли б рогагинці зробити своїй Роксоляні такий дарунок вже в серпні-вересні 1998 року. Відбувся б зліт усіх рогатинців світу, відкрили б незвичайну статую історичного й туристичного значення в Рогатині. Роксоляна повернулась би з далекого Стамбулу до свого Рогатина як його Настя, в своїм весільнім строю Опілля з дуже довгого свого побуту на чужині й наш Микола Угрин Безгрішний напевно створив би парафразу до слів Шевченка, що було в його поетичній вдачі:

Слава тобі, Рогатине,
На весь світ великий.
На весь світ великий!
На всю Україну,
Що не дав ти Роксоляні
Згинуть на чужині…

о. Іван Музичка