Розмова Микола Галіва з Євгеном Сверстюком на релігійні теми

П. Дорогий Пане Сверстюк, наших читачів особливо цікавлять релігійні питання в Радянському Союзі, а зокрема на Україні. Чи Ви думаєте, що за проголошенням «гласности» і «перестройки» М. Горбачова можна передбачати відродження християнської релігії поза російською православною Церквою, яка до того часу була найбільше протеґована і водночас режимом використовувана?

В. Ідеологічна криза в СРСР веде до ослаблення наступу на релігію. Але всі досягнення партії в «боротьбі з релігійними пережитками у свідомості трудящих» залишились і в історії партії, і в її активі. Руїна українських церков — це її досягнення. Українська Автокефальна Православна Церква з болем встає з руїн в холоді «перестройки». Її живить нескорений дух народу і його поривання до віри батьків. В цьому дусі є велика надія. УКЦ легалізована, але мусить вставати на ноги власними силами. Не надіятись на «годячу підтримку» тих, що її руйнували. Отже, в умовах перебудови є шанс реалізувати своє право жити, вірніше — виборювати це право реально…

П. Чи Ви могли б висловити Вашу думку на питання, чому велика частина української інтелігенції на східніх українських землях до революції і навіть під час революції у 1918 роках була релігійно непрактикуюча, а також індиферентною до релігії.

В. Індиферентизм до релігії значної частини української інтелігенції, особливо на сході, пояснюється передусім її опозиційністю до російської держави і Церкви. Простий народ рятувався в релігійних протестантських сектах, інтелігенція — в революційно настроєних гуртках. Мовляв, «і без богів начальства у нас доволі». Це велика біда для народу, коли релігія підтримує реакціонерів, а все молоде і живе йде в опозицію атеїстичного характеру.

П. Яка Ваша думка про візиту М. Горбачова у Папи Івана-Павла ІІ?

В. Візита М. Горбачова до Папи Івана-Павла II додала політичному діячеві престижности в християнському світі, а з другого боку — ні до чого його не зобов’язала, оскільки він давно проголосив повернення до загальнолюдських вартостей і до правової держави, отже свобода совісти і нібито гарантується законом… Новий закон вже давно готується…

П. Як Ви розглядаєте факт, що Українська Католицька Церква в Україні, яка понад 43 роки була поза буквою закону, стала визнаною?

В. Факт визнання Української Католицької Церкви вкладається в «ліберальний» закон про свободу віровизнань. Фактично партія формально відмовилась від одного з своїх досягнень, але водночас і відмовилася від допомоги у відбудові зруйнованої Церкви. Що ж до УАПЦ, то до неї ліберальний закон по-сталінськи сухий.

П. Чи Ви передбачаєте, що прийде до непорозумінь між українськими Церквами католицькою і православною?

В. Тертя між деякими активістами української католицької і автокефальної Церков, на мій погляд, є тимчасовим. На кінець XX ст. міжконфесійні чвари виглядають анахронізмом. Всі розуміють, що всім нам ідеться про духовне відродження скаліченої нації.

П. Як Ви собі уявляєте розв’язку релігійного питання в Україні?

В. В умовах регламентованої свободи Церква у постійній боротьбі завойовуватиме собі право жити. Держава ставитиме її в умови «поступового відмирання» і постійного служіння політичній коньюнктурі. Відвойовувати треба все, починаючи від церковних будинків, перетворених на музеї, і закінчуючи правом вести боротьбу за віру.

П. Як Ви вважаєте, чи під сучасну пору є загальний зворот до релігії, а зокрема серед молодої генерації, чи вона залишилась індиферентною?

В. Нині зворот до релігії в Україні серед молодої генерації цілком очевидний. Бракує релігійної літератури, написаної на доброму філософському рівні. Бракує добрих наставників. Народ потягнувся до свого природнього джерела.

П. Чи можна митрополита Філарета (Денисенка) вважати християнином, який у своїй практиці поводився зовсім не по-християнськи, але як політична особа?

В. Особливо я не знайомий з митрополитом Філаретом. Але деякі його виступи на сторінках партійної преси носять партійний антихристиянський характер.

Щиро дякую Вам, Пане Євгене, за Ваші цінні відповіді.

Євген Сверстюк — відомий український мислитель, український літературний критик, есеїст, довголітній політв’язень ҐУЛаґу. Автор виданих на еміграції книжок — «Собор у риштованні» — 1970 p., «Вибране» — 1979 p., «Перебудова вавилонської вежі» — 1989 p., «Благослови, душе моя» — вийде 1990 р. і збірник художніх творів релігійного змісту.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>