Року Божого 2022-го: Церква і новий етап російської війни проти України

Фігуру Ісуса Христа з Вірменського собору у Львові ховають до бункера, щоби вберегти від російських обстрілів. Фото: TIM LE BERREРосійська агресія, відкрита війна росії проти України є доконаним фактом впродовж восьми років, але, незважаючи на це, надзвичайно багато публічних людей у всьому світі воліли недобачати це і говорили купюрами на кшталт «українська криза». Особисті, групові та фінансові зв’язки тих, що оприлюднювали подібні думки, були вже давно непрозорими натяками на справжні причини їхньої позиції. Вони стали маркерами того, хто на чиєму боці перебуває. У той час як одні люди активно наголошували на важливості цінностей, другі через різні мотиви, часто корисливі, робили все, аби ті цінності розмити. Мовляв, «не все так однозначно». З українського боку ситуація виглядає аналогічною до тієї, коли на когось нападають, а деякі очевидці або знайомі нападника виправдовують його.

Загальні координати

Виклик відкритого нападу росії на Україну 24 лютого 2022 року поза межами Донецької та Луганської областей і Криму (там росіяни напали в 2014 році) витримали, на жаль, далеко не всі політики і навіть не всі країни колективного Заходу. Так, італійські, кіпрські, німецькі та угорські політичні еліти одними з останніх під тиском подій та звернень від своїх же громадян відійшли від двозначних тлумачень російського нападу на мирну Україну з метою «вирішення українського питання». Остання теза російської пропаганди, попри явну аналогічність до заяв німецьких нацистів періоду Другої світової війни щодо «виправдання» Голокосту, також досі не викликала належного і масового обурення світу. Як і багато інших тез… За показовими виходами відомих європейських діячів з правлінь низки російських компаній, на жаль, і далі часто лунали двозначні фрази, на основі чого виникає враження, що деякі особи і групи, які роками отримували російські «дивіденди», просто намагаються врятувати залишки своєї репутації, й надалі не турбуючись про спільне благо народів світу, у тому числі своїх власних народів. Слова на кшталт «ми не знали» або «ми просто за діалог і мир», «нас неправильно зрозуміли» – надто слабкі аргументи у світі, охопленому війною з вини російського лідера та його прихильників, дії якого все більше нагадують дії Гітлера і Сталіна.

Чи не всі полонені впродовж перших днів війни російські окупанти також, за їхніми ж словами, «не знали, куди їдуть» або «їхали на навчання». Проте вони таки їхали в Україну, воювали, вбивали українців, у тому числі мирних, обстрілювали українські міста і села, у тому числі дитячі садки, школи, лікарні, багатоповерхові житлові будинки. Яскраві свідчення того, що російські солдати знали про свої завдання в Україні, дають їхні перехоплені розмови з керівництвом, рідними. Уже потрапивши в український полон, росіяни взялися виправдовувати свої злочинні дії, іноді багаторічні, боячись відповідальності за це.

І в цих виправданнях багато політиків «вільного світу» стали в одному смисловому ряду з російськими окупантами: якби їх не змусили обставини, вони б і далі отримувати свої російські «бонуси». Багато громадян європейських країн розуміють це, тиснуть на свої уряди і пишуть українським друзям слова підтримки на кшталт «I am so sorry that Europe is such a distant and reluctant friend» («Мені дуже шкода, що Європа є настільки відстороненим і лінивим другом»).

З одного боку, в таких випадках розумієш, що в українців багато друзів по всьому світу. Реальна підтримка Великобританії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, США та багатьох інших партнерів України – доказ цього. А з другого  боку, українці впродовж останніх років усе більше «дорослішають», розуміючи, що покладатися треба передусім на власні сили, дякуючи друзям і підтримуючи їх також.

А оскільки українці – народ віруючий (невіруючими, за соціологічними дослідженнями, вважають себе 5-6% громадян України), то зрозуміло, що важливим чинником їхнього щоденного життя є релігія. Попри багатоконфесійність, сподівання на Бога, довіра до Нього – невід’ємна частина нашого життя. У вірі мільйони українців знаходять наснагу і силу до боротьби за свою гідність, а тому позиція лідерів різних Церков і релігійних організацій – засадничо важлива як у спокійні часи, так і в воєнні. Новітня історія Української держави доводить, що преамбула до Конституції України зі словами «…прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…» є не просто красивими словами, а все більше усвідомленим імперативом. Громадянські акції 2001 року, Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2013 –2014 років, а тепер і російсько-українська війна, яку розв’язала саме росія, а не «шахтарі Донбасу», яскраво показують вектор прагнення українців до свободи, гідності та миру. Це активна свобода, активна гідність, активний мир, який мільйони громадян України готові захищати і захищають на ділі від авторитарних і тоталітарних зазіхань ось уже вісім років.

Загалом Церква в законодавчих, ба більше, у ментальних умовах України є природним членом громадянського суспільства, а не (семі)державною інституцією, хоча й не всі Церкви та релігійні організації приймають ці координати реальності. Одні впродовж останніх 30 років розуміли їх як шанс вільно проповідувати Слово Боже, другі – як зазіхання на свої претензії монополізувати релігійне поле. І ті, і ті діяли, виходячи зі своїх засад: одні підтримували свободу та демократію, другі висловлювали претензії на «право» бути привілейованим партнером, а фактично агентом політичної влади, навіть окупаційної, як це сталося зі структурами УПЦ московського патріархату в окупованому Росією Криму та окупованих нею ж районах Донецької та Луганської областей. Напад росії 24 лютого 2022 року для вірних Церков і церковних лідерів став ще одним іспитом. Для лідерів – навіть більшим, бо деякі з них досі також уникали визнання російської агресії проти України. У цьому тексті мовитиметься про позиції щодо російської агресії Православних і Католицьких Церков. Відповідні позиції протестантських конфесій, а також вірних інших релігій заслуговують на те, щоби бути розглянутими в окремих текстах.

Всеукраїнська Рада Церков

Про підготовку російського лідера путіна та його однодумців до чергового акту відкритої збройної агресії проти України ми були попереджені. Отож надзвичайно важливим спільним кроком українських релігійних лідерів стало звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до путіна, оприлюднене за день до нападу – 23 лютого 2022 року. Ця дієва організація, до якої входять 16 конфесій, що представляють 95% релігійних громад України, задекларувала:

«Ми авторитетно і одностайно свідчимо, що український народ не прагне війни, і зупинити її, поки не надто пізно, вважаємо загальним обов’язком віруючих людей. Заповідь Всевишнього «Не вбивай!» визначає абсолютну цінність людського життя та суворе Боже покарання для вбивці. Агресивна війна – великий злочин проти Всевишнього. Заради збереження життя українських та російських військових, цивільних українців, істинно віруючі люди мають зробити все, щоб зупинити кровопролиття. Єдиний благочестивий спосіб виправити взаємні труднощі та протиріччя – це діалог. Ми запрошуємо Вас до такого миротворчого діалогу. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій готова сприяти такому діалогу і готова докласти всіх необхідних зусиль для пошуку шляхів, які могли б призвести до послаблення напруженості між нашими країнами та сприяти відновленню миру, запобіганню можливості розвитку нових масштабних конфліктів, збереженню взаєморозуміння та співпраці між людьми в усьому світі».

Звернення завершується словами: «Сьогодні ми молимося до Творця всесвіту з особливим проханням про мудрість для тих, хто уповноважений приймати такі значущі для всього світу рішення, в руках яких опинилася доля людства. Це стосується насамперед Вас, Пане Президенте Російської Федерації. Ця наша молитва сповнена надії на щедрість Всевишнього та відкритість серця, що приймає благодать».

Але російський лідер не дослухався до голосу українських Церков… Тож одразу після нападу, 24 лютого, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій оприлюднила нове звернення, в якому закликала: «…зберігати спокій, не піддаватися паніці, виконувати розпорядження української державної та військової влади. На боці України – правда і світова спільнота. Ми віримо, що з допомогою Божою добро переможе. Ми підтримуємо Збройні сили України та всіх наших захисників, благословляємо їх на захист України від агресора, підносимо за них свої молитви. Звертаємося до релігійних і політичних лідерів світу – вже зараз зробіть все можливе, щоби зупинити наступ агресора на Україну».

Далі були звернення Ради з конкретних нагальних питань: щодо створення гуманітарних коридорів для евакуації жінок і дітей (3 і 13 березня); з проханнями до НАТО запровадити безпольотну зону над Україною, бо російська авіація почала масовану атаку на цивільну інфраструктуру (4 і 13 березня); із осудом обстрілу російськими загарбниками цивільних об’єктів України (8 березня); із закликом до білоруських релігійних діячів не допустити залучення їхньої армії до війни проти України (9 березня); проти лихослів’я і з закликом залишатися шляхетними (12 березня); з приводу обміну полоненими (15 березня).

Патріарх кіріл та «могутність російського воїнства»

Натомість у переддень нападу на Україну в москві тривали заходи з ідеологічного підбадьорення російських солдатів перед їх скеруванням до України. Зокрема, московський патріарх кіріл, покладаючи вінок до Могили невідомого солдата біля кремлівської стіни, заявив:

«Дорогі брати, російські воїни! Сердечно вітаю вас із сьогоднішнім Днем захисника Вітчизни. Це спогад, насамперед, про всіх тих, хто своє життя поклав, захищаючи священні рубежі нашої країни. Але це також данина, яку ми віддаємо всім тим, хто й нині мужньо, часто з ризиком, виконує своє військове служіння. Служіння військовослужбовця, служіння захисника Вітчизни завжди поєднується з ризиками, зокрема такими, що стосуються найголовнішого для людини здоров’я і життя. Ми знаємо, що не буває війни без жертв, і тому особлива повага в народі є і завжди повинна залишатися до тих, хто добровільно надягає на себе військову форму, приносить присягу і присягається у вірності Вітчизні та готовності захищати її священні рубежі. Ми живемо в мирний час, але знаємо, що і в мирний час виникають загрози. На жаль, і в теперішній момент існують загрози, – кожен знайомий з тим, що відбувається на кордонах нашої Батьківщини. Тому думаю, що не може бути в наших військовослужбовців ніяких сумнівів у тому, що вони обрали дуже правильний шлях свого життя. Тому, що йдучи цим шляхом, ви захищаєте народ навіть без будь-яких військових дій. Сила Збройних сил, могутність російського воїнства – це вже зброя, яка береже наш народ».

Наступного дня, 24 лютого, російські військові, яким московський патріарх у своєму короткому зверненні аж двічі показово побажав мирного неба, вирушили окуповувати Україну. Як подають різні оглядачі, згідно з планами путіна, російські війська мали зробити це впродовж одного чотирьох днів. Українці, вочевидь, мали злякатися «могутності російського воїнства». Те, що не злякалися і вчинили запеклий спротив із великими втратами для агресора, стало певним шоком для російського керівника. Він, як повідомляють, зараз перебуває в командному бункері на Уралі.

Фото: www.wykop.plТепер росія намагається замовчувати не тільки свої втрати в Україні, а й сам факт нападу. Так само мовчить про ці події сайт московського патріархату, хоч левова частка його структур досі перебувають саме в Україні, і страждають у цій війні також вірні УПЦ МП, тобто московського патріархату. Натомість у віртуальному світі РПЦ і далі намагається конструювати якусь власну «мирну реальність»: повідомляє про конференцію «Росія і Свята земля», вихід книги «Вірую: Досвід тлумачення Символу Віри», різні ювілеї, африканські справи, зустрічі з отаманами і козаками Далекого Сходу, гуманітарну допомогу Донбасу. Про російську агресію в Україні не мовиться зовсім. Нема там мови і про російські обстріли українських міст, у тому числі Маріуполя. Понад те, попередження української влади про російські обстріли, в тому числі з Білорусі, в РПЦ подають спотворено. Наприклад, 25 лютого о 15:01 на сайті РПЦ з’явилося повідомлення про те, що представники місцевої адміністрації Рівненської області звернулися до монахинь Троїцького Корецького ставропігійного монастиря з проханням заховатися в укритті поза обителлю з огляду на можливий обстріл. І його Патріархія.ru супроводила таким лаконічним, але дуже промовистим коментарем: «Наявна інформація дозволяє припустити: щодо обителі готується провокація з боку місцевих націоналістів». Жодних пояснень про підстави такого твердження не подані. Того ж дня о 18:13 на сайті РПЦ з’явилося повідомлення про напад «озброєних людей у військовій формі» і пограбування ними Миколаївського собору УПЦ МП в Маріуполі. Воно звершилося словами: «Співробітникам собору, у звязку з перебуванням у шоковому стані, не вдалося визначити належність групи до конкретного виду збройного формування». Таким на перший погляд дивним способом читачів тексту, передусім вірних РПЦ, підводять до думки, що «збройних формувань» в неокупованому росіянами українському Маріуполі, який контролюють Збройні сили України і Сили територіальної оборони, багато. До слова, цей вираз сайт РПЦ запозичив із сайту УПЦ МП. Загалом усі подібні меседжі чітко вкладаються і є частиною наративу російської влади про те, начебто Україну захопили націоналісти, які пригнічують український народ, і цей народ начебто тільки й чекає на звільнення росією. Логіка всіх цих тверджень цілковито вибудувана на канві концепції «русского міра», яку сповідують і патріарх кіріл, і президент путін. Але вже підстави реальності цих ідей спростовують самі події: агресора в Україні зустрічають не хлібом-сіллю, а пострілами на ураження та «коктейлями Молотова» і солдати, і цивільне населення, яке не бажає повернення російського панування.

Своєрідним апогеєм, публічним розкриттям позиції ідеологів «русского міра» і самого патріарха кіріла стала його проповідь на Прощену неділю (6 березня) перед початком Великого посту. В ній глава РПЦ фактично знову виправдав війну, тепер уже постфактум, вказавши причину «принципове неприйняття так званих цінностей, які сьогодні пропонуються тими, хто претендує на світову владу». Тестом на вірність цій «світовій владі», як переконував своїх адресатів московський патріарх, є організація гей-параду. І от на Донбасі, з його слів, ці цінності відкинули, що й начебто стало екзистенційною причиною бойових дій. Водночас у згаданій проповіді патріарх кіріл і далі ігнорує те, що це росія напала на Україну вже й за межами окремих районів Донецької та Луганської областей. А тому сказав: «Хто нападає сьогодні на Україну, де вісім років триває придушення і знищення людей у Донбасі; вісім років страждань, і весь світ мовчить – що це значить? Але ми ж знаємо, що наші брати і сестри реально страждають; більше того, можуть постраждати за свою вірність Церкві». І справді, це якраз передусім російськомовні вірні УПЦ МП – філії РПЦ в Україні – найбільше постраждали від дій російського агресора, який прийшов їх «звільняти» від «гей-парадів». Російські кулі, снаряди і ракети вбивають православних і руйнують православні храми, прикриваючись православною вірою… Це вже не словесна риторика, а трагічна дійсність.

Виклики УПЦ МП

Справжнім випробуванням на вірність заявленим християнським ідеалам став новий етап російської війни проти України для УПЦ МП. Для цієї конфесії, численні керівники і представники якої десятиліттями наголошували на своїй вірності московському патріархату, а також «русскому міру», настав «час збирати каміння». Своїм опонуванням ідеї незалежності Православної Церкви України, а також діяльністю осіб та організацій, тісно афілійованих з російськими шовіністичними колами, УПЦ МП спричинилася до втрати великої кількості вірних, відходу частини парафій і духовенства, значного падіння свого авторитету в суспільстві.

Тож після нападу Росії 24 лютого на сайті УПЦ МП почали з’являтися повідомлення про акти агресії щодо її храмів у Маріуполі, Голій Пристані, про протистояння з ПЦУ тощо.

Разом із тим офіційні ресурси УПЦ МП оприлюднили звернення її керівників. Керуючий справами митрополит Бориспільський і Броварський Антоній Пананич 24 лютого наголосив: «Під час будь-яких найдраматичніших найстрашніших подій ми маємо насамперед пам’ятати, що ми християни. І думка про Господа має передувати всім іншим нашим думкам. Головна зброя християнина – молитва. І чим важча ситуація, тим сильнішою вона має бути. Нині Церква залишається зі своїм народом і молиться за мир. Молитва за людей, молитва за мир – це те, що зараз найважливіше. Повторюю те, що ми проповідували останнім часом: допомагайте слабким, зляканим, беззахисним. Об’єднайтесь у молитві за наш народ».

Привертає увагу те, що в цьому зверненні єрарха (уродженця Закарпатської області, до речі) немає жодної згадки ані про те, що сама росія напала на Україну, ані про те, що «наш народ» – український, а не просто «наш».

Також 24 лютого офіційний сайт конфесії оприлюднив звернення її предстоятеля Блаженнішого митрополита Онуфрія до вірних та громадян України:

«Сталася біда. На превеликий жаль, Росія розпочала військові дії проти України, і в цей доленосний час закликаю вас не впадати в паніку, бути мужніми і проявити любов до своєї Батьківщини і один до одного. Закликаю перш за все до посиленої покаянної молитви за Україну, за наше військо і наш народ, прошу забути взаємні чвари і непорозуміння та об’єднатися любов’ю до Бога і до нашої Батьківщини. В цей трагічний час ми виражаємо особливу любов та підтримку нашим воїнам, які стоять на сторожі та оберігають і захищають нашу землю і наш народ. Нехай Бог їх благословить і береже! Відстоюючи суверенітет та цілісність України, ми звертаємось також до Президента Росії та просимо негайно припинити братовбивчу війну. Український і російський народи вийшли із Дніпровської купелі хрещення, і війна між цими народами – це повторення Каїнового гріха, який по заздрості убив свого рідного брата. Така війна не виправдана ні у Бога, ні у людей».

Предстоятель УПЦ МП закликав розв’язувати проблеми через діалог, але докладно не пояснив, що саме має на увазі. Того ж дня митрополит Онуфрій, уродженець Буковини, тобто теж виходець із заходу України, звернувся до своєї пастви через відео. У світлі цих заяв в Україні можна було почути думки, що митрополит Онуфрій начебто пішов усупереч лінії патріарха кіріла. Але брак інформації насправді не дозволяє казати, настільки ці узагальнені висновки відповідають дійсності.

Згодом УПЦ МП було оголошено марафон про донорську здачу крові; про молитви за мир в усіх єпархіях (знову без згадки в тексті про росію як агресора); про спростування підозр щодо переховування священником зброї у храмі в селі Угринів Волинської області; щодо того, що священник цієї конфесії в місті Буча під Києвом є російським диверсантом; що священник у селі Рясники Рівненської області відмовився відспівувати загиблого українського воїна; що у Вінницькій області у храмах переховують зброю для російських диверсантів… На тлі розстрілів російськими агресорами священників ПЦУ (про це далі) всі ці заяви з боку УПЦ МП в суспільстві значною мірою сприймали як запізнілі виправдання за її ж попередні дії щодо підтримки «русского міра».

Водночас церковні ресурси наголошували, що УПЦ МП допомагає біженцям і постраждалим, надає всі приміщення підвалів храмів Києва та інших міст України для укриття під час бомбардувань і обстрілів. З огляду на географію розташування структур цієї конфесії це особливо актуально, адже дуже багато їх із вини адептів «русского міра» опинилося безпосередньо в зоні бойових дій. 26 лютого було повідомлено, що внаслідок обстрілу під час спроби російського наступу постраждав храм УПЦ МП в Лисичанську Луганської області, 27 і 28 лютого – храми в містах Щастя Луганської області, Ніжин Чернігівської області, Києві, селі Олександрівка Донецької області. 7 березня внаслідок російського обстрілу згоріла дерев’яна церква у селі Заворичі Київської області. Наразі відомо, що під час одного з російських обстрілів загинув священник УПЦ МП, єромонах Феодосій Гончаров – настоятель церкви села Горбаківка Чернігівської області. Від російських куль, снарядів і ракет масового гинуть вірні московського патріархату, і безпосередніми свідками цього є священники цієї конфесії, які десятиліттями ретранслювали українцям ідеологічні тези «русского міра»… Ці вірні, священники і єпископи бачать, як про смерті та рани мовчить патріарх московський.

Зрозуміло, що ігнорування патріархом кірілом війни, організованої Росією, ставить просто екзистенційні питання перед вірними, духовенством та єпископами УПЦ МП. Зрештою, на тлі жорстоких обстрілів росією цивільної інфраструктури Сум, Охтирки та інших міст Сумської області на сайті Сумської єпархії УПЦ МП з’явилося повідомлення: «Сумська єпархія УПЦ припиняє молитовне поминання московського патріарха» за підписами 30 клириків. У цьому документі міститься різкий осуд патріарха кіріла через його ігнорування війни, проаналізована його нещодавня діяльність із висновками, що «примушування України до відмови від державного суверенітету та її насильне включення до складу Росії патріарх цілковито підтримує», що «ми не бачимо сьогодні з його боку жодних спроб захистити страждаючий народ України». Підписанти запевняють у тому, що підтримують постраждалих від російської агресії, а припинення поминання московського патріарха не означає виходу з УПЦ МП. Саме повідомлення виставлене на сайті єпархії під значком «Офіційно», але оформлене як звернення до решти духовенства і самого єпископа Сумського та Охтирського Євлогія Гутченка. Такий стиль оформлення викликає певний дисонанс у його сприйнятті. 2 лютого на фейсбук-сторінці «Львівська єпархія УПЦ» з’явилося повідомлення про те, що у цій єпархії припиняють молитовне поминання московського патріарха, натомість у єктеніях молитовні прохання будуть звершувати за формулою «о Богохранимій багатостраждальній Державі нашій Україні». Як доказ там же подане фото відповідного розпорядження митрополита Львівського і Галицького УПЦ МП Філарета Кучерова. Але насправді припинення поминання – це просто припинення інформування вірних, що вони й надалі залишаються в юрисдикції РПЦ.

Чітке і лаконічне пояснення справжньої суті цих наслідків дав 1 березня богослов отець Кирило Говорун:

«Зараз пішла хвиля відмов від поминання патріарха Кирила. Якщо у духовенства, що підписує відповідні звернення, є надія, що поминання лише митрополита Онуфрія щось таке зробить з їхнім канонічним звʼязком з патріархом, то це повна ілюзія. Не варто обманювати себе і людей: допоки митрополит Онуфрій поминає патріарха Кирила, всі поминаючі Онуфрія – у канонічному підпорядкуванні Кирила. Це ази канонічного права. Я розумію, що багато хто боїться вступити у канонічне спілкування з ПЦУ, тому що різні малограмотні данилевичі розповідали їм казки про «розкол», «безблагодатність» тощо. Відкиньте цю маячню. Єдиний канонічний шлях – це повернення до повноцінного спілкування зі світовим Православʼям, включно з Константинопольським, Александрійським, і всіма іншими Церквами, разом із ПЦУ. Альтернатива цього – й далі перетворюватися на секту, тепер уже небезпечну для життя людей. Шляхи повернення у таке спілкування можна обговорювати. Моя пропозиція – скликати новий об’єднавчий Собор, щойно обставини це дозволять. Тільки цього разу не дайте вашим єпископам бути заляканими або підкупленими. Вони вже змарнували один шанс об’єднати українське Православ’я. Іншого шансу в нас може не бути».

Очевидно, проблематичність такого кроку, як «припинення поминання», усвідомлює багато хто в УПЦ МП, але не всі станом на 1 березня наважилися й на це. Для прикладу, сайт сусідньої з Сумською та Охтирською Роменської та Букринської єпархій УПЦ МП був очищений від новин і будь-яких повідомлень, їх забрали з невідомої причини. Разом із тим яскравим свідченням подій у цій єпархії, спричинених російськими обстрілами, стала заява настоятеля храму УПЦ МП Дмитра Довгого: «Я зрікаюся патріарха Кирила і Московського патріархату». Услід за тим 1 березня з’явилося відео із закликом священників УПЦ МП до Блаженнішого Онуфрія порвати з московським патріархатом. У ньому, зокрема, є звернення до патріарха кіріла як українською, так і російською мовами: «Я припиняю поминати ваше ім’я за богослужінням у нашому храмі. Це моя відповідь на ваше мовчання під час війни Росії з Україною і потурання у всьому президенту Росії Путіну, що і призвело до цієї війни. Ми вважали вас батьком, а ви виявилися гіршим за вітчима. Бог вам суддя»; «Я не поминаю вас з 2004 року тому, що моя совість священника не дозволяє мені цього робити. Зараз хочу сказати вам наступне: я не хочу мати з вами нічого спільного і тому звертаюся до свого Предстоятеля митрополита Онуфрія, прошу його скликати Собор Української Православної Церкви, на якому буде порушене питання про припинення будь-якого спілкування з Московським патріархатом»; «Ось уже декілька днів, як я перестав на богослужіннях поминати патріарха Кіріла, який своїм злочинним мовчанням мовчазно благословляє весь цей жах, що твориться зараз в моїй улюбленій Україні. Він благословляє своїм мовчанням путінську російську агресію проти моєї країни. Зараз, у даний момент, вбивають наших дітей, наших мирних громадян, обстрілюють наші мирні міста. І він – мовчить» тощо. Відтак священники просять предстоятеля УПЦ МП ініціювати Собор щодо виходу з РПЦ і здобуття УПЦ МП автокефалії. Надвечір 1 березня на сторінці «Сайт Володимирської єпархії» УАЦ МП з’явилося повідомлення, що того ж дня «на засіданні єпархіальної ради митрополит Володимир, керуючий Володимир-Волинською єпархією, вислухав і повністю підтримав прохання благочинних округу, намісників монастирів, настоятелів соборів та проректорів духовних шкіл про невідкладне звернення до Блаженнішого митрополита Онуфрія щодо вирішення давно назрілого питання про набуття Українською Православною Церквою статусу повноцінної автокефалії».

Станом на 15 березня було повідомлено, що вже у 15 єпархіях УПЦ МП не поминають патріарха кіріла.

Характерним для всіх згаданих вище звернень в УПЦ МП є подальше показове ігнорування факту існування в Україні автокефальної ПЦУ. Тож фактично, закликаючи до Собору, згадана частина духовенства УПЦ МП закликає до створення в Україні ще однієї, паралельної, автокефальної православної конфесії. Але всю нереалістичність такого помноження автокефальностей теж розуміє частина вірних УПЦ МП. Тому почалася нова хвиля безпосереднього переходу її громад.

Зокрема, 28 лютого УПЦ МП покинула громада села Хотівка Тернопільської області. 1 березня з тієї ж області повідомили, що під тиском місцевої громади припинила свою діяльність парафія УПЦ МП на Марковій Горі в селі Голови. Серед знакових переходів останніх тижнів можна назвати, зокрема, приєднання до ПЦУ 17 березня Святопокровської парафії УПЦ МП міста Червоноград Львівської області разом зі своїм священником, а також парафії Львівського Святовоскресенського Новоафонського чоловічого монастиря на чолі зі священником. За наявною інформацією, станом на 23 березня, тобто фактично за місяць від початку нового етапу війни росії проти України, до ПЦУ перейшли дев’ять громад УПЦ МП.

Загалом можна з певністю сказати, що УПЦ МП унаслідок дій своїх представників і керівників упродовж попередніх десятиліть стала заручницею теперішньої ситуації і знову змушена виправдовуватися. Будучи одним із джерел ширення в Україні ідей «русского міра» в мирний період, а також після початку війни в Луганській та Донецькій областях, після окупації українського Криму ця конфесія після чергового російського нападу 24 лютого 2022 року очікувано наразилася на численні підозри, підстави для яких сама системно творила. Однак значна частина заяв єрархів і духовенства УПЦ МП і далі є двозначною, а кроки – половинчастими, бо насправді часто означають не те, що риторика, яка їх супроводжує.

Вселенський Патріархат і ПЦУ

У перший день нового етапу війни, 24 лютого, Вселенський Патріарх Вартоломій зателефонував предстоятелю ПЦУ Митрополитові Епіфанію Думенку зі словами підтримки України та осуду дій росії. В офіційному повідомленні ПЦУ з цього приводу сказано, що:

«Вселенський Патріарх засудив цей неспровокований напад Росії на Україну, незалежну і суверенну державу Європи, а також порушення прав людини та жорстоке насильство над нашими ближніми і, перш за все, над мирним населенням. Патріарх просить Бога любові і миру просвітити керівництво Російської Федерації, щоби воно зрозуміло трагічні наслідки таких рішень і дій, які можуть стати поштовхом навіть до світової війни. Вселенський Патріарх також закликав лідерів усіх держав, європейських інституцій та міжнародних організацій працювати над мирним врегулюванням цієї критичної ситуації шляхом чесного діалогу, який є єдиним засобом вирішення будь-якої проблеми та вирішення будь-яких суперечок. Вселенський Патріарх по-братськи закликав Помісні Православні Церкви, а також усіх християн і кожну людину доброї волі до невпинної молитви за український народ та за верховенство миру і справедливості в Україні».

Того ж дня Блаженніший Епіфаній оприлюднив звернення з приводу російської агресії, в якому закликав до молитви за Україну, попросив міжнародну спільноту підтримати Україну. У зверненні зазначено, що:

«Попри тривалі, щирі, наполегливі зусилля України та всієї міжнародної спільноти стався неспровокований, підступний, цинічний напад Росії та Білорусі на Україну. Наше спільне завдання – дати відсіч ворогу, захистити рідну землю, наше майбутнє і майбутнє нових поколінь від тиранії, яку агресор прагне принести на своїх штиках. На нашому боці – правда. Тому ворог, з допомогою Божою та за підтримки всього цивілізованого світу, буде переможений. Наше завдання зараз – згуртуватися, витримати перший удар, не піддаватися паніці. Ми віримо в промисел Божий і перемогу правди. Ми довіряємо нашим Збройним силам, нашим захисникам. Молитвою ми з усіма тими, хто на передньому краї боротьби з агресором. Надзвичайно важливо не піддаватися на можливі внутрішні провокації, підтримувати порядок, виконувати розпорядження державної та військової влади України».

У наступні дні предстоятель ПЦУ також звертався зі словами підтримки до вірних. А 27 лютого оприлюднив звернення до московського патріарха кіріла, акцентувавши на тому, що вже триває четвертий день війни, та, проаналізувавши діяльність патріарха, зазначив:

«На жаль, із Ваших попередніх заяв уже зрозуміло, що збереження прихильності Путіна і керівництва РПЦ для Вас набагато важливіше, ніж турбота про людей в Україні, частина з яких до війни вважала Вас своїм пастирем. Тому навряд чи має сенс звертатися до Вас з проханням зробити щось дієве, щоби агресія Росії проти України негайно припинилася. [] Тому я звертаюся до Вас, як Глави РПЦ – виявіть хоча б до своїх співгромадян і пастви милосердя. Якщо не можете підняти свій голос проти агресії – хоча б допоможіть забрати тіла російських солдат, життя яких стало платою за ідеї «русского міра» – Ваші і Вашого президента».

Відповіді на це звернення не було.

27 лютого надійшло повідомлення , що російські окупанти розстріляли в автомобілі настоятеля храму ПЦУ села Розважів Київської області, капелана Максима Козачину. Його понівечене росіянами тіло змогли поховати тільки 1 березня. А наступного дня російські диверсанти намагалися проникнути до Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Їх затримали і знешкодили. Імовірною їхньою метою міг бути предстоятель ПЦУ Блаженніший Епіфаній. 5 березня російські військові вбили настоятеля церкви села Ясногородка Фастівського району Київської області Ростислава Дударенка. Таким чином, православне духовенство в Україні перебуває у великій небезпеці.

28 лютого президент України Володимир Зеленський повідомив у Twitter про свою телефонну розмову із Вселенським Патріархом Вартоломієм: «Ваші слова – як руки, що підтримують нас у цей тяжкий час. Українці відчувають духовну підтримку та силу ваших молитов. Сподіваємося на швидке настання миру».

 

 

1 березня на офіційному сайті ПЦУ було повідомлено, що Папа і патріарх Александрійський і всієї Африки Феодор ІІ висловив глибоке співчуття з приводу страждань українського народу від російської військової агресії.

Відтак предстоятель та єпископи ПЦУ й далі жваво реагують на воєнні події, однозначно підтримуючи захист Батьківщини.

Апостольська столиця і нунціатура в Києві

Свою постійну підтримку Україні висловлює Апостольська столиця, хоча у вирі бурхливих воєнних подій, слід це визнати, українці її голосу спершу не дочули. Тому й виринали питання на зразок «чому мовчить Папа?». У той же час перед початком російської агресії, коли її анонсували численні ЗМІ, Папа Франциск настійливо й неодноразово закликав до молитви за мир в Україні. 23 лютого понтифік оголосив 2 березня Днем посту в намірі миру в Україні зі словами:

«Відчуваю глибокий біль у серці через погіршення ситуації в Україні. Незважаючи на дипломатичні зусилля останніх тижнів, розгортаються дедалі тривожніші сценарії. Як і я, багато людей у всьому світі відчувають тривогу та стурбованість. Миру всіх знову загрожують часткові інтереси. Хочу звернутися до відповідальних у політичній сфері, аби вони зробили серйозний іспит сумління перед Богом, Який є Богом миру, а не війни, Отцем усіх, а не лише деяких, Який хоче, щоби ми були братами, а не ворогами. Прошу всі залучені сторони, щоби стрималися від будь-якої дії, що може спричинити ще більше страждання населення, дестабілізуючи співіснування між народами та дискредитуючи міжнародне право. А тепер хочу звернутися до всіх віруючих і невіруючих. Ісус навчив нас, що на диявольське безумство насильства слід відповідати Божою зброєю: молитвою і постом. Заохочую всіх провести 2 березня, в Попільну середу, День посту за мир. Особливо заохочую віруючих, аби в цей день вони наполегливо присвятили себе молитві та постові. Нехай же Цариця миру вбереже світ від безумства війни».

Зранку 25 лютого Папа Франциск особисто пішов до посольства росії при Святому Престолі, фактично уперше в історії (досі понтифіки приймали послів тільки у себе). Як повідомила Українська служба Радіо Ватикану, «Під час візиту, що тривав понад пів години, як підтвердив директор Ватиканського пресцентру Маттео Бруні, Папа бажав висловити свою занепокоєність через війну в Україні». Що цікаво, повідомлення про візит Папи розмістили і на сайті РПЦ з коментарем російського посла Авдєєва: «Папа Франциск хотів особисто розпитати про ситуацію на Донбасі і в Україні». Через те, що Росія визнала ОРДЛО (Окремі райони Донецької та Луганської областей, які окупувала) окремими державами, для неї і для РПЦ вже «не Україна».

26 лютого Папа мав телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським:

«Розмова відбулася в той час, як і надалі надходять драматичні повідомлення з фронтів воєнних дій, а на вулицях Києва тривають бої. Як повідомляється у твіті Посольства України при Святому Престолі, «Святіший Отець висловив свій глибокий біль з приводу трагічних подій у нашій країні». У твіті президента України читаємо: «Подякував Папі Франциску за молитви за мир в Україні та припинення вогню. Український народ відчуває духовну підтримку Його Святості».

Того ж дня понтифік зробив черговий твіт українською мовою із закликом молитися за мир в Україні і постити заради миру. Також 26 лютого Папа створив твіт-попередження російською мовою – зрозуміло, що передусім для росіян: «Каждая война делает наш мир хуже, чем он был прежде. Война – это крах политики, крах человечества, позорная капитуляция, сокрушительное поражение перед силами зла». Зрештою, слід нагадати, що в часі загострення російської агресії проти України тривала підготовка візиту Папи Франциска до нашої держави. Зрозуміло, що з початком чергової фази відкритої війни ситуація щодо цього візиту надзвичайно ускладнилася. На тлі всіх подій апостольський нунцій в Україні Архиєпископ Вісвальдас Кулбокас разом зі співробітниками нунціатури залишається в Києві. 27 лютого на сайті нунціатури розмістили інтерв’ю з Його екселенцією, де вже у вступі було наголошено: «розділяє долю мільйонів цивільних мешканців, які намагаються захиститися від боїв, що розгорілися в місті».

Зрештою, в своєму недільному зверненні 5 березня Папа Франциск прямо заявив, що в Україні триває не «спеціальна військова операція», як це подає російська пропаганда, а повномасштабна війна: «В Україні течуть ріки крові та сліз. Це не просто «військова операція», а війна, яка сіє смерть, руйнування та нещастя». Апостольська столиця готує гуманітарну допомогу для України – «країни-мучениці», сказав Папа у тому ж недільному зверненні.

Надалі понтифік зробив чимало символічних кроків з метою підтримки України і водночас закликав росію (іноді не називаючи її) припинити агресію. Впродовж 14  – 20 березня у Ватикані відбувся Український тиждень: «Минулого тижня майже не було дня, коли б Святіший Отець чи хтось інший із чільних єрархів Ватиканської курії у певний спосіб не демонстрував свою підтримку нашої держави у її священній боротьбі з російськими агресорами», – повідомив посол України у Ватикані Андрій Юраш. Відтак у Апостольській столиці анонсували, що 25 березня понтифік разом з усіма католицькими єпископами світу посвятить Україну та Росію Непорочному серцю Марії. «Я б сказав, що посвячення Пречистому серцю Марії є одним із основних видів духовної зброї», – пояснив значення цього кроку апостольський нунцій в Україні у інтерв’ю литовській редакції «Vatican News».

РКЦ в Україні

Архиєпископ і митрополит Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький 24 лютого звернувся до духовенства і вірних такими словами:

«У цей час, коли реалізовуються найстрашніші сценарії, коли в Україні оголошено воєнний стан, я звертаюся до Вас зі словом потіхи та солідарності. Ми всі почуваємося в небезпеці, проте нам не можна втрачати надії, а вже тим більше піддаватися паніці. Зараз як ніколи раніше потребуємо єдності та взаємної підтримки. Тож прошу всіх священників та богопосвячених осіб, аби були поруч зі своїми вірянами і не залишали парафій. Наша готовність нести духовну допомогу за посередництва Таїнств може виявитися для багатьох людей підтримкою та заспокоєнням. Можливо, саме зараз слова Господа нашого Ісуса Христа «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» стають сенсом нашого душпастирського служіння тут і тепер. Також прошу, щоби в міру можливостей, якщо буде така необхідність, надати біженцям чи родинам, чиї оселі постраждали внаслідок обстрілів, доступ до парафіяльних приміщень. Не вагайтеся перетворювати на сховища підземелля ваших храмів, якщо вони доступні для користування. Заохочуймо людей до взаємодопомоги та турботи одні про одних, щоб ніхто поруч із нами не почувався покинутим напризволяще. Особливо прошу звернути увагу на осіб похилого віку, самотніх і хворих. Вони можуть потребувати продуктів харчування чи ліків, і нам слід про це для них подбати. Час війни це випробування нас на заповідь любові, яка наказує нам любити не лише себе, але й наших ближніх».

Того ж дня єпископ Едвард Кава виступив із закликом молитви за Україну і обґрунтуванням того, що право захищати свою землю і рідних – це Богом дане право. Також він просив не поширювати неперевірену інформацію, допомагати людям у потребі та запевнив, що духовенство лишається з вірними і готове допомагати всім потрібним та можливим. Загалом РКЦ в Україні організовує низку гуманітарних ініціатив, спрямованих на допомогу постраждалим: починаючи від психологічної і терапевтичної допомоги і закінчуючи мобілізацією структур «Caritas internationalis».

Під час бомбардування й обстрілу Харкова росіянами 1 березня одна ракета влучила у дах курії Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ, що зовсім поруч із катедральним собором. На щастя, ніхто не постраждав. Як і інші католицькі єпископи України, єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук сказав, що не покине Харкова, навіть якщо доведеться віддати життя.

УГКЦ

Щоразу, коли Росія окуповувала українські землі, вона нищила унійну Церкву – сучасна назва в Україні УГКЦ. Так було за Катерини ІІ після Коліївщини у 1760–1770-их і в 1794 – 1796 роках, за Миколи І у 1820 – 1830-их роках, за Олександра ІІ в 1875 році, за Сталіна у 1940-их і його наступників аж до розпаду СРСР. Будучи глибоко вкоріненою в українські реалії та культуру, УГКЦ й під час російської війни проти України однозначно перебуває зі своїм народом. У своєму зверненні до українського народу, оприлюдненому 24 лютого у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві, глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, зокрема, сказав:

«Віроломний ворог, незважаючи на власні зобов’язання та запевнення, ламаючи основні норми міжнародного права, як несправедливий агресор ступив на українську землю, несучи зі собою смерть і розруху. Наша Україна, яку світ справедливо назвав «кривавими землями», яка стільки разів була скроплена кров’ю мучеників і борців за свободу і незалежність свого народу, кличе нас сьогодні стати на її захист – на захист своєї гідності перед Богом і людством, свого права на існування та права на вибір свого майбуття. Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ! Ми є мирним народом, який християнською любов’ю любить дітей усіх народів, незважаючи на походження чи переконання, національну чи релігійну приналежність. Ми не зазіхаємо на чуже і не погрожуємо нікому, але й свого нікому не маємо права віддати! У цей історичний момент голос нашого сумління кличе нас усіх як один стати на захист вільної, соборної і незалежної Української держави!»

Предстоятель також наголосив: ті, що починали Світові війни, їх і програвали, а ідолопоклонники війни приносили лише знищення і занепад власним державам та народам. Окремо варто згадати, що в переддень нападу, але не вперше загалом, Блаженніший Святослав акцентував учасникам міжнародного форуму в Італії, що Україна захищає європейські цінності ціною крові своїх дітей. Як і інші конфесії, УГКЦ реалізовує цілу низку нагальних гуманітарних проєктів для підтримки потерпілих від війни, причому як на заході України (у Волинській, Хмельницькій, Тернопільській, Львівській та Івано-Франківській областях), так і в інших регіонах. Активно діють місцеві єпархії та структури Церкви. Також Блаженніший підтримав ініціативу українських волонтерів «Повернися живим з України», спрямовану на російських солдат. Зокрема, на тлі замовчувань владою росії своїх втрат і навіть небажання приймати тіла своїх загиблих глава УГКЦ звернувся до росіян зі словами: «Ми хочемо допомогти вам знайти тіла своїх синів і чоловіків, які прийшли в Україну вбивати». 28 лютого глава УГКЦ засудив злочини російських військ проти цивільного населення: «садять на танки дітей і жінок і прикриваються ними як живим щитом, щоб іще глибше в серце України принести смерть і розруху». Інформацію про використання агресором жінок та дітей як живого щита підтверджують у Збройних силах України.

Глава УГКЦ щодня виголошує слова підтримки вірним і всім людям доброї волі, а також звертається різними мовами до людей всього світу.

Окремо слід відзначити низку гуманітарних та інформаційних ініціатив Українського католицького університету в часі війни. Саме університет узяв на себе важливу частину з інформування світової громадськості про події російської агресії проти України та героїчний спротив українців.

Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії єпископ Ніл Лущак також звернувся до вірних з проханням про молитву за Україну, про підтримку біженців і Збройних сил України. Вірні й духовенство цієї єпархії, яка тимчасово перебуває в прямому підпорядкуванні Апостольської столиці, активно працюють у цьому напрямку спільно зі всіма українцями.

Отож російський і білоруський напад на Україну 24 лютого 2022 року означив початок нового, масштабнішого, етапу російської війни проти України. Жодна з так званих традиційних конфесій не стоїть осторонь цих подій. Наразі РПЦ на чолі з московським патріархом кірілом системно намагається ігнорувати реалії та малювати якусь паралельну реальність, відповідно до потреб виправдовувати російську агресію, навіть приховувати її задля збереження ідей «русского міра». Від предстоятеля УПЦ МП, яка досі йшла у фарватері цих же ідей, починають лунати інші заяви – цей період для конфесії є надзвичайно складним, адже реалії кардинально заперечили її дотеперішні тези, зокрема про «братні» росію та білорусь. Утім нема жодних підстав вважати, що зміна цієї позиції, риторики, яка її супроводжує, безповоротна. ПЦУ, римо- і греко-католики діють виразно україноцентрично.

 

Володимир Мороз,

науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ,

головний редактор часопису “Патріярхат”

Свіжий номер

4 (491) 2022 OBKLADYNKA_sajt