Російська комедія чи українська трагедія

Я з тих 12 мільйонів жителів України, які не голосували за Леоніда Кучму, бо не могла «благословити» на пост Президента України людину, що звертається до співвітчизників «языком междунационального общения» вже не існуючої Російської імперії. Правда, в останні передвиборні дні він забалакав до нас мовою українського східнього прикордоння. Пробачмо йому. Це доказ того, що в колонізованій російськими комуністами Україні зручніше і вигідніше було опанувати найвищі освіти, здобути вчені звання, ніж вивчити літературну праматеринську мову.

… І ось Л. Кучма — Президент. Виголошує у Верховній Раді України свою програмну промову. Перед цілим світом обіцяє в державі Україні надати російські мові статус «офіційної». В Парляменті вигуки «Ганьба!» старанно заплескуються «продолжительными аплодисментами».

Мене, росіянку з Ростова, дочку партпрацівників, охоплює сором і здивування. Що це: російська комедія чи знову українська трагедія? Цікаво, як цей історичний факт оцінять нащадки XXI століття?

Чому я полюбила Україну? Десятки років спілкувалася з моїми учнями українською мовою. Сприйняла духовні надбання, багатство і красу української мови, літератури і мистецтва. Ще давні римляни підмітили: «Пізнаєш — полюбиш».

… Плакала разом з Тарасом Шевченком, Василем Стефаником, Уласом Самчуком. Сміялася з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, Степаном Руданським. Зацікавилась майстерністю полеміки Івана Вишенського. Зачитувалась творами «шестидесятників». Намагалась зрозуміти знахідки і помилки у філософських роздумах Сергія Подолинського, Івана Франка, Миколи Руденка. Пізнавала багатостраждальну історію України Михайла Гру шевського, Наталі Полонської-Василенко, Володимира Винниченка, Ореста Субтельного. В багатотомному виданні знайшла і педантично розслідила яскраві підтвердження облудливости і російського шовінізму Володимира Леніна щодо України. Побут і злидні українського колгоспно-кріпосницького Поділля, де вчителювала, теж були моїми.

Зрозуміла і переконалась, що самобутність і ментальність корінних жителів України століттями сплюндровувалась, зневажалась, оббріхувалась, спотворювалась ідеологією і мовою різноманітних сусідніх загарбників. Інтелектуальну еліту колонізатори намагались підкупити, заманити, витравити з її душі історичну пам’ять, закодувати на антиукраїнство, а українських патріотів-націоналістів знищували фізично.

Але народ вижив, зберігши осміяну, засмічену, заматюковану, принижену, але рідну йому мову. Народ вижив і проголосив незалежність України та створення самостійної української держави України («Акт проголошення незалежности України» від 24 серпня 1991 року).

Тепер, коли Україна, образно кажучи, «вискочила» з Союзу гола, боса, з навішаними на неї «братськими» боргами, «комуністична більшість» ленінських послідовників не просто «перестроилась», а почала активно здійснювати економічну диверсію, грабувати, розпродувати, молоду, не захищувану законами державу .

Шкода, що Президент Л. Кучма (як він обмовився) не читає газет. Неоскаржені документи, опубліковані в часописах, підтверджують, що навіть для деяких підприємливих народніх депутатів дорогоцінними є будь-якою мовою надруковані доляри, марки, рублі, аби сотні тисяч лежали в їхніх кейсах, сейфах, на іноземних рахунках. Злиденні українські купони шпурнули для користування зубожілому народові, який «захотел» самостійности.

Мені було сумно, але зовсім не дивно, коли останкінська теле-«балалайка» повідомляла про перший візит до Росії спікера Українського Парляменту і замість світлини Голови Верховної Ради України Олександра Мороза продемонструвала за російською передвиборчою інерцією портрет Леоніда Кучми. Потім, в процесі розробки спільного комюніке, навіть посміли пропонувати В.Морозові «вычеркнуть из предложенного Украиной варианта строки о суверенитете и территориальной целосности» («Киевские ведомости», 28 июля, 1994 г., стр. 1-3).

Зрозуміло, якою мовою відстоював спікер Парляменту свою позицію в Росії. Якби принципово українською офіційною, через тлумача, то ніякий «товариш Йван Рыбкин» не посмів би впадати у вищецитоване панібратство з лідером понад п’ятидесятимільйонової, самостійної, незалежної сусідньої держави. Споконвіку гідність, шляхетність і самоповагу людини відчувають і визнають навіть недруги.

Звертаюсь до небайдужих, до тих, хто живе в Україні. Не можна допустити духовного голодомору через приниження мови корінного населення України. Настав час захистити офіційну державну українську мову.

Слава Україні!

24 серпня 1994 р.

Україномовна росіянка Е. Кругова

Моя адреса: 25312 м. Київ вул. Березняківська 24 Б,

пом. 41, Слабецька-Кругова Еда Юхимівна, тел. 553-91-36

Про себе:

Народилась у сім’ї партпрацівників у Ростові-на-Дону. Батько, Круговий Юхим, закінчив у Москві Свердловський університет. Мати — українка з Кубані В 1944 році послали її в новостворені райкоми партії (в м. Снятин, Станиславівщина). З 1946 по 1950 роки була виховницею львівського спецдитбудинку №1. (Батько загинув під Сталінградом, у матері була відкрита форма туберкульозу).

З 1950 р. на Волині вчителювала в поліських селах 1952-1993 роки. Чоловік, Слабецький О. Р.— волинянин. інвалід (після інсульту). Прізвище батька зберегла в дипломах (педучилище й інститут — історик) — до 1993 року, коли переїхала в Київ до сина-лікаря з м. Горохова на Волині.

Мені болять всі болі України.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>