Ще одна спроба знеславити

Едвард Прус розглядає історичні факти не для того, щоб ствердити правду, але «опрацьовує» ті історичні факти для потреб партійної пропаганди чи дезінформації. Його наукові праці, сперті на дбайливо визбирані джерельні матеріяли, роблять враження солідної дослідницької праці.

Отже, ця маса цитат із багатьох різних джерел і спокійний тон, позбавлений вульгаризму, роблять на читача добре враження. Тим саме ця праця більше небезпечна, ніж пряма пропаганда, грубими нитками шита, сперта на видумках, фальшивках і насичена виразною інтенцією принизити противника, осмішити чи обкидати всякими з пальця виссаними закидами.

Його остання книга «Святоюрський Владика — річ про архиєпископа Андрея Шептицького 1865 – 1944» саме такою і є. Читача прямо шокує ця маса джерельних матеріялів, визбираних із наукових праць, пропаґандивних фейлетонів, газет, спогадів сучасників, промов та пастирських листів та всяких архівних (для загалу недоступних) документів, як, наприклад, приватне листування наших церковних діячів.

Розваживши це, закрадається сумнів, чи одна людина мала змогу все це прочитати, повиписувати, впорядкувати. Бо не з одного архіву, не з одної бібліотеки визбирані ці всі цитати та матеріяли. Читаючи, прямо не пізнаєш автора. У всіх дотеперішніх його виступах в українських справах він не цурався брехні, злоби та осмішування не лише всього, що мало український характер, але передусім увесь наш визвольний рух. Коли цитував чиїсь слова, то обов’язково лише московських борзописців і пропагандистів, підсуваючи їх вигадки як історичну правду.

В останній праці всього цього немає. В деяких моментах автор навіть осуджує деякі псевдоісторичні писання у справі Митрополита, яких не можна трактувати поважно. Автор стверджує, що про Митрополита Андрея написано багато дечого такого, що зовсім не відповідає правді, чого в дійсності не було. Для прикладу наводить факт, що він розмовляв з Канарісом, але вважає, що не можна зразу твердити, що він співпрацював з Абвером.

Що означають цього роду пасуси? На мою думку, авторові чи авторам йшлось про те, щоб цій справі надати якнайбільшої об’єктивности. Автор підкреслює, що постать Митрополита вплинула не лише на українське життя, але в загально релігійному світі мала свою питому вагу. Тому він поставив собі за завдання не принижувати особи Митрополита, не ставити йому безпідставних закидів, але всю його працю, всі його ідеї представити, як нереальні, нежиттєві та нездійснимі. Це багато небезпечніше.

Щоб читач міг скоріше зорієнтуватись, у чому справа, дозволю собі дослівно процитувати редакційні примітки на обгортці згаданої книжки. Бо аналізувати й полемізувати з такою масою джерельних матеріялів та пороблених автором висновків із них — це праця для науковців.

Ось що написано на обкладинці: «Андрей Шептицький, галицький митрополит від 1900 року. З походження поляк, внук Олександра Фредри по лінії матері, став руським патріотом, змінивши обряд та здобувши найвище в греко-католицькій Церкві становище.

Кар’єра його блискавична. В 1888 р. покидає світське життя та вдягає одяг монаха-василіянина. В 1890 p., ще перед висвяченням, стає ігуменом манастиря. У 1893 р. висвячується на священика, а вже 1899 р. одержує свячення станиславівського єпископа. У 1900 році призначений галицьким митрополитом. Як архиєпископ і голова Греко-католицької Церкви покірно кориться австрійському цісареві й російському цареві. Пише вірнопідданчі листи до Гітлера і до Сталіна. Але з владою Речипосполитої перебував у постійному конфлікті.

У своїй всесторонній суспільній, політичній та культурній діяльності перекидається від одної скрайності до другої. Своєю поставою провокував національну ворожнечу, яка породила ОУН і УПА.

В історії Греко-католицької Церкви був найвизначнішим речником унії. На тому ж полі зазнав теж найболючішої поразки. Помер на 45 році свого володіння на Святоюрській Горі, не діждавшись реалізації своєї ідеї — ані політичної, ані релігійної…».

Отже, вже з тих приписок автора виходить на денне світло,про що ідеться авторові. «Ради кар’єри молодий Шептицький міняє обряд. Кориться і цісареві, щоб втриматись на своїм становищі. Складає заяви вірності й Гітлерові, й Сталінові. В суспільно-політичній ділянці скаче від крайности до крайносте — значить є людиною без постійного характеру та світогляду. Всі його ідеї нереальні, нездійснимі, ще за його життя зазнають повної поразки. Помітний в одному — як речник унійної акції на Сході, але й на цьому полі життя завдало йому дошкульних ударів і повного провалу».

Ось для чого Прус наводить так багато цитат, щоб утвердити і переконати нас, що саме таким був наш Великий Митрополит і такими були його діла, пляни та ідеї. Нереальні, нездійснимі!

Але одного із своїх давніх навиків Прус-учений не міг таки вповні позбутись. Поруч з науковими творами чи приватним листуванням, чи витягами з пастирських листів митрополита, наводить і цитує уривки з еляборатів всяких радянських пропагандистів, які те й робили, що лили помиї на все, що було пов’язане з українством, з нашою Церквою, з нашими визвольними змаганнями. Часто теж вставляє очевидно односторонні свідчення якогось поляка, що його імени навіть не подає, але наводить цитату з його зізнань чи особистих записок.

І хоча, з однієї сторони, книжка Пруса призначена для широкого читача та популяризує наші справи серед поляків, то з другої — є тою «ложкою дьогтю в бочці меду» у справі правильної інформації про нас, про нашу Церкву, про справжню ролю митрополита Андрея.

Цікаве ще одне твердження чи радше висновок автора, що через отой «руський патріотизм» Митрополита загострювалися відносини між українським та польським народами, що у висліді привело до постання ОУН і УПА та до подій, пов’язаних з тими організаціями. Іншими словами: Шептицький і Греко-католицька Церква були причиною постання ОУН і УПА, отже в дальшому вони саме відповідальні за все кровопролиття від 1930 до 1947 pp. Тим самим Греко-католицька Церква є дощенту скомпромітована. Тому вона не здатна вести унійну акцію. Подібні твердження були ціллю отої ніби об’єктивности автора, це спонукало його завдати собі й другим стільки мороки, щоб зробити можливим книжці мати «пристойний» вигляд.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt