Ще одна грудка землі на свіжу могилу Константина Келебая

ЩЕ ВЧОРА ЖИВ…

Як говориться у пісні: «Ще вчора жив, і був здоров, і мрії золоті»… А нині, нині мрії ті лежать вже у гробі…

Такими поетичними словами можна висловитись про раптовий і передчасний відхід у Божі засвіти визначного й відданого Патріярхального діяча Константина Келебая. Константин Келебай на терені Монтреалю був винятковою людиною в українському, а зокрема в громадсько-церковному житті. Ще другого березня 1986 p., що був «Днем Українського Патріярхату» Помісної Української католицької Церкви у Монтреалі, покійний константан Келебай, як голова Патріярхального Товариства, відкривав це багатолюдне свято, підкресливши його особливу вагомість для нашої Помісної Церкви, і після цього представив мене як доповідача. Ця родинно-дружня атмосфера залишилась у моїй пам’яті. Мене вразили особливе знання справи, діловість і річевість Константина Келебая.

У цьому святі взяли участь також о. мітрат Іван Гаврилюк і о. мітрат Ярослав Гайманович. Після доповіді й загального цікавого обміну думок над виголошеною доповіддю учасники свята гуторили і розмовляли на різні теми при каві й солодкім. В одному гуртку стояли о. Іван Гаврилик, Константин Келебай, Богдан Климовський і ще кілька осіб, і я мав честь прислухатись до цих розмов. Властиво, була мова про потребу, себто брак священиків. І тоді о. Іван Гаврилюк звернувся до Константина Келебая з такими словами:

— Ти, Константине, повинен би висвятитись, повір, варто це зробити тільки для того, щоб відправити одну Службу Божу.

Після цих слів, не давши відповісти Келебаєві, звернувся до мене і постарався мені пояснити:

— Ви, напевно, не знаєте, але ми з Константином разом студіювали теологію, він же закінчив теологічні студії.

Все ж таки Константин Келебай пробував дати відповідь на виклик о. Гаврилюка:

— Бачте, скільки вже пройшло років з того часу, як закінчив студії… Тепер це вже запізно…

Звичайно, відповідь була так мало переконлива, що годі в це було повірити, бож і так відчувалось, що десь глибоко в душі було це у Константина вічне бажання — стати українським священиком і працювати у Божому винограднику. Я піддержав думку о. Івана Гаврилюка і додав:

— Якщо таке свято станеться, то приїжджаю до Монтреалю, щоб безпосередньо взяти у ньому участь та поґратулювати вам, пане Келебай.

На жаль, Константин Келебай не встиг здійснити свого задушевного бажання. Всевишній Господь покликав його до своїх безмежних хоромів.

Все ж таки ми в особі Константина Келебая втратили глибоко релігійну, чесну, товариську і багатотрудиву людину, українського патріота, релігійно-церковного і громадського діяча. Світла пам’ять про нього залишиться надовго між нами.

М. Галів

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt