Риторичні пастки постправди

…Чому б усьому народові не об’єднатися довкола проекту перетворення України на християнську державу – проекту «Християнської України». Самé питання не позбавлене провокаційного підтексту: ну хіба ж може духовна особа заперечити проти надання її державі християнського змісту? Додається до цього інший, політичний нюанс: адже ж із 2006 року існує громадське об’єднання «Християнська Україна», котре ставить за мету «сприяння формуванню державницької ідеології, основаної на Божому Законі та тисячолітній християнській традиції Українського народу, і побудову християнської Держави».

Не викликає сумніву, що суспільна місія кожного члена Церкви визначається метою змінювати довколишній світ відповідно до євангельських ідеалів. Але чи потребує це делегування повноважень, належних Церкві, державним інституціям або політичним партіям? І в якому разі держава дістала б право іменуватися християнською?

Колись блаженної пам’яті Патріарх Любомир Гузар зауважив, що заборонив би партіям включати до своєї назви визначення «християнська». Справді, історія не лише української, але й загалом європейської християнської демократії рясніє скандалами, розколами, іншими прикрими епізодами, що дискредитують як самих їх учасників, так і Церкву, нібито ними репрезентовану.

Свіжий номер

4 (468) 2018 2018-4-obklad-m